Механізм відображення невідчутного, Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Механізм відображення невідчутного

Коли починається мислення. З віком дії малюка, крім інших, набувають креативних властивостей; вони стають дієвим засобом поєднання минулого з сьогоденням і засобом створення майбутнього. Малюк здатен здійснювати не лише уявляючи або подумки, а практично: робить майбутнє тут і тепер - сьогодні.

Думка разом з почуттями та образами в одному пориванні дозволяє дитині робити впевнені кроки до себе самої.

І, отже, світова загадка механізмів творчості може бути розв'язаною, якщо знати:

а) живий рух і думка людини - одне й те саме, але вони розглядаються з різних боків: думка - внутрішній рух, рух зовнішній - її відображення;

б) мислення і рух - властивості мислячого тіла; розвиваючи одне, ми розвиваємо і все інше в механізмі творчості;

в) індикатор якості мислення - точність і спритність живого руху - і навпаки.

Як же здійснюються мислення і живий рух?

Будь-яка зміна всередині тіла, спричинена живим рухом, виражається зміною в способі дії і одночасно в мисленні. Виходить, щоб навчити людину мисленню, треба старанно досліджувати власний спосіб дій, передусім свого мислячого тіла.

Дитина, яка нормально розвивається, після 3-х років життя стає "чо-мучкою" і починає діяти за четвертою формулою:

мислення - психомоторика - почуття - енергопотенціал.

Що ж свідчить про початок роботи мислення?

Цей момент у житті дитини почувають (але не знають) усі: малюк починає ставити запитання, десятки, сотні запитань...

Що таке дитяче запитання? Малюк усвідомив, що навколо існує відоме і невідоме, тобто він став здатним зрозуміти дихотомію - поділ всього у світі на дві протилежні частини.

Невідоме викликає в ньому стан дискомфорту, незручності. Але він самостійно ще неспроможний звільнитися від дискомфорту - перетворити невідоме на відоме. Йому потрібна допомога — і малюк звертається до дорослого зі своїм невідомим, висловленим у формі запитання.

Ставлячи запитання дорослому, 3-річний малюк поступово починає усвідомлювати невідоме через відоме, а в невідомому визначати для себе завдання.

З усвідомлення невідомого і починається мислення.

Невідоме залучає до активності мислення. І це відбувається в кожної людини незалежно від віку. Невідоме, таємниця, загадка ваблять дитину, і вона намагається перетворити їх на відоме. Щоб перетворити невідоме на відоме і опанувати його, треба мислити - розв'язувати завдання, яке містить невідоме, набувати знань, щоб ними користуватися.

Невідоме примушує мислення розв'язувати завдання: пізнавальне, моральне або естетичне.

Мислення - перетворення невідомого на відоме: мислення має початок - усвідомлення невідомого як завдання; середину - процес його розв'язання і кінець - висновок у формі знакової системи або створеного: речі, предмета.

Що активізує роботу механізму мислення?

Активатор мислення. Ми вже встановили: зустріч з невідомим, незнайомим. З тим, що вперше з'явилося перед дитиною (дорослим -теж), або з тим, що ми віднайшли вперше в добре знайомому, навіть звичному. Тобто механізм мислення вмикається в активність, стикаючись з неймовірним в очевидному.

Що відбувається далі? Зустріч з невідомим викликає подив, а іноді з'являється і страх. А зазвичай ми почуваємо дискомфорт — внутрішню незручність.

Як від цього звільнитися, щоб повернутися у свій звичний приємний комфортний стан? Існує єдиний спосіб. Розв'язати завдання, тобто перетворити невідоме на відоме.

Для цього мислення користується своїми інструментами: думкою і системою думок - міркуваннями. За допомогою цих інструментів мислення:

— встановлює зв 'язок між відомим і невідомим;

— відшуковує аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього, а якщо це не вдається зробити, то і робить відкриття того, чого ще не існувало;

— отриманий продукт: образ, думку, аналог нового - перетворює на словесну, знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або на форму створеного із природного матеріалу предмета.

Мислення - механізм перетворення невідомого на відоме. Мислення закінчує працювати, коли невідоме перетворюється на відоме, завдання або проблема розв'язані, а дискомфорт - зникає.

Але цей стан тимчасовий: кожне розв'язане завдання (пізнавальне, моральне, естетичне) породжує нові і нові завдання.

Невідоме співіснує з відомим, і так до нескінченності. Ось чому творча людина приречена розв'язувати завдання все своє життя.

"Вік чомучки" - вік відкриттів, винаходів, створення образів для себе.

Одночасно цей вік - лінгвістичний вік. Відомо: якщо в родині розмовляють чотирма мовами і до малюка звертаються: батько - однією, мати - другою, дідусь і бабуся - третьою і т. д. - то від трьох з половиною років він вільно спілкується з усіма "їхніми" мовами. І це все без підручника, вчителя, оцінок; процес учіння відбувається невимушено, вільно, природно, чужі мови мовби вливаються в дитячу душу із мовного середовища. До того ж дитина, спеціально не навчаючись, стає поліглотом і перекладачем цих мов.

У процесі спілкування дитина не вчиться мовам, а лише діє багатьма мовами.

Мислення- інструмент людини для пізнання властивостей предметів та явищ дійсності, які неможливо відчути, відобразити органами чуттів.

Міра всіх речей - Людина. Цю міру якості речей уже знали стародавні греки, а Протагор звів її до формули розуміння сутності людини і її творчого начала.

Правильне мислення - творіння добра; хибне, спотворне мислення - внаслідок дій залишається бруд, зло, руйнування. У людини мислення є засобом пристосування до умов праці; за певних умов воно стає інструментом творчості, або навпаки: за інших обставин — просто може виключитися з активності на тривалий час, на роки, переходячи в "сплячий" режим, простоювати без роботи.

Спочатку в малюка процеси мислення безпосередньо вплітаються у психомоторні дії, пізніше - у підлітків і юнаків - процеси мислення відокремлюються від дій, що дає змогу оперувати образами, почуттями або думкою про предмет, не торкаючись його руками.

Через усвідомлення у відомому невідомого, загадкового, таємничого виникають нові мотиви мислення (потреба зрозуміти, з'ясувати незрозуміле, розв'язати пізнавальне або практичне завдання тощо), нові його форми й засоби.

У дорослого мислення стає особливою, не лише пізнавальною, а й теоретичною діяльністю, яка полягає в утворенні понять, оперуванні ними - функції "світлої голови", - і практичному їх застосуванні - робота "золотих рук".

Але сподіватися, що основним засобом розвитку мислення є навчання оперуванню знаковими системами, текстами або образами - неприпустима помилка, яка в дорослому віці спричинює байдужість до розумової праці, до власного мислення і особливо до розв'язання творчих завдань.

Для чого нам потрібне мислення?

Функції мислення.

1. Щоб отримувати знання. Для дитини: навчитися читати, писати, дивитися і бачити, сприймати, набувати досвіду тощо. Разом із мисленням ці функції може виконувати пам'ять через механізми запам'ятовування, збереження і відтворення здобутого людиною.

Але між продуктами мислення і механізмами запам'ятовування існують суттєві розбіжності.

2. Щоб здійснювати регуляцію рухів, дій та діяльності. Образи, почуття та думки є безпосередніми регуляторами всіх наших виявів активності.

3. Щоб здійснювати дослідження - обмірковувати процеси, явища та предмети, щоб вивчати їх властивості, робити винаходи і створювати нові художні образи. Мислимо, аби розкрити невідчутні зв'язки між властивостями предметів або між окремими предметами.

4. Щоб здійснювати перевірку, контроль та виявляти критичне ставлення до дій (пізнавальних, моральних та естетичних), бо в мисленні можливі помилки, а усвідомлення помилок - привілей почуттів.

5. Мислення як процес створення. Разом із мисленням і процесами пам'яті треба враховувати і акти творення, акти мистецтва, техніки - майстерності, здатності створити дещо з сировини.

Тут ідеться про дії, які, за мірками думки, створюють, спричинюють створення нового..

Втілення і відкриття - процеси матеріальних перетворень, що відбуваються завдяки роботі мислення; все, що виникає, виникає через діяльність, мистецтво, техніку.

Мислення людини - активність, яка живить її енергією та інформацією, забезпечує створення і конструювання нових явищ (духовних або матеріальних - те саме) у навколишньому світі.

Де народжується душа. Чим мислення включається в роботу? Мислення приводиться в рух впливами ззовні. Зокрема, функції вмикачів виконують:

1. Здивування, подив. Зустрічі людини з невідомим викликають почуття неочікуваного, поєднуються із захопленням і повагою до нього. Подив створює щось дивне, привабливе, що й викликає інтерес до себе, підкоряє своїй владі і нібито благає людину: "Пізнай, що я таке..." Але цей стан викликається лише в людей в оптимальному психічному стані; стомлена або хвора людина байдужа'до всього, що ЇЇ оточує, вона занурена в себе саму.

2. Задача, ускладнення, невизначеність умов для початку дії. Ці психічні стани спричинені впливами ззовні. Вони переживаються людиною як ускладнення певної сили, нетямущість щодо сприйнятого і розуміння подій навколо себе. Думка в такому стані потрапляє в глухий кут і крутиться, як білка в колесі, без видимого руху. Почуття фіксують стан невизначеності сприйнятого, дихотомічно поділяють його на дві частини: відоме і невідоме. Уява не знаходить точки опори і кружляє навколо невизначеності.

Іноді завдання стає джерелом страху. Тоді людина розгублюється і втрачає контроль над собою. Ось чому так часто просять: "не завдавай йому клопоту, бо він від задач впадає в розпач". Багато хто задач боїться, уникаючи їх.

Задача містить невідоме, переплетене з відомим, а щоб розв'язати її, треба відповісти на запитання: Що? Як? Заради чого? Тому людину треба так спантеличити, щоб розв'язання завдання не виходило з її розуму. Це той стан, коли людина не знає, як діяти. Невідоме не лише не йде їй з думки, а й спричинює стан дискомфорту.

Треба чітко розрізняти завдання і задачі. Вони різні, і між ними -прірва. При виконанні завдання - в роботі користуються відомими правилами, шаблонами або стереотипами: одним або багатьма відразу-навіть тоді, коли щоразу вони змінюються залежно від обставин і мети завдання. Робота в процесі виконання завдання тяжіє до монотонності.

Задача завжди містить невідоме, яке вимагає індивідуального підходу, нестандартного вирішення, що і створює інтерес, зацікавленість під час її розв'язання.

Розв'язана задача перетворюється на знання, які засвоюються без опору і так званого методу повторення. Чому це так, відповісти неважко: задача здатна шукати, віднаходити всі необхідні для розв'язання знання і змінювати формули руху думки, які людина ніколи не забуває.

Наслідок роботи — зміни в довкіллі, а розв 'язана задача, крім змін, містить зачатки процесу розвитку, що, зрозуміло, не одне й те саме.

3. Дискомфорт. Найпростіший стан у діяльності людини спричинюється завданням: сказали, що і як треба робити, - і попереднє внутрішнє напруження зменшується. Більш складний психічний стан у спантеличеної людини: треба спочатку усвідомити невідоме у відомому, а потім v невідомому знайти задачу, яку треба буде розв'язувати.

Особливий психічний стан - дискомфорт. У такому стані важко визначити, що є відоме, а що треба визначити (невідоме). Людина відчуває якусь незручність, недостатність умов, потрібних для успішної діяльності, їй щось не дає спокою, бентежить. Думка про невідоме муляє, хвилює почуття, а уява змальовує різні образи і відомого, і невідомого водночас.

Задача завжди поза нами, а її вістря - всередині нас.

Задачі ставлять і люди, і обставини, а виникнення внутрішнього дискомфорту — свідчення того, що задача виникає всередині нас, сама знайшла людину і вимагає розв'язати себе до кінця. Завдання можна ігнорувати, не помічати його, відмовитися його розв'язувати, а ось із дискомфортом складніше: від нього можна звільнитися, тільки розв'язавши задачу.

Отож, у стані дискомфорту людині треба спочатку за зовнішніми ознаками знайти задачу серед невідомого, а потім діяти.

Чим ми мислимо? Запитання не риторичне. Назвемо речі, те, чим ми мислимо:

— відомими речами або їхніми властивостями, щоб запам'ятати для використання;

— у діалозі із невідомим, обмірковуючи задачу;

— відповідаємо на запитання, які ставляться один одному;

— сполученнями невідомого і відомого, щоб очистити душу від незрозумілих і невиразних уявлень, для досягнення міцного і надійного знання;

— рухом думки від відомого до невідомого, щоб перетворити його на відоме: невідоме викликає сумнів, подив, стурбованість, а третє -нове знання - вдоволення, радість, стан натхнення для наступної дії;

— носіями думки є: образи, почуття, слова, поняття та символи -знаки думки і для інших людей;

— дією, діяльністю, що розв'язують пізнавальні, моральні, естетичні, психомоторні або творчі задачі;

— можемо мислити природною логікою речей — "золотим перетином" - і явищ, будовою, складом, функціями або їх відображенням -логікою понять;

— можемо мислити і саму думку, яка завжди пов'язана з безліччю своїх продовжень: думаємо думу свою. Що таке думка?

Думка - інструмент мислення. Думка - це вже розв'язана задача; відображення напрямів мислення в просторі невідомого; схема минулих дій з образом, почуттями і з предметом.

Отже, думка - це: 1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом; 2) енергетична структура дії, яка відображає стан гармонійності, пропорції, ритму; 3) логічна схема майбутньої дії, її прогностична модель.

Де виникає думка? Там, де зароджується образ і почуття, - на межі відомого і невідомого. Отже, безпосередньо в системі "людина - предмет".

Думка виникає в тому місці, де пізнавальні почуття фіксують не-упорядкованість у системі, естетичні - наявність елементів дисгармонійного, а моральні почуття відзначають і оцінюють дію - виконану і майбутню - за мірками або критеріями "добра - зла". І думка створюється у точці контакту людини, її думки і предмета - з природною речовиною, або в стосунках з людьми.

Раніше йшлося про дійове мислення, коли регуляція рухів здійснювалась за допомогою думки, почування, почуттів, образу і була спрямована на опанування психомоторики. Людина користувалася здебільшого інформацією від власного тіла, дійовою думкою, яка була вплетена в тканину живого руху і існувала, поки виконується дія. Метою регуляції були точність рухів, забезпечення успішності наступної дії.

Робота з предметом (сировиною й предметами культури) вимагає уміння подумати про іншу інформацію. Тут уже йдеться про відчуття предмета, почуття від нього і його образу. І з них теж створюється думка. Коли думка виникла, то це означає, що ми розв'язали задачу, отримали відоме з невідомих властивостей предмета, пізнали певну його властивість.

Предметна думка — відображення теперішнього або майбутнього: найближчого, віддаленого і в перспективі; міркування - модель дій спрямованих на створення предмета.

Отже, думка, що регулює рухи дії, - продукт мислення, погляд на дію і позиція людини в психомоторній активності. Думка - елемент знання (свого або чужого - не має значення); вона дає змогу пізнати себе, зрозуміти і навчитися втілювати думку, образ, почуття в матерію дії.

Таким чином, думка виконує три основні функції:

1) вона є енергетичним згустком, зарядом енергії, який створюється в процесі її зародження з почуттєвого матеріалу дії: вона начебто закручена пружина;

2) вона - образ: значить, предметний зліпок, за який чіпляється почуття, щоб створити потік енергії (до предмета і від нього), думка -ключ до енергетичної пружини механізму творчості;

3) вона - смисл: містить код, в якому зосереджений досвід застосування думки - керівництво до дії.

Кожен із нас може користуватися енергетикою лише тих думок (понять і символів), які він опанував, які стали інструментами (мислення і керівництва діями), частиною його єства. Усі інші думки для нас нейтральні: вони - порожній звук, який можна відтворювати в будь-який спосіб, або знаки китайської мови, нам не зрозумілі, бо вони не несуть нам ні енергії, ні інформації.

Завдання мислення - точність відображення образу і думки, а завдання творчості - новизна відкриття, винаходу або художнього образу. Але творчість без точності мислення неможлива.

А що вимикає мислення?

Вимикачі мислення. Більшість людей живе, застосовуючи запозичені, залам'ятовані знання: вивчив — відтворив, побачив — зробив, почув -розповів тощо. Тобто вони - звичайні транслятори чужого: знань, навичок і умінь - і ними, без переробки на свій лад, не думаючи, користуються. Живуть за принципом: сприйняв - запам'ятав — відтворив. Зрозуміло, тут про процеси мислення не йдеться: вистачає і сил пам'яті. Назвемо деякі з факторів, що "вмикають" із активності мислення.

Стереотипи. До них належать соціальні, професійні, побутові тощо спрощені та схематизовані уявлення про предмети і явища. Вони використовуються як зразки для механічного наслідування. Стаючи звичними, стереотипи перетворюються на навички і застосовуються несвідомо - автоматично. Сприйняття, класифікація і оцінка подій відбуваються не внаслідок розмірковування, а відповідно до наявних стереотипів.

Принципи і закони. Вони відрізняються від стереотипів тим, що передають адекватні і точні смисли систем думок, образів і законів. Вони перевірені на істинність і використовуються в навчальній, науковій та поведінковій діяльностях, їх перевага над стереотипами полягає в тому, що вони зрозуміліше передають ці смисли.

Формули - означення предметів, явищ і процесів - виражають смисли словами, літерами або сукупністю чисел, які пов'язані між собою кількісно, якісно або в міру їх природної сутності.

Сентенції - положення (думки, судження), висловлені у формі пропозицій, рекомендацій, правил, які є продуктами зрілої здатності судження талантів і геніїв людства щодо морального змісту поведінки і життя людини. Тому вони мають морально-повчальний характер. Канони - навчально-напучувальні основи життя та діяльності, які вказують людині на дещо значне, цінне і помірковане.

Це система твердих встановлених правил, норм дій і поведінки або діяльності людини. Вони виконують роль нормативного зразка для наслідування, панівної форми і моди в житті та мистецтві. Канон - 44узаконений" спосіб діяння, правило і обов'язок діяти так, а не інакше. Виконувати канонічні дії - наприклад етикет, слід, безумовно, внаслідок суспільних вимог, а не внутрішніх стимулів. Прислів'я - популярні правила, встановлені здоровим глуздом. Людина, яка користується здебільшого формами узагальненого знання, блокує своє мислення аж до припинення його роботи: навіщо мислити, міркувати, коли все вже давно всім відоме. Над нею домінує чужий досвід. Користуючись ним, вона перетворюється на виконавця, здатного лише копіювати дії, навички і знання.

Неважко зрозуміти і те, чим відрізняється виконавець від людини, яка діє творчо.

Разом з тим штампи свідомості можна використати для розвитку творчих здібностей, якщо застосувати критичний метод дослідження джерел і умов створення підвалин стереотипів, що змусило людей так мислити. Бо в процесі мислення був рух думки від незнання до знання.

За предметами мислення розрізняють такі його види: мислення образами, почуттями, думками і системами думок, поняттями та символами. Схильність людини до того чи іншого типу мислення може виступати і як типологічна особливість.

Природні можливості мислення кожної людини реалізуються в процесі: а) взаємодії з невідомим; б) вивчення ходу думок талантів і геніїв у пізнанні ними предметів і явищ; в) засвоєння надбань людства (здобутків ноосфери).

В оптимальному стані людина впевнена в собі, завжди діє так, що в очевидному знаходить неймовірне. Вона знає: розв'язана задача породжує множину задач, цікавіших за попередню.

Справжнє задоволення творча людина отримує не від результату, а від процесу створення предмета, думки, образу, почуття.

Людина дослухається до себе, розуміє себе і тому користується інтуїцією. У процесі заучування матеріал спочатку осмислюється, а потім запам'ятовуються його смисли. Але все це можливо, коли вона перебуває в оптимальному стані - готовності до творчості.

Коли мислення не може знайти у відомому невідоме, а у невідомому задачу, тоді в заучуванні покладаються на кількість повторень, на силу механізмів пам'яті. Так неусвідомлсно підміняється механізм мислення роботою пам'яті, а робота думки при цьому блокується. Це - ознаки порушення єдності мислення і пам'яті, що є характерним для ерудита.

Якщо ж механізм мислення перебуває в бездіяльному стані, природний процес осмислювання підміняється механічним запам'ятовуванням, а людина всюди діє відповідно до відомих стереотипів і тому виявляється здатною лише до механічної роботи.