РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА НЕРІВНІСТЬ, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА НЕРІВНІСТЬ

Ми досі не торкалися питання про ймовірну важливість успадкованих відмінностей у здібностях. Припустімо, що розбіжності в навчальних показниках, у подальшій професійній кар'єрі та рівнях доходу справді безпосередньо відображали б різницю в розумових здібностях. У такому разі можна стверджувати, що в шкільній системі дійсно існує рівність можливостей, адже люди знаходять рівень навчання, що відповідає їхньому внутрішньому потенціалу.

Що таке розумові здібності?

Багато років соціологи вели дискусії, чи справді існує єдина здібність людини, яку можна назвати інтелектом, і, якщо так, то наскільки він ґрунтується на уроджених відмінностях. Розумові здібності важко визначити, оскільки це поняття охоплює багато різних, часто непов'язаних якостей. Наприклад, ми можемо припустити, що "найчастішою" формою розумових здібностей є спроможність розв'язувати абстрактні математичні задачі. Водночас люди, котрі успішно вирішують такі завдання, іноді виявляють невисокі здібності в інших сферах, скажімо, в історії чи мистецтві. Оскільки це поняття не піддається прийнятному визначенню, деякі психологи запропонували (і багато освітян з цим необачно погодилися) вважати розумовими здібностями просто показник тесту IQ (intelligence quotient, або коефіцієнт розумового розвитку). Незадовільність цього показника цілком очевидна, бо визначення розумових здібностей потребує доказів.

Більшість тестів IQ являють собою сукупність понятійних та аналітичних завдань. Ці тести побудовані так, що середній бал становить 100 пунктів: особа, що не набирає цієї кількості, визначається як людина "з розумовими здібностями нижче середнього", а хто набирає понад 100 пунктів, має "розумові здібності вище середнього рівня". Попри фундаментальні труднощі виміру розумових здібностей, тести IQ широко використовуються у наукових дослідженнях, а також у школах та в сфері бізнесу.

IQ та генетичні фактори

Результати тестування IQ дійсно корелюють з успіхами в навчанні (що не дивно, оскільки ці тести з самого початку розроблялися для прогнозування успіхів у школі). Вони також знаходяться в кореляційному зв'язку з соціальними, економічними та етнічними відмінностями, а ці останні асоціюються з коливаннями рівнів навчальних показників. Загалом білі учні демонструють кращі показники, ніж чорношкірі або члени інших непривілейованих меншин. Опублікована Артуром Єнсеном у 1969 році стаття спричинила сенсацію, оскільки почасти пояснювала відмінності показників IQ чорношкірих і білих дітей генетичними факторами (Jensen, 1967, 1979).

Згодом психолог Річард Дж. Гернштайн і соціолог Чарлз Мюрей повернулися до обговорення проблеми К} та освіти у суперечливий спосіб. У своїй праці "Крива Бела: розумові здібності та класова структура в житті американців" (1994) вони стверджують, що нагромаджені факти, які пов'язують показник IQ з генетичною спадковістю, нині просто вражають. На думку авторів, істотні відмінності рівнів розумових здібностей різних расових та етнічних груп можуть почасти пояснюватися спадковими чинниками. Більшість доказів, на які вони посилаються, взято з досліджень, проведених у США. Згідно з Гернштайном і Мюреєм, з цих свідчень випливає, що деякі етнічні групи загалом мають нижчий показник IQ, ніж інші. Американці азіатського походження, особливо японського й китайського, загалом демонструють вищі від білих показники К}, хоча ця відмінність незначна. Водночас середні показники Щ азіатських і білих школярів значно перевищують досягнення чорношкірих. Підсумовуючи результати 156 досліджень, Гернштайн і Мюрей вимірюють середній показник різниці між цими двома расовими групами 16-а пунктами IQ На переконання авторів, такі відмінності в успадкованих розумових здібностях істотно позначаються на соціальному поділі американського суспільства. Що розумніший індивід, то більші шанси він чи вона матиме у просуванні по соціальній шкалі. Особи на найвищому щаблі потрапили туди почасти через те, що розумніші за решту людей. Звідси випливає, що особи з соціальних низів перебувають там зазвичай внаслідок недостатнього розумового рівня.

Критики ідей Гернштайна і Мюрея заперечують, що відмінності в показниках IQ різних расових та етнічних груп мають генетичну природу. Вони стверджують, що різниця в цих показниках пояснюється соціальними та культурними особливостями. Як вони підкреслюють, у тестах IQ ставляться питання, які вимагають абстрактного мислення і на які легше відповісти, скажімо, більш досвідченим білим студентам, ніж представникам чорношкірих чи етнічних меншин. На результати тестів IQ можуть також впливати чинники, які не мають нічого спільного з гіпотетичними здібностями, наприклад, звична чи неочікувана форма тесту. Як свідчать результати дослідження, афроамериканці набирають у тестуванні IQ на 6 пунктів менше, коли тести приймає білий екзаменатор, аніж коли екзаменатор чорний (Каmin, 1977).

Нижчий середній показник IQ чорношкірих американців дуже схожий на результати незаможних представників етнічних меншин в інших країнах, таких як " недоторканних" в Індії (що перебувають на самому споді кастової системи), маорі в Новій Зеландії та буракумін в Японії. Діти з цих груп демонструють загалом показники на 10—16 пунктів IQ нижчі, ніж учні з груп етнічної більшості. Буракумін — нащадки людей, які внаслідок локальних війн у XVIII столітті втратили свої земельні ділянки і перетворилися на вигнанців та волоцюг, — є особливо цікавим прикладом. У фізичному відношенні вони ніяк не відрізняються від решти японців, хоча століттями страждали від упередженого ставлення та дискримінації. У цьому випадку різниця середніх показників IQ не може виводитися з генетичних відмінностей, оскільки між ними та більшістю населення їх немає; і все-таки різниця в IQ така сама, як між чорношкірими та білими. Діти буракумін в Америці, де до них ставляться, як і до решти японців, мають такі самі показники тестування IQ, як інші японці. З таких спостережень неминуче випливає, що коливання IQ між афроамериканцями та білими американцями пояснюються соціальними й культурними відмінностями. Такий висновок підтверджується й порівняльним дослідженням 14 націй (включаючи Сполучені Штати), яке доводить, що середні показники IQ серед загальної маси населення істотно зросли за останні півстоліття (Coleman, 1987). Тести IQ регулярно оновлюються. Коли одній і тій самій групі людей пропонують старі й нові варіанти тестів, результати відповідей на старі тести незрівнянно кращі, ніж у випадку з новими. Сучасні учні, котрих тестують на рівень IQ за тестами зразка 1930-х років, перевищують за результатами дітей 1930-х років у середньому на 15 пунктів, це приблизно нинішній середній показник різниці між чорношкірими та білими школярами. Сьогоднішні діти за розумовими здібностями перевищують своїх батьків чи дідів; таке зрушення, як вважають, зумовлене зростанням економічного добробуту й соціальними перевагами. Соціальна та економічна прірва між білими й чорношкірими американцями зрештою така ж велика, як між різними поколіннями, і вона є вагомим поясненням коливань у показниках IQ. Хоча між окремими особами можуть існувати генетичні відмінності, які впливають на показники IQ, але думка, що деякі раси загалом розумніші за інші, залишається недоведеною та малоймовірною.

"Війна кривій Бела"

У виданні "Війна кривій Бела" "The Bell Curve Wars" (Fraser, 1995) кілька відомих науковців досліджують ідеї Гернштайна та Мюрея. Редактор цього видання називає "Криву Бела" "найбільш підривним твором у суспільних науках, що з'явився за останнє десятиліття чи й більше". Висновки й ствердження в цій праці "викликали справжню зливу листів до редакторів усіх великих журналів чи газет, не кажучи про широкомасштабний коментар результатів по радіо й телебаченню" (р. 3).

Згідно із Стефеном Джей Ґоулдом, одним із співавторів "Війна кривій Бела", Гернштайн та Мюрей помилялися в чотирьох головних питаннях. Ґоулд ставить під сумнів їхнє переконання, нібито розумовий розвиток можна описати одним лише показником IQ; що людей можна однозначно ранґувати за єдиним показником IQ; що розумовий розвиток значною мірою пояснюється генетичною спадковістю і що таке становище змінити неможливо. Він доводить, що кожне з цих припущень є спірним.

Говард Ґарднер, інший співавтор, стверджує, що столітній період досліджень розвіяв поняття "розумових здібностей" як загальної категорії. Існують тільки "множинні розумові здібності" — практичні, музичні, просторові, математичні тощо. Інші співавтори "Війна кривій Бела" стверджують, що систематичного зв'язку між показниками IQ та подальшими успіхами в роботі не існує. Вони одностайні в тому, що це є "расистське псевдовчення".

Ґоулд робить висновки: "Ми мусимо боротися проти доктрин "Кривої Бела" з огляду на її хибність, а також тому, що у випадку її реалізації вона зведе нанівець усі можливості належного розвитку розумових здібностей кожної особи. Звичайно, всі ми не можемо стати дослідниками космосу або нейрохірургами, однак можемо бути рок-музикантами чи професійними спортсменами (і домогтися більшого соціального престижу, а отже, і вищої зарплати)..." (Gould, 1995, p. 22).

Емоційний та міжособистісний інтелект

У своїй праці з такою назвою Деніел Ґоулмен (Goleman, 1996) стверджував, що "емоційний інтелект" може мати таке ж важливе значення у визначенні наших життєвих перспектив, як і показник IQ. Емоційний інтелект — це спосіб демонстрації людьми своїх емоцій, здатність до самомотивації, самоконтролю, ентузіазму та наполегливості. У більшості випадків вони не успадковуються, і що більше діти опановують їх, то більше шансів вони мають для використання своїх інтелектуальних здібностей.

Згідно з Ґоулменом, "найобдарованіші з-поміж нас іноді відзначаються неприборканістю почуттів та некерованістю імпульсів; особи з високими коефіцієнтами IQ можуть виявитися неймовірно бездарними господарями свого власного життя" (р. 34). Це є однією з причин того, чому показники звичайного інтелекту не дуже добре узгоджуються з подальшими успіхами.

Так, в одному з досліджень аналізувалися успіхи 95 студентів Гарвардського університету, котрі закінчили цей вуз у 1940-х роках. На час досягнення ними середнього віку ті, хто мав у коледжі високі показники IQ, своїми успіхами в кар'єрі лише трохи перевищували студентів з нижчими результатами. Ще одне дослідження стосувалося протилежного краю шкали IQ. Ним було охоплено 450 хлопців, дві третини з яких становили діти із родин, що одержували державну допомогу, і всі вони мешкали в злиденних кварталах неподалік Гарварда. Третина групи мала показник IQ нижче 90 пунктів. І зновутаки, показники IQ мали лише незначний зв'язок з їхньою подальшою кар'єрою. Наприклад, 7 відсотків чоловіків з показниками IQ менше 80 пунктів були безробітними, однак не мали роботи й 7 відсотків чоловіків, чиї показники IQ перевищували 100 пунктів. Кращими індикаторами виявилися такі риси дітей, як вміння контролювати емоції та добре ладнати з іншими. Говард Ґарднер з цього приводу зазначає:

"Міжособистісний інтелект — це здатність розуміти інших: що спонукає їх, як вони працюють, як працювати разом з ними. Вдатні комерсанти, політики, викладачі, лікарі та релігійні проводирі — це, як правило, люди з високим рівнем міжособистісного інтелекту. Інтра-особистісний інтелект... є здатність формувати достеменну, правдиву модель самого себе і спроможність користуватися цією моделлю для ефективної діяльності в житті" (Gardner, 1993, p. 9).

Нам слід переглянути своє розуміння інтелекту, включивши сюди різноманітні чинники, котрі дозволяють досягти успіху в житті. Щось подібне можна сказати й про саму освіту. Освіта, як наголошувалося на початку розділу, ширше поняття, ніж просто навчання. Нові технологічні досягнення, особливо пов'язані з інформаційною технологією, можуть змусити нас у майбутньому переглянути уявлення про процеси у сфері освіти.