Наукові стратегії психологічного дослідження вчинку., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Наукові стратегії психологічного дослідження вчинку.

Теоретичні засади дослідження вчинку знаходять своє відображення у методичних засадах організації пізнавально-перетворюючих дій психолога щодо сутнісних ознак учинкового діяння особистості та їхніх реально-практичних виявів.

Отже, психологічне дослідження вчинку будується з урахуванням динамічних ознак структури та процесуального розгортання змісту вчинку. Це виявляється як у методиці пізнавально-перетворюючих дій дослідника (процедура дослідження передбачає висвітлення процесу розгортання вчинку, власне вчинювання особистості з метою актуалізації поступальних змін, взаємопереходів, взаємоспричинень і т.д. між елементами в структурі вчинку і в загальному способі життєдіяння, соціальної поведінки особистості), так і у засобах аналітичних дій дослідника (методи аналізу і тлумачення мають забезпечувати відтворення закономірностей, механізмів, логіки розгортання вчинку в цілому і окремих його компонентів).

Психологічне дослідження вчинку передбачає багаторівневий аналіз його структурних та процесуальних ознак і характеристик, отже процеси теоретизації та емпіричного дослідження вчинку мають відтворювати цілісну картину як кожного окремого рівня існування предмета дослідження (вчинку, способу вчинкового діяння особистості, особливостей вчинкової активності особистості тощо), так і їх сукупності — з визначенням певних специфічних особливостей кожного рівня, умов взаємовпливів певних рівнів у реальному життє-діянні особистості, умов і ознак змістовних взаємодій усіх рівнів у цілому тощо. У конкретному дослідженні вчинку побудована дослідником робоча теоретична модель предмета пізнання може виділяти як вихідні декілька або навіть один окремий рівень існування досліджуваного явища. Тоді, відповідно, аналітична модель дослідження матиме вихідними рівнями аналізу ті ж рівні існування предмета. Якщо, наприклад, досліджується трансцендентна сутність вчинку особистості, то методи аналізу насамперед реконструюють закономірності виявлення трансцендентних ознак здійсненого вчинку, проте опосередковано вказують на інші ознаки вчинку, характерні для інших рівнів його існування.

В той же час у психологічному дослідженні вчинку необхідно дотримуватися принципу цілісності, який виявляється не лише в процесуальній та методичній організації самого дослідження як цілісного циклу пізнавально-перетворюючих дій психолога. На цьому принципі насамперед базується змістовна організація аналітично-синтетичних дій дослідника щодо змісту досліджуваного явища. Так, у дослідженні вчинку поряд із вихідним рівнем аналізу його сутності застосовуються моделі прекційного аналізу інших споріднених рівнів виявлення його сутнісних ознак. Якщо немає необхідності здійснювати безпосередній аналіз усіх рівнів виявлення сутності вчинку, то у теоретичній та методичній моделях дослідження все ж відображаються закономірності взаємопереходів та взаємовпливів між цими рівнями, оскільки це лає змогу врахувати всі сутнісні ознаки досліджуваних феноменів заданого рівня.

У психологічному дослідженні вчинку правомірно застосовувати як конкретно-наукові стратегії дослідження (власне психологічні), так і синтезовані (філософсько-психологічні, філософсько-культурологічно-психологічні тощо), що зумовлено синтезованою природою вчинку.

Стратегії психологічного дослідження вчинку можуть бути одно-рівневими (якщо досліджується один із можливих рівнів існування предмета пізнання) та багаторівневими (якщо досліджується декілька або вся сукупність актуалізованих рівнів виявлення сутності предмета пізнання).

Також можна виділити можливість застосування циклічних та фрагментарних (або сегментарних) пізнавально-теоретичних та пізнавально-емпіричних стратегій. Циклічні дослідницькі стратегії спрямовані на відтворення в конкретному пізнавальному акті (теоретичному чи емпіричному) певних завершених циклів, етапів, періодів існування та розгортання сутності досліджуваного явища — вчинку. Фрагментарні стратегії, відповідно, спрямовані на актуалізацію ознак певних фрагментів, відрізків, сегментів існування та виявлення сутнісних ознак вчинку. В цілому ж кожне конкретне психологічне дослідження вчинку здійснюється за допомгою певних методів та засобів, реалізує певні стратегії та методики пізнавально-перетворюючих дій, проте має спрямовуватися дослідником на цілісне та завершене (в рамках даного дослідження) наукове пізнання сутності досліджуваного явища — вчинку — у сукупності його суттєвих та формальних ознак.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М., 1991.

Абульханова-Славская К. А. Развитие личности в процессе жизнедеятельности // Психология формирования и развития личности. М., 1981.

Бахтин М. М. К философии поступка // Философия И социология науки и техники: Ежегодник 1984 - 1985. М., 1986.

Бердяев Н. А. Смысл творчества. Опыт оправдания человека. Париж, 1991. Бердяев Н. А. О назначении человека. М., 1993. Бубер Л/. Я и Ты. М., 1993.

Вышеславцев Б. П. Этика преображенного Эроса. М., 1994.

Гегель Г. Философия духа // Энциклопедия философских наук. T.3. М., 1977.

Гроф С. Области человеческого бессознательного. Нью-Йорк, 1976.

Егорова М. С, Марютина Т, М. Развитие как предмет психогенетики // Вопр.

психологии. 1992. №5.

Калиновский П. Переход: Последняя болезнь, смерть и после. М., 1991. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. М., 1983. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. Ломов Б. Ф. О системном подходе в психологии // Вопр. психологии. 1975. Nb2. Мерлин В. С. Очерки интегрального исследования индивидуальности. М., 1986. Мерлин В. С. Взаимоотношение иерархических уровней в системе взаимосвязей "человек — общество" // Вопр. психологии. 1975. №5. Морено Дж. Театр спонтанности. Красноярск, 1993.

Петровский А. В., Петровский В. А. Индивид и его потребность быть личностью

// Вопр. философии. 1982 . №3.

Платонов К. К. О системе психологии. М., 1972.

Пономарев Я. А. Методологическое введение в психологию. М., 1983.

Принцип развития в психологии. М., 1979.

Принцип системности в психологических исследованиях. М., 1990. Психология развивающейся личности. М., 1987.

Роговин М. С. Развитие структурно-уровневого подхода в психологии // Системные исследования. М., 1974.

Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. К., 1993.

Роменець В. А. Психологія творчості. К., 1971.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. М., 1946.

Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. М., 1976.

Сент-Экзюпери А. де. Цитадель // Военные записки. 1939 — 1944. М., 1986.

Титаренко Т. М. Ставлення до смерті як механізм світопобудови // Філос. і соціол.

думка. 1992. №5.

Узнадзе Д. Н. Экспериментальные основы психологии установки. Тбилиси, 1961.

Фромм Э. Душа человека. М., 1992.

Фихте И. Г. Назначение человека. СПб., 1906.

Экспериментальная психология / Под ред. П.Фресса, Ж. Пиаже. М., 1966. Энгельгардт В. А. О некоторых атрибутах жизни: иерархия, интеграция, "узнавание" // Вопр. философии. 1976 . №7.

Юдин Э. Г. Методологическая природа системного подхода // Системные исследования. М., 1973.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Пригадайте основні ознаки вчинку, за якими це поняття відрізняється від

близьких до нього понять акту, дії, поведінки, діяння, діяльності тощо.

2. Спробуйте дати власну інтерпретацію того чи іншого психологічного поняття

в його широкому і вузькому розумінні ("свідомість", "діяльність" та ін.). Виконайте це з поняттям "вчинок".

3. Спробуйте відтворити уявлення про життя як вчинок. У чому воно виходить

за межі типового уявлення про вчинкову активність людини?

4. Розкрийте зміст поняття біолсихосоціального рівня активності людини і спро

буйте проаналізувати його з позицій вчинкового принципу.

5. Відтворіть загальну логіку людського життя як вчинку. Зверніть увагу на

відмінності логіки становлення і здійснення вчинку.

6. Як логіка вчинку пов'язує індивідуально-психологічне і суспільно-історичне?

7. Вичленіть найголовніші суперечності вчинку та проаналізуйте їх.

8. Як співвідносяться індивідуальне та універсальне у вчинку? Якими можуть

бути критерії їх кваліфікації у дослідженні вчинку?

9. У чому і в яких напрямах виявляється перманентність вчинкової активності?

10. Дайте свою інтерпретацію трансцендентної сутності вчинку? Чи можете Ви навести приклади спостереження або споглядання даного явища в житті?

11. Дайте характеристику проявам вчинковості в онтогенезі життя людини.

12. Якими можуть бути теоретичні засади онтогенетичного визначення вчинку?

13. Проаналізуйте декілька онтогенетичних виявів вчинку, назвіть їх змістовну схожість, єдність, несхожість, а також порівняйте схожість та відмінність їхніх процесуальних ознак.

14. Спробуйте дати характеристику вчинку як рушійної сили онтогенезу психічного. Проілюструйте свої твердження.

15. Розкрийте сутність поняття "вчинковий потенціал" та спробуйте визначити його індивідуально-психологічні, соціально-психологічні, суспільно-історичні та культурно-творчі ознаки.

16. На яких теоретичних засадах фунтується вчинковий напрям у психологічній науці?

17. Чим обумовлюються теоретичні засади психологічного дослідження вчинку?

18. Назвіть та проінтерпретуите основні рівні аналізу вчинку у психологічному дослідженні.

19. Якими мають (або можуть) бути змістові напрями аналізу головних суперечностей вчинкових структур?

20. Якою має (або може) бути логічна послідовність аналізу історичного та онтогенетичного зміщень у структурі вчинку?

21. Спробуйте визначити теоретичні основи аналізу духовних рівнів вчинку, які б відповідали філософським традиціям: феноменології; екзистенціалізму; релігійної онтології; інтуїтивізму; ідеалістичної діалектики.

22. Розкрийте змістову необхідність аналізу можливого та дійсного, необхідного та достатнього у вчинковому діянні особистості.

23. В чому полягають теоретичні та методичні особливості аналізу трансцендентної сутності вчинку? Проінтерпретуите їх.

24. Чим обґрунтовуються та зумовлюються наукові стратегії психологічного дослідження вчинку?

25. Назвіть та проаналізуйте окремі із стратегій психологічного дослідження вчинку.