Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

У 1956 р. виявилася перша серйозна криза тоталітарної системи в Польщі. її спричинили не тільки економічні труднощі. Надзвичайно сильне враження на поляків справила критика культу особи Сталіна та створеної ним терористичної системи. У березні 1956 p., після смерті в Москві Б. Берута, лідером ПОРП став Е. Охаб. Вороже налаштований до будь-якого новаторства, новий генсек розпочав реанімацію сталінізму. Селян-одноосібників насильно змушували до колективізації. Унаслідок такої політики і без того низький рівень життя ще більше знизився, хоча офіційна пропаганда запевняла, що він невпинно зростає. За цих умов, намагаючись будь-що наповнити державний бюджет, уряд у травні 1956 р. пішов на "регулювання" заробітків. Унаслідок перегляду трудових норм і розцінок заробітна плата робітників відчутно знизилася. Це стало приводом до виступу на познанському машинобудівному заводі ім. Сталіна, адміністрація якого ігнорувала справедливі вимоги робітників. 28 червня 1956 р. тут розпочався страйк, який невдовзі перекинувся на інші підприємства міста. Масова маніфестація мала спочатку мирний характер, проте незабаром переросла у повстання. Групи маніфестантів штурмом узяли тюрму, звільнили в'язнів і захопили зброю охоронців. Водночас були атаковані будинки місцевого комітету ПОРП, суду і прокуратури, воєводського управління громадської безпеки, комендатури міністерства оборони і радіостанції. За рішенням Політбюро ЦК ПОРП до Познані були терміново направлені війська Сілезького військового округу, які до ЗО червня відновили порядок ціною життя 74 чоловік. 575 осіб були поранені й скалічені, понад 300 — заарештували, та лише троє з них згодом були засуджені за вбивство.

Познанські події стали пересторогою для режиму, засвідчивши втрату ним довіри і підтримки з боку робітничого класу. В оцінці цих подій і перспектив виходу з кризи партійне керівництво розкололося на два табори. Сталінське крило закликало до посилення цензури і репресивних заходів, вважаючи повстання "провокацією імперіалістичної агентури", а "ревізіоністи" намагалися пояснити спонтанний вибух глибокого невдоволення робітників вадами політичного ладу, вимагали його реформування. Учасники VII пленуму ЦК ПОРП, що відбувся у липні 1956 p., змушені були визнати, що "події в Познані не можуть розглядатись ізольовано від ситуації в країні". Пленум рекомендував здійснити заходи щодо поліпшення рівня життя робітничого класу, розширення робітничої демократії, суворого дотримання "соціалістичної законності" і реабілітації несправедливо засуджених. Зокрема, були зняті майже всі звинувачення, висунуті раніше проти В. Гомулки, М. Спихальського та 3. Клішко. Невдовзі опальному лідерові комуністів В. Гомулці повернули партійний квиток і він знову увійшов до складу Політбюро ЦК ПОРП.

В обстановці нагнітання напруженості, масових студентських мітингів, наростання загрози виступів робітничого класу в основних промислових центрах 19 жовтня 1956 р. відкрився VIII пленум ЦК ПОРП. Того ж дня до Варшави несподівано прибули М. Хрущов, В. Молотов, Л. Каганович,

A. Мікоян у супроводі командувача об'єднаними збройними силами Варшавського договору маршала 1. Конєва, які зажадали пояснень від польського керівництва. Тоді ж радянські війська, дислоковані в Сілезії, під приводом осінніх маневрів вирушили в напрямі Варшави, а радянські військові кораблі стали на рейді Гданська.

Повідомлення про прибуття вищого партійно-державного керівництва СРСР і рух радянських військ до Варшави викликали обурення у країні, особливо в столиці. Містом прокотилась хвиля масових демонстрацій і мітингів під антирадянськими гаслами. За такої напруженої обстановки в Бельведерському палаці протягом доби відбувалися радянсько-польські переговори, в яких з польської сторони брали участь усі члени Політбюро і секретарі ЦК ПОРП, а також

B. Гомулка. Радянські керівники погрожували застосуванням військової сили, якщо Польща наважиться розірвати союзницькі відносини з СРСР і Варшавським договором. Проте Гомулці вдалося розвіяти підозри Хрущова й запевнити кремлівських емісарів, що ПОРП знайде в собі сили для
подолання натиску з боку "реакції", а ПНР залишиться ланкою Варшавського договору.

Після від'їзду радянського керівництва пленум ЦК ПОРП продовжив свою роботу й переважною більшістю голосів обрав першим секретарем ЦК В. Гомулку, який запропонував план реформ, що ґрунтувався на концепції "польського шляху до соціалізму". Основні положення програми зводилися до відмови від сталінських методів керівництва і врахування національних особливостей у процесі побудови суспільства соціальної справедливості. Йшлося, насамперед, про орієнтацію на співіснування державного, кооперативного і приватного секторів у економіці, співробітництво з католицькою церквою, повагу до польських національних цінностей. Програма реформ повсюдно сприймалася з великим ентузіазмом, про її схвалення свідчили численні мітинги, що прокотилися польськими містами. Найбільший із них


(близько 400 тис. учасників) відбувся у Варшаві 24 жовтня. Виступаючи на ньому, Гомулка закликав поляків перейти від мітингування і маніфестацій до творчої праці. З цього моменту почався новий, після кризовий період, що тривав два з лишнім роки.

Протягом короткого періоду в Польщі була здійснена низка реформ: певною мірою децентралізовано управління економікою, обмежені повноваження служб безпеки, покладено край поліцейському теророві, пом'якшена цензура преси, розширились межі творчої свободи в галузі культури. Зі зміною кадрового складу органів юстиції почалася ще одна хвиля реабілітації політичних в'язнів. У практику політичного життя увійшло також проведення спільних нарад і засідань керівних органів політичних партій, прийняття спільних постанов з поточних питань. Водночас відбувався стрімкий розпад виробничих кооперативів на селі, внаслідок чого їхня кількість на початку 1957 р. скоротилася до 1812, а кількість селянських сімей, що входили до них, — до 25 тис. у 1958 р. (1,4% сільськогосподарських угідь). Кооперативна система зазнала в Польщі цілковитого краху, чим довела свою нежиттєздатність. Паралельно за участю Демократичної партії була вироблена політика, що забезпечувала розвиток дрібного виробництва і приватної роздрібної торгівлі.

Певною мірою пом'якшувалася політика в національному питанні: власті дали дозвіл на створення Українського громадсько-культурного товариства, видання газети "Наше слово" і "Українського календаря''. Українці дістали можливість навчати своїх дітей у школі рідною мовою і навіть повертатися на рідну землю, не порушуючи, однак, інтересів осадників. До кінця 1991 р. на землі предків повернулося близько 40 тис. українців.

Однак уже III з'їзд ПОРП (березень 1959 р.) повернувся до практики пріоритетного фінансування важкої індустрії. В аграрному секторі був узятий курс на підтримку нижчих форм виробничої кооперації (без усуспільнення землі), насамперед сільськогосподарських гуртків. У 1960 р. налічувалося 326 тис. таких гуртків, у яких брало участь 3,6 млн. чоловік. Поряд зі зміною орієнтирів в економічній політиці наприкінці 50-х років почалося згортання процесу демократизації в суспільно-політичному житті, який від самого початку наштовхнувся на запеклий опір сталіністських сил у самій партії. Під гаслом боротьби з ревізіонізмом почалося переслідування будь-якого інакомислення, а в ході проведення чергової чистки 206 тис. комуністів (майже 16 %) позбулися партійних квитків. Все це відштовхнуло від партії значну частину вчених, діячів культури, викладачів вузів, які вирішили за краще піти у "внутрішню" чи "зовнішню" еміграцію.

Відтак небажання керівництва країни надто далеко просуватися шляхом реформ призвело до посилення тоталітарного режиму.