Вибір у критичній ситуації., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Вибір у критичній ситуації.

За умов, коли протилежності існування явищ, що взаємодіють, не лише актуалізуються, а вступають в антагоністичне протистояння, коли неможливо залишити в незмінному вигляді стан напруження протилежностей, що склався (оскільки одна протилежність вимагає або усунення іншої, або переведення їхнього співіснування на якісно новий рівень, де знову стане можливою відносна гармонізація іхніх взаємовпливів), за цих умов виникає протиріччя, що вимагає від особистості відповідного характеру діяння. Складається критична ситуація, коли стають необхідними кардинальні, рішучі дії, спрямовані на зняття протиріччя.

Суб'єктивний зміст критичної ситуації полягає ось у чому. По-перше, усталеному способу життєдіяння (життєтворчості) особистості загрожує або регрес, або часткове чи повне заперечення сутнісних для цієї особистості ознак життєдіяння, від яких вона має відмовитися; по-друге, кожний елемент ситуації, що склалася, постає емоційно насиченим (надмірно, оптимально для певної особистості чи недостатньо), що значно посилює "психологічну енергоємність" процесу мотивування наступних дій; по-третє, продукт, результат діяння особистості в даній ситуації є сутнісним з точки зору зумовлення подальшого її розвитку, а отже поєднує в собі сутнісні вияви індивідуальної природи "Я" особистості в діалектиці їхніх минулих, теперішніх та майбутніх ознак.

Усвідомлення та переживання особистістю змісту критичної ситуації, її можливих (як негативних, так і позитивних) наслідків, необхідності діяти з урахуванням всіх складових (як актуальних, що вже виявились, так і потенціально можливих, що можуть виявитись в процесі розвитку ситуації) зумовлює певне мотивування дій особистості. Вона здійснює вибір відносно того чи іншого вектора розв'язання критичної ситуації: 1) редукції критичного змісту ситуоції, коли особистість намагається усунути критичність ситуації за рахунок спрямованого пониження ЇЇ суб'єктивного значення, суб'єктивного прийняття критичних умов ситуації як нормальних, таких, що можуть мати місце, можуть бути звичними, або за рахунок свідомої відмови від домагань зберегти свою індивідуальність, цілісність, сугнісну недоторканість; 2) оптимального подолання критичності ситуації, коли особистості вдається зберегти особистісний статус, не поступившися певними принципами діяння та поведінки і зумівши при цьому розв'язати протиріччя, яке зумовило дану ситуацію; 3) перевершеним, трансцендентний вихід із критичної ситуації, коли особистості не тільки вдається розв'язати протиріччя та зняти ознаки критичності у певній ситуації діяння, а ще й здійснити якісний стрибок у власному розвитку через набування нових якостей як суб'єкта вчинкової активності, через набування досвіду перетворення ситуації від деструктивного, негативного знаку до позитивного знаку "ініціації особистісного зростання" або через підпорядкування змісту даної ситуації ситуативному утворенню більш високого, узагальненого рівня, де критичний зміст (або актуалізоване протиріччя) є необхідною складовою певного циклу становлення, зростання особистості, набуття нею певних психологічних ознак тощо.

Залежно від того, чи володіє особистість засобами протистояння емоційно-негативним впливам елементів критичної ситуації, досвідом усвідомленого, спрямованого оперування змістом цих елементів і ситуації в цілому, а також досвідом безпосереднього дійового перетворення критичної ситуації на ситуацію стабільного розвитку, відбувається вибір засобів та шляхів діяння особистості у цій ситуації.

Процес актуалізації протиріччя, усвідомлення його особистістю, а також власного розв'язання, зняття даного протиріччя складає простір розгортання об'єктивного змісту критичної ситуації у вчинковому діянні особистості. Якщо актуалізоване протиріччя не розв'язується особистістю і його актуальність не знижується, то виникає загроза переростання критичної ситуації у кризову ситуацію, за якої відбувається "вибух протиріч", а отже, може бути викликаний критичний стан розвитку особистості в той чи інший період її життєдіяння.

У психологічному дослідженні вчинку необхідним є елемент теоретизації та методичного забезпечення процесу емпіричного висвітлення динамічних якісних ознак вчинкової ситуації, а також психологічних механізмів і реально-практичних засобів діяння особистості у змістовому просторі ситуації, що склалася: конфліктної, критичної, кризової тощо.