Теорія функціональної системи П.К.Анохіна., Аферентний синтез., Прийняття рішення., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Теорія функціональної системи П.К.Анохіна.

Підкреслюючи недоліки "загальних теорій систем" (Л.Берталанффі та ін.), видатний фізіолог П.К.Анохін головною їх причиною вважає відсутність у цих теоріях системоутворюючого фактора. Залишилося не розкритим, який із численної кількості компонентів, що хаотично взаємодіють між собою, є системоутворюючим, тобто організовує "впорядковану множину" — систему. Анохін системоутворюючим фактором вважає конкретний результат діяльності даної системи. На його думку, "впорядкованість у взаємодії множини компонентів системи встановлюється залежно від ступеня їх сприяння в одержанні цілою системою строго конкретного корисного результату. Ті ж ступені свободи кожного компонента системи — нейрона, які не сприяють одержанню корисного результату, усуваються з активної діяльності".

Визнаючи важливість ідеї про конкретний результат дії системи як системоутворюючий фактор, слід додати, проте, що цей результат необхідно перетворити в осередок системи у всій його складності й суперечливості. В осередку психологічному однаково важливі і ситуація, і мотив, і акт звершення, і врахування результату вчинку. У процесі переходу від фізіологічного рівня мислення до психологічного стає очевидним, що всі три названі компоненти вчинку, враховуючи і його результат, утворюють живу систему психічного. Точніше, цю роль виконує єдина вчинкова дія як така, котра в акті самотворення виступає психологічним осередком, тобто репрезентує все психічне, оскільки є його живим зосередженням, вузлом суперечностей, фокусом, основним працюючим органом його, що відображає всю повноту психічного.

Щоб створити велику систему, сам осередок мусить бути малою системою. Він є не логічним абстрактом, а живим механізмом самотворення, який сам розгортається у велику систему, створює її. Ось чому слід говорити не про фактор, а про цілісний осередок, котрий, як у мікросвіті, вміщує в собі імпліцитно увесь макросвіт. Ось чому слід підкреслити, що вся архітектура функціональної системи, виступаючи логічною моделлю поведінкового акту, є осередком психології. Результат дії функціональної системи має відношення вже безпосередньо лише до цього осередку.

Відкриваючи вузлові специфічні механізми функціональної системи, Анохін виділяє водночас ряд найважливіших компонентів вчинкової структури — аферентний синтез, прийняття рішення, формування акцептора результату дії.

Аферентний синтез.

Вирішальними компонентами аферентного синтезу виявились орієнтовно всі основні моменти вчинку — домінуюча на даний момент мотивація, обставинна аферентація, пускова аферентація, а також пам'ять. Основною умовою аферентного синтезу Анохін справедливо вважає одночасний збіг усіх чотирьох учасників цієї стадії формування функціональної системи. Конвергенція різних біологічних станів організму, наприклад голоду, болю, орієнтовно-дослідницької реакції, приводить саме до аферентного синтезу, якому відповідає така тілесна, мозкова, паралель, як інтегративний блок. Анохін показує, що синтетичний процес здійснюється на основі конвергенції збуджень на одному й тому ж самому нейроні. Аферентний синтез, який уможливлює відповідь на запитання, який саме результат буде отримано в даний момент, забезпечує постановку мети, досягненню якої буде сприяти подальше розгортання логіки функціональної системи.

Прийняття рішення.

Оцінка можливих результатів за конкретної домінуючої мотивації починається ще на стадії аферентного синтезу. Те, що відбувається на стадії "прийняття рішення", є вже результатом вибору На основі тривалої оцінки різних результатів, що внутрішньо формуються. За Анохіним, "будь-яке прийняття рішення, після того, як закінчиться аферентний синтез, є вибором найбільш відповідних ступенів свободи у тих компонентах, які повинні скласти робочу частину системи... ". Далі відбувається звільнення від надмірних ступенів свободи. Момент прийняття рішення має переважно характер раптової інтуїції.

Особливості функціональної системи, які розкриває тут Анохін, полягають у тому, що вони стосуються не тільки людини, а й тварин. Цим усувається двоїстість позиції Рубінштейна, в якій по суті фігурують два осередки — "дія" і "вчинок". Але сам Анохін допускає фізіолого-психологічну двоїстість у тлумаченні "функціональної системи". Фізіологічне моделювання вчинку не може мати завершального значення, і тут на допомогу приходить моделювання психологічне. Недостатня результативність фізіологічної інтерпретації полягає в тому, що ситуація, мотивація та вчинковий акт, який включає й реакцію на вчинок, виступають моментами, сторонами вчинку, а не його етапами. Така справжня діалектична єдність має місце тільки в межах психічного. Фізіологічне мислення все це огрублює, розкладаючи на зразок фізичного предмета.