Мистецьке відтворення світу: художній ідеал митця та рівні втілення ідеалу., Формування здібностей до наукової, технічної, художньої та інших видів творчості., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Мистецьке відтворення світу: художній ідеал митця та рівні втілення ідеалу.

Однією з форм творчого діяння індивіда у світі є мистецьке відтворення явищ, якісних ознак, кількісних та образних характеристик цих явищ, світу в цілому. Мистецтво відтворює світ в образах узагальнених, абстрагованих чи, навпаки, реальних, природних образах, проте завжди — індивідуально привласнених та індивідуально відображених у кольорі, звуці, пластиці тощо. Мистецьке ставлення до світу актуалізує певну посередню між реальним та уявним, природним та синтезованим, доступним і фантастично далеким позицію індивіда, що творить відповідно до неї якийсь конкретний образ. Мова йде про художній образ — самостійну індивідуалізовану реальність, що породжується рукою та уявою конкретної людини. Художній образ має два змістових аспекти споглядання: 1) як самостійна об'єктивна реальність, що існує вже незалежно від її творця та предмета, що надихнув його; 2) як витвір людського духу, вияв конкретного індивідуального "Я", народжений у "муках творчості", "прожитий" та "віджитий", виділений, відторгнутий від своєї суті. Перший аспект більше властивий практиці мистецтвознавства, різних його прикладних галузей, другий — сфері філософського та психологічного осягнення сутності людського існування, форм та засобів самовияву .індивідуального "Я", людської природи в цілому.

Творення художнього образу завжди зумовлене індивідуальною творчою напругою всіх світовідношень індивіда, актуалізацією значень та ідей, ідеалів та смислів, що спрямовують спосіб розгортання цих світовідношень та зумовлюють їхню змістову наповненість. Творення індивідом художнього образу завжди відповідає його індивідуальній природі світосприймання та світовідчуття. Здатність сприймати світ у кольоровій палітрі та здібність відобразити світ кольорів, живописати його багатство та синтетичність викликають до життя створення живописного образу. Здатність індивіда до уявної

у своєму навіть незначному на перший погляд вияві. Однак можна спробувати визначити основні складові мотивації даного способу діяння індивіда:

1) мотивація мистецького відтворення світу виявляє себе у змісті та інтенції побудови певного завершеного художнього образу, в якому відображена дійсність поєднується із власним світобаченням і світосприйманням індивіда і породжує таким чином самостійну "віртуальну реальність";

2) ця мотивація є відображенням специфічної творчої спрямованості індивіда, обдарованого "потенцією образотворчого самовияву" у взаємодії зі світом;

3) дана мотивація є динамічним утворенням, сутнісною основою якого виступає ідеал митця; орієнтація на досягнення цього ідеалу спонукає індивіда до певних образотворчих дій у процесі взаємодії зі світом, у процесі розгортання індивідуальної історії життя індивіда;

4) мотивація мистецького відтворення світу виявляє усвідомлювані та неусвідомлювані прагнення митця до творення естетичного (у поєднанні з етичним, моральним) змісту власного життя та життя соціального, культурно-історичного, що зумовлюється онтологічним та історичним змістом форм та продуктів мистецького творення;

5) мотивація має характер "культурно-історичного імпульсу", оскільки кожний художній акт поєднує в собі тенденції розгортання як індивідуальної, так і загальнолюдської історії, а власне мистецький акт вміщує культурно-історичний досвід продукування духовних (естетичних, етичних та ін.) форм свідомості, ідей, ідеалів, цінностей тощо.

Формування здібностей до наукової, технічної, художньої та інших видів творчості.

Будь-яка здібність передбачає виконання якоїсь діяльності, вона завжди предметна. Наявність у людини певної здібності означає здатність її виконувати певну дію, цикл дій, реалізувати певну стратегію діяння або вчинювання. Будь-яка більш чи менш специфічна діяльність потребує від особистості специфічних якостей — у такому випадку говорять про здібність (або здібності) людини. Здібність має включати в себе різноманітні психічні властивості та якості, необхідні для виконання конкретної діяльності і вимог, які вона висуває.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Люди від народження наділені різноманітними задатками, хоча спочатку помітити досить наявні відмінності складно, це стає помітним лише з часом. Проте вихідною передумовою для розвитку здібностей є саме задатки. В дійовому та пізнавальному контакті дитини з довколишнім світом, у процесі засвоєння загальнолюдського досвіду відбувається розвиток індивідуальних задатків людини і формуються її здібності —- багатоманітні

що постає в ініціації створення того чи іншого мистецького образу. Такий стан сильного емоційного піднесення, що ініціює активне переживання індивідом реальності свого існування та відображення змісту цього переживання у відповідних творчих діях, називають станом натхнення, яке, безумовно, властиве не лише художній творчості, а й іншим формам творчого діяння людини.

Мистецьке відтворення світу розуміють також як спосіб перетворення, своєрідний прийом, засіб змінювання, відображення, власне перетворення явищ світу — хай в ідеальній формі, проте такій, що може спонукати до подальшого змінювання явищ матеріального та нематеріального світу: форм свідомості, засобів соціального діяння, способів індивідуального самовизначення та самовияву. Художній образ у прямій чи опосередкованій формах може викликати зміни, здійснювати мистецькі впливи на розвиток соціальних і навіть історичних процесів.

Мистецьке відтворення світу в індивідуально-психологічному аспекті постає як реальний продуктивний спосіб пізнавально-перетворюючого діяння індивіда у світі, спосіб самовияву індивідуального "Я". Людина, для якої цей спосіб саморозвитку та самовизначення є сутнісним, рано чи пізно звертається до застосування відповідних засобів взаємодії з явищами світу: живописання, музичної творчості тощо.

Мистецтво в його естетичній формі відображає певну загальну неподільну сутність. Естетична цілісність та довершеність побудованого образу, що відтворює глибинні сили душі, втілена Краса — ідея досконалості — постають у художньому ідеалі митця, який може мати різні рівні втілення: від фрагментарного висвітлення ідеалу — до витонченої єдності образу естетичного; від прихованого, потенціально доступного змісту — до яскраво вираженого, актуального естетичного звучання; від поверхового, реально виявленого констатування змістових складових образу — до глибинної субстанціальності розкритого змісту; від констатуючих форм подання ідеалу естетичного — до "симфонічного звучання" його гармонії тощо. Той чи інший рівень творіння митця залежить від багатьох складових, до яких відносять і рівень індивідуальної майстерності митця, і його талановитість як певний синтезований вияв обдарованості у професії, і умови, в яких творить даний митець. Досить складно визначити, яким чином у поєднанні тих чи інших елементів мистецької творчості, у змістовому взаємодоповненні творчої інтуїції, творчої уяви, фантазії тощо раптом складається неповторний вияв індивідуального "Я" у певному художньому образі. Можна певною мірою формалізувати цей процес і навіть з моделювати його розгортання, проте неможливо досить певно визначити продукт даного процесу та його змістові характеристики. Причина цього — індивідуальна неповторність людської природи, що завжди багатомірна і неосяжна

та різнозмістові психологічні утворення. Здібності розвиваються на основі різних психофізіологічних процесів і функцій, психічних процесів та станів, що відображають певний сталий рівень виявлення здатності індивіда здійснити ту чи іншу діяльність.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності індивіда. Спеціальні здібності виявляють його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються та розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та у процесі самого цілеспрямованого діяння. Прийнято вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, — тих, що зумовлюють успішне виконання індивідом діяльності в цілому.

Здібності індивіда до наукової, технічної, художньої та інших видів творчості формуються відповідно до предмета та засобів виконання кожного з цих видів діяльності. Проте власне психологічний зміст процесу формування здібностей має деякі загальні риси, які необхідно враховувати при підготовці індивіда до самостійної діяльності. На думку Л.С.Кюбіу результативні навчання і творчість перебувають на рівні досвідомого, в той час як процес випробування, міркування та спілкування є свідомим. Несвідомі процеси виникають зі зламу відношень усвідомлюваних символів до їхніх змістових коренів, витоків, джерел. Символ сам по собі ніколи не може бути несвідомим, він є сполучною ланкою між дійсністю і тим, що він репрезентує у викривленому вигляді. Це викривлення може викликати в свою чергу ряд вторинних порушень і є складовою частиною невротичних рис людської натури.

Таким чином, постає проблема: як захистити свободу досвідомого процесу в навчанні взагалі і в творчості зокрема. Свобода, що розглядається тут, є свободою від деструктивних ефектів навчального процесу, надмірного прив'язування до прозаїчно свідомих реальностей і невротичних викривлень. Оптимізація творчості полягає в тому, щоб надати свободу досвідомим функціям, щоб творчий процес міг вільно оперувати між двома ригідними системами: свідомими і несвідомими процесами. В цілому теорія Л.С.Кюбі постає досить цікавою і за умови доповнення її методичними розробками може стати ефективним засобом організації навчального та творчого процесу.

Досить поширеною в психологічній науці та педагогічній практиці є підхід до формування спеціальних навичок діяння, а на основі їх — спеціальних здібностей індивіда через певні форми научіння. Научіння постає як процес спрямованого формування та "відпрацювання" тих чи інших навичок діяння індивіда в конкретних ситуаціях. Розрізняють різні форми научіння, що зумовлено як механізмом научіння, що є адекватним певній формі діяння, так і засобами здійснення научіння. Оперантне научіння побудоване на методиці активного експериментування з предметом діяльності та довколишнім середовищем з метою встановлення змістових зв'язків між елементами ситуацій та різними ситуаціями. При цьому застосовуються методи научіння: спроб та помилок, формування реакцій, спрямованого спостереження. Когнітивне научіння побудоване на формуванні навичок оцінювання елементів ситуації з урахуванням минулого досвіду та прогнозуванням можливих наслідків. Таким чином відпрацьовується спосіб прийняття рішення в ситуаціях різного когнітивного наповнення. Відповідно застосовуються такі методи научіння, як: латентне научіння, метод психомоторних навичок, метод інсайту та научіння шляхом міркувань.

В цілому формування спеціальних здібностей індивіда відбувається в декількох змістових напрямах: 1) від неусвідомлюваного виконання та мотивування творчих дій до їх змістового та процесуального усвідомлення; 2) через утворення потенціальної можливості індивіда звершити певну творчу дію до актуалізації даної можливості в реальному процесі самостійного творчого діяння; 3) від репродуктивного виконання цілісного циклу спеціалізованих дій до самостійного творчого акту самовиявлення "Я" індивіда.