Перманентні стани і рівні здоров'я людини, Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Перманентні стани і рівні здоров'я людини

Ці стани - довгострокові. Вони пов'язані зі станом здоров'я душі і тіла. Але сучасної класифікації ще не існує.

Людство у своєму розвитку нагромадило величезну кількість критеріїв здоров'я: а) здоровий дух у здоровому тілі (Ювеиал); б) душевне здоров'я забезпечує духовний стан; в) єдність тіла і духу - критерій здоров'я; г) здоров'я - певна цінність людини; д) здоров'я - умова творчості тощо.

Звідси випливає завдання створення класифікації станів здоров'я людини. Спільні ознаки станів розподіляються так, що утворюють систему класів кожної сукупності, споріднених між собою. З цього погляду цінною є класифікація станів здоров'я Авіценни, що не втратила своєї актуальності протягом майже тисячоліття.

В основу розподілу станів покладено принцип дихотомії - поділу на дві частини, що визначаються протилежними властивостями:

1. Тіло гранично здорове.

2. Тіло здорове, але не до межі.

3. Тіло і не здорове, і не хворе.

4. Тіло хворе, але швидко набирає сили.

5. Тіло хворе, але не до межі.

6. Тіло гранично хворе.

Що з цього випливає? Останніх два стани здоров'я - компетенція закладів охорони здоров'я, А перших чотири стани здоров'я ніяку науку і практику не цікавлять, залишені напризволяще: тому вони мають стати предметом психогігієнічного дослідження і практики розвитку таланту здорової людини.

Зрозуміло, у людини з гранично можливим станом здоров'я існує особливий стан людської душі і духу. Здоровий дух - неодмінна умова благополучного існування тіла. Хвороба для людини - зло, обмеження її можливостей, спричинене захворюванням, що підсилює первинну недугу відповідним розладом психічного оптимуму. Ці істини були відомі дуже давно.

Наприклад, нідерландський філософ XVII століття Бенедикт Спіноза, розглядаючи проблему душевного здоров'я, стверджував: ті, хто керується розумом, завжди перебувають під впливом доброго настрою.

Враховуючи це, придивімося уважніше до класифікації станів здоров'я за Авіценною і спробуймо його метафоричні визначення перекласти на мову сучасної психологічної науки.

Що ж ми дістанемо? Нові назви психічних станів і їх предметне визначення. А якщо предметне, то воно відкриває можливість для психодіагностики тих чи інших елементів структури цих предметів, які, у свою чергу, складаючи цілісність єдності, мають між собою певні розбіжності. Отож, визначення розбіжностей у станах і буде критерієм якості здоров'я людини.

Наші дослідження дають підстави розглядати рівень енергії як критерій психічного здоров 'я людини. Ми розрізняємо п'ять станів енер-гопотснціалу і відповідно рівнів здоров'я: 1) оптимальний, 2) стан норми, 3) стан стомленості, 4) втоми, 5) перевтоми.

Тобто перші три перманентні стани здоров'я розрізняються точно методами психодіагностики. А далі йдуть стани на межі норми і патології. Кількість енергії в її загальному розумінні визначає життєдіяльність і здоров'я людини.

Оптимальний енергопотенціал - умова, яка дає змогу виявити потенційні, приховані можливості мислення, почуттів, уяви та психомоторики і наявність достатніх сил для творчої роботи. Малюк або дорослий, які перебувають у стані "свіжості", вранці вистрибують із ліжка, завжди перевиконують завдання і мають нестримне прагнення до перетворення невідомого на відоме.

Люди з оптимальним оперативним потенціалом трапляються рідко.

Більшість людей живуть у стані перевитрат енергії, живуть з енергетичним боргом. У них пасив оперативного енергопотенціапу — дефіцит енергетичного балансу: відновлення витраченої енергії відбувається повільно, оскільки здатність її "заробляти" власними розумовими або психомоторними діями втрачена внаслідок перевтоми або хвороби. Людина боїться розв'язувати задачі і долати труднощі. Працює за формулою: скільки б'єш, стільки і їдеш.

Оперативний стан відображає: а) витрачення енергії, б) відновлення і в) нагромадження енергії понад витрачену на роботу її кількість. За наявності оптимально побудованої навчально-виховної технології три стани існують у неподільній єдності, і людина може, працюючи, відновлювати і нагромаджувати свою енергію, тобто виконувати роботу невтомно: наприкінці роботи можна мати більше енергії, ніж на початку робочого дня. Вона здатна за цих умов, працюючи, отримувати додаткову енергію, збагачувати свій потенціал для творчої дії.