Західні вчені про витрати виробництва. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Західні вчені про витрати виробництва.

Західні економісти продуктивні сили (засоби виробництва і працівників) називають економічними ресурсами. їх вважають обмеженими або рідкісними, але не тому, що їх надто мало, а тому, що їх недостатньо для задоволення безмежних потреб кожної людини. Тому при з'ясуванні сутності витрат учені передбачають обмеженість ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Крім того, вони запровадили термін "вмінені витрати" — справжні витрати виробництва на той чи інший товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, котрі суспільство може отримати при оптимальному використанні економічних ресурсів.

Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні вмінені витрати — це витрати на придбання сировини, наймання робочої сили, купівлю матеріалів та ін. Внутрішні вмінені витрати — це обладнання компанії, її грошовий капіталу інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). Кожен підприємець порівнює ефективність власних ресурсів своєї компанії з альтернативними можливостями.

Наприклад, використання техніки для виготовлення товарів він зіставляє з можливим доходом від її здачі в оренду іншим підприємцям; витрати грошових коштів — з доходом, який забезпечить банківський відсоток.

Згідно з теорією граничної корисності західні економісти розрізняють поняття "граничні витрати" (необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції) і "граничний продукт" (отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу). Наприклад, граничний продукт засобів праці — це додаткова продукція, яку випускає підприємство, купивши й використовуючи ще один верстат.

Також виокремлюють постійні та змінні витрати, і До постійних витрат належать витрати на заробітну плату, виплату ренти (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), освітлення, опалення, сплату відсотків кредиту та ін., оскільки вони незмінні для діючого підприємства. Змінні витрати — це витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та ін., оскільки вони то збільшуються, то зменшуються. Постійні та змінні витрати формують загальні витрати, які дорівнюють фактичним і є матеріальною основою утворення собівартості продукції. У західній економічній літературі замість категорії "собівартість" застосовують термін "середні загальні витрати". За допомогою показника фактичних витрат визначають ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, рівень організації виробництва і технічного розвитку, продуктивності праці тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні забезпечує розрахункову базу для встановлення цін компаніями та фірмами, зокрема, дає змогу з'ясувати вплив зростання обсягів реалізації продукції на загальні розміри витрат, визначити, за яких обсягів виробництва та оптимальних цін підприємство отримуватиме прибуток.

Сума постійних та змінних витрат підприємства на виробництво певної кількості товарів формує сукупні витрати, які визначають шляхом додавання до витрат на виробництво одного екземпляра товару додаткових витрат на виробництво другого екземпляра товару плюс додаткові Витрати на виготовлення третього екземпляра і т. д. Використання цієї категорії показує, що із збільшенням чисельності виготовлених товарів сукупні витрати підвищуються.

Зростання граничних витрат дає змогу визначити витрати, які можна контролювати на підприємстві безпосередньо. Це зумовлено тим, що граничні витрати характеризують витрати на виготовлення останньої одиниці продукції, а також витрати, яких може уникнути підприємство при скороченні виробництва на останню одиницю. Застосування цієї категорії дає змогу виявити початок зниження середніх витрат, що відбувається за умов, коли граничні витрати стають нижчими за середні. Західні вчені середні витрати поділяють на середні постійні та середні змінні, які досягають найнижчого рівня у тому разі, коли обсяги випуску продукції є максимальними в розрахунку на зростаючі змінні ресурси. Після цього збільшення обсягів виробництва супроводжується непропорційним підвищенням змінних витрат, а отже, починають зростати і середні змінні витрати. Такий підхід приховує особливу роль робочої сили при створенні вартості.