Еластичність попиту і пропозиції та закони їх взаємодії, Сутність та види еластичності. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Еластичність попиту і пропозиції та закони їх взаємодії

Сутність та види еластичності.

З'ясовуючи особливості взаємодії попиту! пропозиції, необхідно знати конкретну величину зростання або зниження попиту і пропозиції, коли, наприклад, ціна зростає на 20 %, або дохід зменшується на 5 % і т. п. При цьому послуговуються поняттям "еластичність". Еластичність, на думку англійських вчених Роберта Піндайка та Даніеля Рубінфельда, — "це міра реагування однієї змінної величини у результаті одновідсоткової зміни другої змінної". У "Великому економічному словнику" це поняття характеризується як "реакція однієї змінної на незначну відносну зміну іншої...". Це визначення є в теоретичному контексті вивіреніше, оскільки не акцентує увагу на одновідсоткову зміну іншої величини. Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни. Еластичність у цьому випадку показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається після зростання ціни, наприклад, на 1%. Ця залежність виражається формулою:

де К — величина попиту; Р — ціна; % ?К — відсоткова зміна К; а % ?Р — відсоткова зміна Р. Еластичність попиту залежно від зміни ціни матиме такий вигляд:

тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленій одиничною зміною ціни (?К /?Р), помноженої на відношення ціни до кількості (Р/К), Простішою формулою цінової еластичності є така:

Відсоткові зміни визначають діленням величини зміни у ціні на початкову ціну та відповідних змін кількості товарів, на які відсоткова зміна ціни призводить до зменшення попиту на ту кількість товарів, на яку спочатку був попит. Тому цю формулу можна записати так:

Еластичність попиту залежно від зростання ціни, як правило, — від'ємна величина. Це означає, що при зростанні ціни попит на товар зменшується.

Аналогічно вимірюють еластичність пропозиції, яка залежно від ціни є відсотковою зміною пропонованої кількості товарів у результаті одновідсоткового збільшення ціни. Як правило, таке значення еластичності є позитивним, оскільки вища ціна стимулює виробників збільшувати випуск товарів. Особливість ринкового механізму в цьому разі полягає у тому, що попит еластичніший від ціни протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не зразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим, що попит на один товар може бути пов'язаний з запасом іншого товару у споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але малопомітно. Одночасно споживачі намагатимуться купувати малолітражні та економні автомобілі.

Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит є більш еластичним для короткотривалого, а не довготривалого періоду. Так, у США щорічно продається 12—15 млн автомобілів, тому при зростанні цін попит на автомобілі різко впаде, хоча загальний парк автомобілів зменшиться мало. Після зношування старих машин попит на нові з часом зростатиме.

Найвагоміше на цінову еластичність попиту впливають:

1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичнішим буде попит);

2) питома вага продукту в доході споживача (чим вона більша, тим вищою буде еластичність попиту на нього при незмінності всіх інших умов);

3) тривалість періоду часу для здійснення вибору (чим більше часу для прийняття рішень, тим еластичнішим буде попит на продукт);

4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші і товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші, як правило, еластичний, а попит на товари широкого вжитку — нееластичний).

Найбільше впливає на еластичність пропозиції фактор часу для товаровиробників: чим більше часу вони мають у своєму розпорядженні, щоб пристосуватись до зміни цін, тим більше зміниться обсяг виробництва і відповідно еластичність пропозиції.

З метою впливу на товари з високою ціновою еластичністю використовують переважно методи цінової конкуренції, а на товари з низькою ціновою еластичністю — методи нецінової конкуренції.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції за умов їх не збігання встановлюються ціна пропозиції або ціна попиту (ці категорії запровадив у науковий обіг А. Маршалл, але абстрагувався від економічних відносин).

Ціна пропозиції — ринкова ціна за умов перевищення попиту над пропозицією (або існування ринку продавця) та певна сукупність економічних відносин, які при цьому виникають.

Встановлення ціни пропозиції зумовлює появу конкуренції між покупцями за придбання певних товарів, з одного боку, і намагання продавців реалізувати товар за вищою ціною — з іншого. У категорії "конкуренція" частково відображається взаємодія продавців і покупців у сфері обміну.

Ціна пропозиції виражає взаємозв'язки між рухом ціни виробництва, ринкової ціни і обсягами пропозиції товарів, основою яких є окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва. Ця проблема в сучасній економічній літературі не досліджується. Зв'язок ціни пропозиції з законом вартості виражається в тому, що обсяги суспільно необхідної праці, затраченої на виробництво певних товарів, є меншими від обсягів суспільних потреб, платоспроможного попиту. Взаємозв'язок між ціною пропозиції і законом попиту і пропозиції виражається у тому, що цей вид ціни формується з урахуванням співвідношення між попитом і пропозицією. Ціна пропозиції при цьому буде вищою від ціни рівноваги. Отже, ціна пропозиції б вираженням і вартості товару, і закону попиту та пропозиції. Взаємозв'язок між ціною пропозиції і законом монополізації капіталістичного виробництва формується лише на вищій стадії розвитку капіталізму, коли переважну масу товарів і послуг виготовляють підприємства монополістичного або олігополістичного типу (групові монополії). З метою отримання монопольних прибутків вони обмежують обсяги виробництва (особливо під час економічних криз), що засвідчує не завантаженість виробничих потужностей.

За умов, коли ринкові ціни встановлюються як ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули для розширення обсягів виробництва, в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути конкуренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, зниження ринкових цін і скорочення масштабів товарного виробництва певних видів товарів. Взаємозв'язок між пропозицією товарів і рівнем цін характеризується коефіцієнтом еластичності.

Конкуренцію між продавцями за ринок збуту товарів, з одного боку, і намагання покупців знизити ціну товарів — з іншого, зумовлює ціна попиту.

Ціна попиту — ринкова ціна за умов перевищення пропозиції над попитом та певна сукупність економічних відносин, що при цьому виникають (або існування ринку покупця).

Така ціна виражає взаємозв'язки між рухом ціни виробництва, ринкової ціни і обсягами попиту товарів, в основі яких (взаємозв'язків) лежать окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції, а за сучасного капіталізму — і законів монополізації та одержавлення економіки. Зв'язок ціни попиту з законом вартості виражається в тому, що обсяги суспільно необхідно! праці, затраченої на виробництво певних товарів, є більшими від суспільно необхідних потреб, платоспроможного попиту. Взаємодія між ціною попиту та пропозиції виявляється у тому, що ціна попиту формується з урахуванням співвідношення між попитом і пропозицією, його еластичності. Ціна попиту в такому разі є нижчою від ціни рівноваги. Вона може збігатися з ціною рівноваги тоді, коли при наявній величині попиту пропозиції товарів достатньо для задоволення суспільних потреб. Взаємозв'язок між ціною попиту і законами монополізації та одержавлення економіки (діють на вищій стадії капіталізму) виявляється у тому, що великі компанії і держава, знижуючи обсяги завантаження виробничих потужностей, регулюючи попит і пропозицію, формуючи попит тощо, намагаються не допустити значного перевищення пропозиції над попитом.

Якщо ціна на товари зростає, то за незмінності всіх інших умов попит на певний товар знижується, і навпаки, тобто діє закон попиту. Водночас під впливом пропозиції при рівновазі попиту і пропозиції ціни підвищуються або знижуються. Інтенсивність зміни попиту на зміну ціни характеризується еластичністю попиту на ціну.

За встановлення ринкових цін на рівні ціни попиту пригнічуються або зникають стимули для розширення обсягів виробництва певної продукції, компанії знижують ціни на неї нижче ринкових. Водночас за допомогою маркетингу ведеться пошук нових ринків товарів, або відбувається поступова переорієнтація на виготовлення нових видів продукції.

Як ціна пропозиції і ціна попиту, так і ціна рівноваги відображає взаємодію закону вартості і закону попиту та пропозиції, взаємозв'язок між рухом суспільної вартості, ринкової ціни, рівновагою попиту і пропозиції на нижчій стадії розвитку капіталізму. Ціна рівноваги внаслідок збігання попиту і пропозиції стає грошовим виразом вартості товарів. Проте закономірністю процесу ціноутворення на нижчій стадії капіталізму (за умов вільної конкуренції) є коливання ринкових цін навколо ціни виробництва. Це означає, що рівновага між попитом і пропозицією встановлюється епізодично, особливо коли йдеться про короткостроковий проміжок часу. За досягнення такої рівноваги збігається обсяг вироблених товарів із суспільними потребами у них, а втілена в товарах праця стає суспільно необхідною. Реальнішим є збігання попиту і пропозиції протягом тривалого проміжку часу.

Залежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: відносно еластичні попит і пропозиція; одинично-еластичні попит і пропозиція; відносно нееластичні попит і пропозиція; абсолютно нееластичні попит і пропозиція; абсолютно еластичні попит і пропозиція.

Відносно еластичний або просто еластичний попит виникає, коли незначні зміни в ціні призводять до значних (більших) змін у кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження цін на 2 % зумовлює ріст попиту на 4 %). Коефіцієнт еластичності за такого виду попиту повинен бути більшим за одиницю, а за попиту на предмети розкоші він дорівнює двом. Нееластичним попитом є такий, коли незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, за пониження ціни на 3 % попит зростає всього на 1 %. Коефіцієнт еластичності становить 1/3, тобто нееластичним є такий попит, коли цей коефіцієнт менше одиниці. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між цими двома видами еластичності (еластичним і нееластичним попитом) виникає проміжна ситуація одинично-еластичного попиту — коли відсоткова зміна ціни дорівнюватиме відсотковій зміні попиту. Наприклад, коли зниження ціни на 1 % зумовлює зростання продажу на 1 %. За абсолютно нееластичного попиту зміна ціни не призводить до жодної зміни кількості реалізованої продукції (попит на сіль). Абсолютно еластичним є такий попит, коли найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати покупки від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, на думку західних вчених, свідчить проте, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15 %, на м'ясні вироби — 0,64 %, яйця — 2,65 %, електроенергію — 0,13 %, медичне обслуговування — 0,31 %, тютюнові вироби — 0,46 %, одяг і взуття — 0,20 %, квитки в кінотеатр —- 0,87 %.

На ринковий механізм ціноутворення також впливають кількість покупців та продавців на ринку товарів, конкуренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

Ринкова рівновага за недосконалої конкуренції.

Взаємодія попиту і пропозиції, принципи конкурентної поведінки за панування монополій (олігополій) або в умовах недосконалої конкуренції мають істотні особливості. На них впливає дія законів монополізації виробництва і обміну та одержавлення економіки. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірма на ринку досконалої конкуренції. Внаслідок цього граничний дохід і граничні витрати вирівнюються раніше, ніж для фірми на ринку досконалої конкуренції. Тому загальним принципом поведінки на ринку уже не буде вибір рівня виробництва, при якому отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

Відзначаючи негативний вплив монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму в політичній економії вважають доцільним втручання держави у монополізовані галузі економіки, де вона повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть націоналізувати такі галузі і встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат1.

Серед західних економістів поширена думка про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", до яких відносять дороги, мости, канали тощо, оскільки користування ними дуже важко обмежити шляхом введення безпосередньої плати.

У розвинутих країнах уряд, як правило, регулює ринки через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю над цінами та ін. Так, уряд встановлює так звану максимальну ціну (нижчу від ціни рівноваги) на бензин, яку продавці не мають права перевищувати. Тому виробники зменшують обсяг його пропозиції. Водночас споживачі збільшують попит, внаслідок чого виникає дефіцит або надлишковий попит. Цей попит може проявлятися у вигляді черг, обмежень, нормувань поставок, зростання попиту на інші товари. Такі умови виробникам невигідні, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Разом з тим встановлення максимальних цін може бути соціально справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг (наприклад, регулювання квартирної плати). Його побічними негативними наслідками може бути поява нових державних установ зі штатом працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми є дотації держави з метою розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне тоді, коли ціна рівноваги надто низька, зокрема у сільському господарстві. Ще однією причиною державного регулювання цін у цій сфері є потреба стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла себе забезпечити. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високих мит. Досвід розвинутих країн незаперечно засвідчує, що вільна ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги без державного регулювання.

Закон Вальраса і закон Сея. Іншої точки зору дотримується автор теорії (за змістом її логічніше назвати концепцією) загальної рівноваги Леон Вальрас (1834—1910). Цю теорію у модернізованому вигляді і нині вважають ядром політичної економії, а Й. Шумпетер назвав її "священним писанням" політичної економії2.

Концепція загальної рівноваги Л. Вальраса визначає зміну структури цін рівноваги як головний регулюючий механізм ринку. Свою концепцію вчений побудував у формі точної системи рівнянь. Умовою її побудови є положення (закон Вальраса) про те, що сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сукупній сумі пропозиції (поняття рівноваги і вартості збігаються).

Основною передумовою досягнення загальної рівноваги є те, що за сучасного рівня розвитку вартість визначають у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товару і граничними суспільними витратами на її виробництво. При цьому треба враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність виробництва всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості застосування залучених ресурсів.

Відсутність ціни рівноваги на ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, при встановленні рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) призведе до зростання попиту на них, і відповідно — до зростання виробництва. Але це розбалансовує ринок холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Концепція загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається зі змістом сформульованого Ж.-Б. Сеєм закону, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит і зв'язок між ними нерозривний, що унеможливлює загальні економічні кризи. Розрив між попитом і пропозицією ці економісти допускали лише в межах окремого сектору (сегменту) ринку, але стверджували, що за допомогою цін встановиться рівновага між окремими секторами.

Багато економістів, у тому числі Д. Рікардо, підтримували положення закону. Основою його обґрунтування була теза, що оскільки кожний господарюючий суб'єкт виготовляє товари і послуги для продажу або для власного споживання, то кожний виробник є у певному сенсі покупцем власного продукту. Гроші, на думку Ж.-Б. Сея, є лише посередником у процесі купівлі-продажу, тому при обміні товарів на гроші, а грошей на товар відбувається, по суті, обмін товарів на товари. Закон Сея справедливий щодо натурального виробництва. За капіталізму типовим є розподіл доходу людини на споживання і заощадження. Крім того, підприємці використовують залучені кошти, а держава перерозподіляє значну частку національного доходу, що значно ускладнює механізм взаємодії попиту і пропозиції.

Сучасні інтерпретатори закону Сея стверджують, що він діє за умов рівності між національним доходом і обсягом національних витрат. Це положення конкретизує теза про рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції та обсягу капіталовкладень і обсягу заощаджень. Незважаючи на те, що капіталовкладення і заощадження можуть здійснювати різні категорії людей, прихильники закону стверджували, що через механізм конкуренції ці величини вирівнюються. Згідно з класичною моделлю рівноваги на ринку грошових засобів пропозиція представлена збереженнями, попит — капіталовкладеннями, а ціна — нормою відсотка. Зміна норми відсотка за вільної конкуренції забезпечує рівновагу між заощадженнями та інвестиціями, а отже, між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Аналізуючи дію закону Ж.-Б. Сея за умов вільної конкуренції, К. Маркс зазначав, що виконання грошима функцій загального еквівалента уможливлює розрив між пропозицією і попитом, що товар не завжди можна перетворити в гроші, що існують суперечності між відтворенням індивідуального і суспільного капіталу тощо.

Положення закону Сея щодо умов недосконалої конкуренції (на вищій стадії розвитку капіталізму) піддав критиці Дж. Кейнс. Згідно з його теорією не сукупна пропозиція породжує власний попит, а сукупний попит власну пропозицію. Рівень виробництва за цих умов визначає обсяг ефективного попиту (точка перетину функції сукупного попиту з функцією сукупної пропозиції). Якщо сукупний попит не збігається з прогнозованим, підприємці здійснюють комплекс заходів щодо пропозиції. Складніший механізм взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції Дж. Кейнс розкриває при аналізі граничної ефективності капіталу, схильності до споживання, кількості грошей, номінальної заробітної плати і переваги в ліквідності, обсягів експортно-імпортних операцій.

Закон Сея в методологічному аспекті ґрунтувався на загальних законах, притаманних усім економічним системам, на абстрагуванні від специфічних особливостей і суперечностей, насамперед від основної суперечності капіталізму, тому практично він неспроможний.

Між законами Сея та Вальраса існує важлива відмінність. Л. Вальрас до товарів і послуг зараховує гроші та цінні папери. Продавець будь-якого товару або послуги пред'являє попит на інший товар або послугу, тобто і на гроші, і на цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, за Вальрасом, збігаються за умови, що до витрат включено і грошові заощадження. Будь-який рівень заощаджень виражається в попиті і пропозиції товару гроші. Але якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві виникає нестача ефективного попиту (попиту на реальні товари і послуги), що призводить до надвиробництва товарів і послуг.

Основним недоліком концепції Вальраса є те, що досліджується абстрактна модель "ідеального ринку". З метою довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги прийнято попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування і наближення до рівноваги здійснюються ще до початку виробництва і обміну, а обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Сам Л. Вальрас розглядав свою систему як ефективний допоміжний засіб аналізу, висновки якого слід зважено застосовувати щодо реальних проблем1.

Прообразом концепції Вальраса, як зазначають західні і вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу заключати попередні контракти. Крім того, аукціоніст швидко реагує на найменші невідповідності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста у теоріях неокласиків було замінено умовою про повну інформованість економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціну, якість товарів тощо). Надмірна абстрактність та гіпотетичність моделі Вальраса проявляється також у тому, що фактор часу не береться до уваги (усі акти купівлі-продажу здійснюються одномоментно, а торгівля ведеться вже виготовленими товарами без врахування тих, які будуть виготовлені в майбутньому), відсутня невизначеність (усі учасники володіють достатньою інформацією про ціни, якість товарів та ін.), не існує трансакційних витрат (уся інформація надається безплатно, немає витрат на ведення переговорів, укладення контрактів, розроблення стандартів, вимір якості товарів тощо).

У західній економічній літературі з'явилися нові моделі досягнення ринкової рівноваги, але переважна більшість, починаючи з теорії Кейнса, була присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної системи з участю не тільки ринкового механізму, а й державного регулювання.

Вище розглядались закон попиту і закон пропозиції відокремлено, що було дещо нелогічно, оскільки при цьому не можна було обійтись без відповідної пропозиції (коли аналізувався закон попиту) і попиту (коли йшлося про закон пропозиції), а отже, слід головну увагу звертати на дію закону попиту і пропозиції. У найзагальнішому вигляді закон попиту і пропозиції є загальним економічним законом, що виражає внутрішньо необхідні і сталі зв'язки між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник.

Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать насамперед від рівня цін. Цю залежність графічно відображає крива попиту і пропозиції (рис. 1).

Рівновага попиту і пропозиції

Рис. 1. Рівновага попиту і пропозиції

Попит і пропозиція взаємодіють за умов конкурентної боротьби. Отже, можна комплексно визначити закон попиту і пропозиції.

Закон попиту і пропозиції — між попитом і пропозицією існує діалектична залежність, яка полягає насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Рівновага та співвідношення між попитом і пропозицією є своєрідним індикатором збалансованості і пропорційності суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних та духовних благ. Співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ринкових цін від вартості товарів та послуг (при перевищенні попиту над пропозицією ціни відхиляються вгору від вартості, а при перевищенні пропозиції над попитом — униз).

Причиною зниження попиту в Україні є тотальне зубожіння переважної більшості населення внаслідок масового безробіття, мізерної заробітної плати, малопродуктивної праці в підсобному домашньому господарстві, значної депопуляції населення, масової міграції працівників та ін.

Структуру платоспроможного попиту можна розглядати як платоспроможну потребу суб'єктів ринку — окремих індивідів, підприємств, фірм, компаній, організацій, держави та ін. Платоспроможний попит є лише частиною (хоч і найважливішою) потреб суспільства. Це зумовлено тим, що частина населення, окремі суб'єкти ринку можуть мати потреби у товарах і послугах, але не мати грошей для їх задоволення, тому такі потреби у сукупний попит не включаються. Сукупний попит поділяють на попит усіх членів суспільства на всі (м'ясо, хліб та ін.) або окремі (автомобілі, відеотехніка тощо) блага; на попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, внутрішньому, міжнародному); на попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.).

На нижчій стадії розвитку капіталізму в механізмі дії закону попиту і пропозиції домінували елементи стихійності. Попит і пропозиція врівноважувалися шляхом вільної конкуренції, вільного ціноутворення, стихійного переливу капіталів усередині галузей та між галузями, економічних криз тощо. Нині у механізмі дії цього закону переважають елементи свідомого регулювання, організованості і планомірності. Вони властиві кожному суб'єкту підприємницької діяльності, будь-якому типу і формі власності.

Рівновага (відносна) між попитом і пропозицією на рівні великих корпорацій досягається насамперед шляхом маркетингової діяльності. Внаслідок цього між виробниками і споживачами встановлюються довгострокові коопераційні зв'язки, формуються торговельно-промислові комплекси.

Установленню рівноваги між попитом і пропозицією сприяє також контрактна форма при виконанні компаніями державних замовлень. Наприклад, Федеральний уряд США щорічно розміщує до 15 млн замовлень. їх виконання великими, середніми і дрібними компаніями (уряд зобов'язує генерального підрядника передавати до 50 % загальної вартості контракту субпідрядникам — дрібним та середнім фірмам) означає роботу на гарантований і стабільний державний ринок, тобто рівновагу попиту і пропозиції на цьому сегменті ринку.

За не збігання попиту і пропозиції держава вдається до типових дій. Якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію при виробництві нижчого від оптимальної величини обсягу ВВП, держава використовує три основні методи регулювання: зниження податків на прибутки (з метою стимулювання інвестицій підприємств, компаній і фірм); збільшення витрат державного бюджету і насамперед державної закупівлі товарів і послуг; зменшення відсоткової ставки за кредит, внаслідок чого збільшується грошова маса.

Крім цих заходів, можна використовувати й інші: проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

За умов, коли пропозиція нижча від платоспроможного попиту, а виробництво ВВП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно здійснити протилежні за змістом дії, а саме: збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і тим самим зменшити грошову масу.

Найважливішим методом регулювання сукупного попиту є збільшення або зменшення витрат державного бюджету. Збільшення таких витрат безпосередньо впливає на зростання споживання і капіталовкладень окремих суб'єктів господарювання. Більше того, державні витрати зумовлюють мультиплікаційний (лат. myltuplicato— множення) ефект, тобто примножуючий. Так, за підрахунками французьких економістів, кожний франк державних інвестицій забезпечував мобілізацію майже 8 франків з інших джерел. Зниження податків на прибутки впливає на сукупний попит опосередковано. Застосування цих важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Повинен пройти певний час (приблизно півроку), перш ніж з'являться перші позитивні результати від їх застосування. За таких умов важливо спрогнозувати порушення рівноваги між агрегатними показниками народногосподарської збалансованості: попитом і пропозицією, доходами і витратами держави та ін.

Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція залежать і від інших факторів: рівня доходів населення, обсягу заощаджень і нагромаджень, закупівлі державою певної частини товару, обсягу експорту та імпорту.

У матеріально-речовому аспекті сукупний попит складається із споживчого (товари широкого вжитку і предмети розкоші) та інвестиційного (засоби виробництва). З погляду вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розміром доходів населення: він може бути і більшим, і меншим від них, залежно від того, яка частина доходу вилучається з обігу та перетворюється на заощадження або, навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу.

Збільшення споживання у сукупному попиті означає зниження у ньому частки нагромадження та зменшення (абсолютне або відносне) частки заощаджень. Великий вплив на споживання має динаміка цін. Стійке підвищення цін призводить до того, що гроші втрачають свою купівельну спроможність і споживання населення скорочується.

Щоб нейтралізувати негативний вплив інфляції, держава застосовує такі заходи, як підвищення облікової ставки відсотка, збільшення податків, скорочення державних витрат, сповільнення темпів зростання, або навіть "заморожування" заробітної плати та вкладів в ощадні каси і банки, контроль за рухом цін, заробітків і прибутків, тобто проводить "політику доходів". Використання перелічених важелів стабілізує ціни, але провокує інші економічні потрясіння — спад виробництва, банкрутства, зростання безробіття та споживання.

З розвитком попиту пов'язане поняття "місткість (обсяг) ринку" — обсяг реалізації продукції за певного рівня платоспроможного попиту, товарної пропозиції та цін.

Чим ширший платоспроможний попит населення, тим більший обсяг ринку, легше розв'язується проблема реалізації. Одним із засобів розширення платоспроможності попиту населення, що стимулює збільшення обсягу ринку, стала соціальна політика держави, яка розвинулася у передових країнах у післявоєнні роки.

Сукупна пропозиція — другий бік ринкової структури. її визначають обсяг випущеної продукції (виконаних робіт), рівень витрат виробництва та рівень цін, стан продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, спрямованість державного внутріполітичного курсу та економічної політики тощо. Обсяг і склад сукупної пропозиції залежать і від ступеня монополізації економіки. Для отримання додаткового прибутку монополії можуть скорочувати обсяг виробництва, створюючи штучний дефіцит і встановлюючи високі ціни на свою продукцію. Прагнення монополій до надприбутків завдає шкоди ринковому механізму саморегуляції, що змушує державу вдаватися до активної антитрестівської політики, контролювати процес ціноутворення. Сукупна пропозиція зростає внаслідок зниження витрат виробництва, появи нових товарів, розширення сфери послуг та ін.

Попит і пропозиція можуть різнитися кількісно, якісно, структурно, темпами зростання. Рівновага між ними виникає як окремий випадок з постійної не рівноваги. Крім того, обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції внаслідок зростання заощаджень, які, скорочуючи поточний сукупний попит, фінансово забезпечують майбутні інвестиції, а також майбутню більшу пропозицію.

Описаний механізм закону попиту і пропозиції діє в межах окремих національних економік. На нього суттєво впливає зовнішня торгівля, діяльність транснаціональних корпорацій та міжнародних економічних угруповань. У межах найрозвинутішого інтеграційного угруповання — ЄС — наднаціональні органи разом з національними урядами свідомо і цілеспрямовано регулюють попит і пропозицію країн-учасниць цього об'єднання. В цілому на світовий капіталістичний ринок на основі попередніх домовленостей між виробниками і споживачами надходить до 70 % усіх товарів.