Проблема албанського автономізму, Зовнішня політика, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Проблема албанського автономізму

Парадоксом історії було утворення в 1912 р. албанської держави в кордонах, що не включали Косово і західні провінції Македонії — райони, де компактно мешкало албанське населення, а албанський автономістський рух був найбільш активним. Така ситуація стала справжньою міною, що загрожувала самому існуванню суверенної Македонської Республіки. У січні 1991 р. албанці бойкотували референдум щодо незалежності Македонії й вимагали відокремлення албанських районів і приєднання їх до Албанії. Відбувалась поступова радикалізація політичної еліти албанського населення республіки. Утім, на початковому етапі розбудови незалежної Македонії будь-який прояв автономізму сприймався як загроза самому існуванню країни й викликав однозначно негативне ставлення націоналістично налаштованої еліти країни. Це виключало можливість розумного компромісу й призвело до загострення ситуації.

Серйозна конфронтація між державою і албанською меншиною сталася взимку 1994—1995 pp. унаслідок спроби самочинно відкрити албанський університет у м. Тетово. У 1997 p., з початком громадянської війни в Албанії ситуація ще більше загострилася. Навесні 1999 р. у Західній Македонії фактично вже існували "бази відпочинку" і склади зі зброєю для військовиків Визвольної армії Косово (БАК). Албанці із Косово активно входили в політичне життя країни. Вимоги албанських політичних угруповань щодо запровадження автономії були доволі реалістичними й могли стати базою для досягнення компромісу, проте керівництво республіки, налякане розвитком подій у Косово, не погодилося з вимогами албанців.

Утім, події в Косово наприкінці 90-х років уже поширилися на Македонію: у західній частині країни відбувалися напади на поліцейські дільниці і патрулі, сталося кілька вибухів у містах Прилепі й Куманові. Поступово у 2000—2001 pp. албанський автономістський рух Македонії перейшов у якісно іншу фазу. На заході республіки почастішали збройні виступи албанських військових формувань. їх підтримували студенти забороненого владою албанського університету Тетова. Албанське населення вже не довіряло політичним силам і віддавало перевагу силовим акціям. Уряд Македонії пропонував переговори щодо конституційної реформи, проте на арену албанського автономістського руху вже вийшли командири військових формувань, які демонстрували готовність збройним шляхом здійснити радикальні зміни в державному устрої країни. Окремі збройні сутички на кордонах Македонії з Косово переростали у військові операції з використанням важкої артилерії та авіації на околицях столиці. Сили ВАК і Національної визвольної армії (НВА), створеної радикально налаштованими албанцями, за озброєнням і досвідом були значно сильніші й активніші за регулярні македонські війська. Албанські угруповання захоплювали населені пункти, виганяли звідти всіх неалбанців, організовували терористичні акції, напади на представників сил безпеки республіки тощо. Під час піврічної конфронтації загинуло 300 чоловік, 500 — поранено, 70 тис. македонців змушені були залишити свої домівки. Економічні втрати республіки на кінець 2001 р. становили 630 млн. німецьких марок.

10 серпня 2001 p. після двомісячних напружених переговорів, що проходили за посередництва представника ЄС X. Солана, між урядом Македонії і лідерами албанських угруповань було досягнуто угоди. У ході переговорів демократичний Захід дістав можливість домогтися від Скоп'є політичних поступок — оголошення амністії албанським екстремістам і внесення змін до конституції, які істотно розширяли права албанської меншини. Зокрема, закріплювався офіційний статус албанської мови у провінціях, де частка албанського населення складала не менше як 20 %; від 5 до 25 % збільшувалася частка албанців у поліції та армії; розширювалися можливості вступу албанців до вищих навчальних закладів. Згідно з досягнутою домовленістю в Македонії був розміщений контингент НАТО для вилучення зброї в албанських бойовиків. Отже, Македонія стала першою країною на Балканах, якій за допомогою міжнародної спільноти вдалося здолати логіку шовіністичної брутальності. Роззброєння повстанців та узгодження змін у конституції засвідчили готовність македонського керівництва до прийняття компромісних рішень заради миру, міжетнічної гармонії та політичної стабільності у країні. Хочеться вірити, що македонці разом з усіма національними меншинами зуміють пройти через тимчасові незгоди і труднощі й продовжити рух до європейського дому.

Зовнішня політика

Своїми стратегічними партнерами Скоп'є обрав США і НАТО, яких, своєю чергою, привертало геополітичне становище маленької бал кане ької країни. Адже це єдина держава, яка розташована в середині коридорів, що пов'язують Дунай, Егейське й Чорне море з Адріатикою. Військова присутність США в Македонії істотно зросла після розміщення тут у 1993 р. "блакитних шоломів" ООН, у складі яких переважали американці. У листопаді 1994 р. підписано меморандум про македонсько-американське військове співробітництво. Американські військові спеціалісти допомагають формувати національні збройні сили й прикордонні війська. У 1995 р. Македонія приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру". У ході операції військ НАТО на Балканах у 1999 р. Македонію відвідав президент США Б. Клінтон, який заявив, що "перемога над Югославією була б неможлива без підтримки Македонії". По завершенні операції на території країни залишилось кілька добре обладнаних військових баз НАТО, що красномовно свідчить про стратегічне значення республіки для Заходу.

Складніше розвивалися відносини з Євросоюзом, який не поспішав налагоджувати стосунки з неспокійною республікою. Лише після тривалих і важких переговорів Є С і Македонія у червні 1996 р. підписали угоду про економічне й технічне співробітництво та продовження політичного діалогу. У 2001 р. Македонія стала асоційованим членом ЄС.

Україна визнала державну незалежність Македонії 23 липня 1993 р. У квітні 1995 р. були встановлені дипломатичні відносини між Києвом і Скоп'є. Офіційні контакти між двома країнами започатковано у травні 1996 р. візитом делегації України на чолі з міністром Кабінету Міністрів України В. Пустовойтенком. У вересні 1997 р. відбулася зустріч президентів обох країн, а в грудні 1998 р. відбувся офіційний візит українського президента до Македонії, в ході якого було підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Македонія. Згодом підписано угоду про вільну торгівлю, договір про правову допомогу в цивільних справах. Нові можливості щодо активізації економічного співробітництва двох країн відкрили візит в Україну президента Македонії Б. Трайковського в жовтні 2000 р. та візит президента України Л. Кучми до Македонії у жовтні 2002 р. З огляду на своє геополітичне положення, темпи оновлення господарської інфраструктури та потребу індустріалізації господарства, Македонія є перспективним економічним партнером України в Ватіканському регіоні. Активна співпраця між нашими країнами вийшла на рівень конкретних проектів, а серед напрямів двостороннього співробітництва — сільське господарство, машинобудування, чорна та кольорова металургія, фармацевтика, транспортна й військово-технічна галузі.