ПЕРЕДНЄ СЛОВО, Місце філософії історії в системі світоглядних форм осягнення історичного процесу, Філософія історії: поняття, зміст, реальність, Початкова характеристика філософії історії, Філософія історії як сукупність ідей і як галузь пізнання, "Д

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Філософія історії донедавна залишалася в Україні поза увагою суспільствознавців-дослідників та освітян. І не випадково, адже з ортодоксально марксистських позицій вона тлумачилась як донаукова спекулятивна галузь знань про розвиток людського суспільства. Як така вона або ж була приречена (з виникненням "наукового розуміння" історії) припинити своє існування, або ж мала б перетворитися на такий собі закут людських уявлень про історичний процес (теоретично неспроможний і ідеологічно реакційний).

Реальний перебіг процесів як самого суспільного життя та його осягнення і справді довів недолугість, проте не філософії історії, а подібного однобічного її розуміння.

У контексті західноєвропейської культури з другої половини XVIII ст. розпочинається поступова, але кардинальна трансформація у різних галузях пізнання. Якщо досі означені галузі знань вичерпувалися емпіричними узагальненнями, то далі відбувається їх найінтенсивніша теоретизація. Відмітною ознакою останньої стало, зокрема, те, що теоретична побудова пізнання у тій або іншій галузі визначалася як "філософія" цієї галузі. Європейська наука того часу переповнена найрізноманітнішими "філософіями" — від "філософії природи", "філософії ботаніки", "філософії зоології" та "філософії математики" до "філософії духу", "філософії права", "філософії мистецтва" й "філософії релігії".

Не залишилася осторонь і сфера історичного пізнання. Саме тоді й запроваджено Вольтером термін "філософія історії". Проте, як і у випадках стосовно "філософії ботаніки", "філософії мистецтва" чи "філософії права", тогочасна філософія історії являла собою синкретичну системну конструкцію, котра становила собою не тільки й навіть не стільки філософське осмислення історії, скільки історичну теорію, однак ще досить абстрактну, таку, в якій ще не з'ясовані реальні історичні закономірності, тенденції та структури замінювалися суто умоглядними, спекулятивними конструкціями.

Отака філософія історії й справді на середину XIX ст. виявила свою принципову обмеженість та безперспективність. Та це аж ніяк не означає, що безперспективною стала філософія історії взагалі.

Традиційна, спекулятивна філософія історії відійшла у минуле тому, що внаслідок подальшого поступу людського пізнання вона розгалузилася. З одного боку, формується фундаментальна, загальна теорія історії як суто наукова дисципліна, з другого — філософія історії постає вже не в традиційному розумінні синкретичної теоретичної побудови, а як одна з рівноправних галузей сучасного власне філософського знання. Виконуючи таку функцію, філософія історії не лише не припиняє свого існування, а стає дієвою і повноцінною поряд із виникненням всезагальної наукової історичної теорії. І насамперед тому, що філософія історії принципово не може бути редукована до науки, вона відрізняється від останньої філософським, а не спеціальним науковим підходом до історичного процесу. Прагнучи здійснити таку редукцію, прибічники марксизму радянського зразка зробили погану послугу філософії історії, загальмувавши її розвиток у нашій країні на три чверті століття.

Надолужити це відставання є одним із пріоритетних завдань тривалих і глибоких досліджень. Одним із перших кроків у цьому напрямі є пропоноване видання.

Розділ 1. Місце філософії історії в системі світоглядних форм осягнення історичного процесу

1.1. Філософія історії: поняття, зміст, реальність

1.1.1. Початкова характеристика філософії історії

Одним із першочергових і найважливіших завдань вихідного етапу вивчення філософії історії є з'ясування своєрідності власне філософського осягнення історичної дійсності у найзагальнішому його визначенні, а також місця філософії історії у системі світоглядних форм осмислення історичної реальності людиною.

1.1.1.1. "Двозначність" положення філософії історії

Філософія історії формується на стику філософії та історії, що обумовлює двозначність поняття. З одного боку, вона є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого — філософія історії на таких само вагомих підставах уходить до числа форм історичного пізнання і є у певному розумінні найпохилішою з усіх теоретичних дисциплін історичного плану. Зміст, структура і функції філософії історії істотно модифікувалися на різних етапах її розвитку.

1.1.1.2. Автор терміна "філософія історії"

Сам термін "філософія історії" виник досить пізно. Його сформулював і запровадив у науковий обіг французький філософ-просвітник Франсуа Марі Аруе, відомий в історії світової філософської думки і культури людства взагалі під іменем, точніше псевдонімом, Вольтер. (Зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 р., називається "Філософія історії".)

1.1.1.3. Історична зміна змісту поняття "філософія історії"

Варто відразу ж зробити два застереження. По-перше, сам Вольтер у поняття "філософія історії" вкладав зовсім інший зміст, ніж представники сучасної філософії історії. Він тлумачив цей термін відповідно до умов свого часу та тодішнього рівня розвитку історичного пізнання, а отже, значно вужче, ніж його наступники. Під філософією історії Вольтер розумів лише наукову теорію історії, критичне переосмислення різноманітних, часто-густо не лише не перевірених, а й загалом напівлегендарних чи й відверто міфічних відомостей і переказів. Але вже досить швидко значення цього терміна істотно трансформувалося.

Коротко, не зовсім точно, але досить містко характер цих змін описав свого часу англійський філософ історії Робін Дж. Колінгвуд. "Термін "філософія історії", — зазначав він, — придумав у XVII сторіччі Вольтер, який тоді мав на увазі не що інше, як критичну чи наукову історію, такий собі різновид історичного мислення, де історик сам робить свої висновки замість переповідати вишукані у старих книгах всілякі оповідки. Цю саму назву вживав Гегель та й інші мислителі кінця XVIII сторіччя, але вони вкладали в неї інше значення, тлумачачи ЇЇ просто як універсальну чи світову історію. А третє значення цього вислову знаходимо у кількох позитивістів XIX сторіччя, для яких філософією історії було відкривання загальних законів, що керують ходом подій, переповідання яких є справою історії"1 . Крім того, сам Колінгвуд розглядав філософію історії як теорію історичного пізнання та теорію історичного знання.

Нарешті, філософія історії має ще й такі площини, в яких вона виступає як своєрідна форма історичного світогляду та методологія історії.

1.1.2. Філософія історії як сукупність ідей і як галузь пізнання

Кожна з галузей сучасного пізнання, перш ніж сформуватися, розвиватися й функціонувати у вигляді відносно самостійної та високоспеціалізованої дисципліни тривалий час існує, зазвичай, як певна сукупність ідей, що стосуються відповідної предметної галузі знань. Не є винятком і філософія історії, яка також, перш ніж сформуватися у вигляді відносно автономної галузі пізнання, тривалий час існувала й розвивалась як специфічна сукупність філософських ідей з приводу своєрідності та особливостей перебігу історичного процесу, не виокремлених у певне самостійне утворення. Тому реальне формування філософії історії (принаймні, як певної множини ідей) започатковується фактично задовго до виникнення відповідної галузі знань, тим більше терміна "філософія історії". Адже як сукупність ідей філософія історії виникла у прадавні часи — ще у стародавньому суспільстві.