Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р., Кінець ядерної монополії США. Успіхи та невдачі зовнішньої політики Г. Трумена, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.

Американський соціум післявоєнного періоду характеризувався стабільністю і надій -ністю суспільного життя, що забезпечувалося зміцненням консенсусу між найбільшими профцентрами — АФП та КВП — і роботодавцями — підприємцями. Незгоди та боротьба, усупереч твердженням комуністичної історіографії, мали не класовий, а касовий характер. Мало хто ставив під сумнів справедливість існуючих форм власності та правовий характер американської держави. Однак величина зарплати, її збільшення цікавили багатьох. Причини такої ситуації крилися в тому, що владна система США формується самим народом. Розвиток такої держави має тенденцію до поглиблення її правового характеру, що виразно спостерігалося протягом післявоєнного періоду.

У гострих суперечках навколо шляхів економічного та політичного розвитку, усвідомлення суспільної необхідності пристосування до системи ДМК, яка заявляла про себе дедалі виразніше, США підійшли до чергових президентських виборів. У листопаді 1948 р. американці зупинили свій вибір на кандидаті від Демократичної партії Гаррі Трумену. Його програма "справедливого курсу" — розширення соціального забезпечення, підтримки освіти, будівництва житла для бідняків, збільшення мінімуму заробітної плати — виявилася прийнятнішою для американського виборця, аніж програма республіканців. Однак напередодні виборів правляча Демократична партія переживала серйозні труднощі. Наприкінці липня 1948 р. від неї відкололося ліве крило на чолі з Г. Уоллесом, яке проголосило себе Прогресивною партією. Програма партії, окрім набору стереотипних фраз про мир, демократію та створення добробуту для американського народу, містила такі неприйнятні для американського загалу вимоги, як контроль над цінами, націоналізація банків, залізниць, торговельного флоту, електро- і газової промисловості тощо. Сам Уоллес заявляв, що його партія боротиметься як проти капіталізму, так і соціалізму. Ставши кандидатом у президенти США, Уоллес не зміг заручитися підтримкою електорату, його активно підтримали лише нечисленні американські комуністи. Судячи з відгуків тодішньої радянської преси, керівництво СРСР виявляло неабиякий інтерес до Прогресивної партії. Однак, зазнавши поразки на президентських виборах, Прогресивна партія так само швидко зникла з політичної арени, як і з'явилася. Очевидно, така доля всіх партій, які шукають якийсь "третій" шлях, шлях між демократією і тоталітаризмом.

Зовнішньополітична програма Трумена (1884—1972), спрямована на захист Вільного світу та американських геополітичних інтересів, що полягали в посиленні ролі США на міжнародній арені й об'єднанні демократичних країн у боротьбі проти комунізму, задовольняла американського виборця. Активну підтримку новообраному президентові надали також профспілки.

Не все з обіцяного Труменом було реалізовано. Та все ж у період його президентства було збудовано 810 тис. квартир для малозабезпечених сімей, мінімум заробітної плати збільшився від 40 до 75 центів за годину, розширено коло осіб з правом на соціальне забезпечення.

Кінець ядерної монополії США. Успіхи та невдачі зовнішньої політики Г. Трумена

Цілковитою несподіванкою для зовнішньополітичного керівництва США стала ліквідація в 1949 р. монополії на атомну зброю. Роздобути атомні секрети США Радянському Союзові допоміг фізик-атомник Клаус Фукс, котрий діяв, керуючись ідейними мотивами. Неабияку роль у цьому відіграли також агенти НКВД. Люди Берії зуміли переправити в СРСР навіть цілий атомний пристрій разом із вибухівкою. Звичайно, не слід вважати, що радянські вчені не змогли б самі впоратися з "атомним проектом". Згадані операції лише наблизили строки, що й стало приголомшливою несподіванкою для політичного керівництва США. Розсекречення атомної зброї викликало у США переполох і цілу низку судових процесів, які завершувалися суворими вироками. У 1950 р. після дворічного слідства засуджено президента фонду Ендрю Карнегі для підтримки миру Хісса, у 1953 р. на електричний стілець посадили подружжя Розенбергів і т. ін. До категорії переслідуваних потрапила й компартія США, в якій убачали іноземного агента.

Внутрішні невдачі труменівська адміністрація прагнула компенсувати активізацією зовнішньої політики. У 1949 р. Сполучені Штати разом зі своїми західними партнерами створюють Північно-Атлантичний пакт (НАТО), який став надійним гарантом демократії та свободи не лише в Європі. 21 червня 1949 р. конгрес США ратифікував договір про вступ до НАТО. "За" проголосували 82 сенатори, "проти" — лише 13. Один із противників договору — сенатор Тафт — висловив побоювання, що США можуть бути втягнені в конфлікти за чужі інтереси.

Однак комунізація Китаю у 1949 р. і розв'язання північно-корейським лідером Кім Ір Сеном війни проти Південної Кореї (25 червня 1950 р.) вимагали від адміністрації Трумена конкретних і рішучих дій. Під прапором ООН США разом з іншими країнами безпосередньо вступили в корейський конфлікт (1950—1953). Війна, в якій США зазнали значних людських втрат, не могла бути популярною серед американської громадськості. Масла у вогонь підливали республіканці, які критикували зовнішню політику Трумена й обіцяли вивести США з війни. Та й серед американського загалу здавна утвердилася думка, що внутрішні труднощі краще вирішують демократи, а зовнішні — республіканці. На президентських виборах у 1952 р. переміг республіканець Дуайт Ейзенхауер (колишній командувач американськими військами в Європі під час Другої світової війни), який залишався на цій посаді до 1961 р. Державним секретарем США у 50-ті роки був Джон Фостер Даллес.