Антифеодальна боротьба, Перші паростки національного відродження, "Руська трійця", Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Антифеодальна боротьба

У відповідь на обмеження попередніх здобутків селяни посилюють антифеодальну боротьбу, що велася в різних формах: скарги, втечі, підпали, розправи, відмова від сплати податків, невиконання розпоряджень адміністрації маєтків. Своєрідною формою протесту був рух опришків, що поширювався на Прикарпатті (Коломийська, Станіславська, Стрийська округи). Десятки і сотні прикарпатських селян озброювались і втікали у важкодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної боротьби. Опришки нападали на панські і державні маєтки, забирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з феодалами та адміністрацією. Постійною і наймасовішою формою антифеодальної боротьби була відмова широких мас селянства від виконання феодальних повинностей. Селяни ухилялися від панщини, виходили на роботу пізно, погано працювали, не здавали своєчасно данини, чиншів, не виконували додаткових робіт.

Найбільше селянських виступів відбулося протягом 1816—1826pp. У Галичині вони охопили багато сіл Комарнівщини (1819—1822), Сколівщини (1824—1826). 1822 р. ознаменований посиленням прагнення селянства ряду округів переселитися на Буковину. Наймасовішим стало заворушення селян 39 громад на Чортківщині, яке відбулося влітку 1838р. Відкрита відмова селян від виконання панщини, більшої, ніж один день на тиждень, прозвучала в 339 селах Галичини. Тут селяни діяли більш організовано і рішуче. Яскравою сторінкою в історії українського народу стало повстання в Північній Буковині під керівництвом Лук'яна Кобилиці в 1843— 1844 рр.

Кульмінаційним пунктом селянського руху напередодні революції 1848—1849 pp. були антифеодальні виступи 1846—1848 pp. на схід нога лиць к их землях. Селяни Східної Галичини піднялися майже одночасно із селянами Західної Галичини. 1846 р. боротьба охопила весь край. Це був удар, від якого феодально-кріпосницька система вже не могла отямитись. Повстання було придушене, проте воно стало однією з вирішальних передумов скасування панщини не лише в Галичині, ай в усій Австрії.

Перші паростки національного відродження

Поряд із усвідомленням необхідності боротьби за соціальні та економічні права на західноукраїнських землях протягом перших десятиліть XIX ст. формується національний рух. Під впливом політики "освіченого абсолютизму", нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін у Галичині з'являється перше покоління будителів, яке належало до майже виключно середовища греко-католицького духовенства. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо перемишльського владики — єпископа Михайла Левиць кого згуртувалося невелике коло представників національно свідомої інтелігенції — І.Могильницький, Й. Левицький, Й.Лозинський, А.Добрянський, І.Лаврівський, І.Снігурський та ін. Вони виявляли великий інтерес до вітчизняної історії, життя народу, його мови й усної творчості, чимало зробили для піднесення українського шкільництва, вживаючи заходів щодо створення початкових шкіл для місцевого населення.

Найбільшого розмаху діяльність перемишльського гуртка набрала після призначення в 1818 р. перемишльським єпископом Івана Снігурсъкого. До 1832 р. під його покровительством відкрилось бл. 400 шкіл. У1817—1821 pp. було видано декілька підручників. Автором більшості з них був Іван Могильницький. Він же став автором першої в Галичині "Граматики" української мови і наукового трактату "Відомість о руськім язиці" (в той час, як вже зазначалося в розділі 2, західні українці продовжували називати себе "русинами", а свою мову — "руською"), У них він спростував хибні уявлення про український народ та його мову і аргументовано визначив його як один з реально існуючих східнослов'янських народів з власною мовою, поширеною на всіх (східних і західних) українських землях. Виходять друком перші збірки народної творчості: "Пісні польські і руські люду галицького" Вацлава Залеського (1833), "Руське весілля" Йосипа Лозинського (1835). Одночасно в Галичині з'являються збірки і видання з Наддніпрянської України, перші рукописні копії "Енеїди" І.Котляревського.

"Руська трійця"

Та справжнє українське національне відродження в Галичині почалося в 30-х роках XIX ст. під впливом ідей романтизму й слов'янського відродження, які поширювалися через чехів та поляків, творів нової української літератури в Російській імперії, українських етнографічних й історичних видань. Піонерами національного відродження в Галичині стали вихованці Львівської духовної семінарії, члени гуртка "Руська трійця" (1833—1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, які були дітьми священиків і самі стали священиками. Ще на шкільній лаві вони захопилися ідеєю відродження слов'янських народів і під впливом українського письменства в Російській імперії розгорнули діяльність щодо українського відродження в Галичині. До гуртка "Руська трійця" входили також Г.Ількович, М.Кульчицький, М.Устинович та ін.

Головне завдання гурток вбачав у тому, щоб за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою " підняти дух народний, просвітити народ". Його члени займалися збирацькою, дослідницькою, видавничою діяльністю, літературною творчістю. Велике значення мала їхня боротьба за утвердження народної мови у національній літературі та впровадження її у повсякденний вжиток інтелігенції, церковні проповіді тощо. Так, у 1836 p., саме на свято Покрови, 25-річний священик М. Шашкевич уперше привселюдно виголосив проповідь руською народною, тобто українською, мовою. Сталося це у Львові, у соборі святого Юра. Намагався він пробудити збайдужіле до батьківської мови суспільство і своїми поетичними рядками, що не втратили своєї актуальності й нині:

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова є й не мила?

Чом ся нее встидати маєм,

Чом чужую полюбляєм?

Власне, саме М. Шашкевич був душею "трійці". Про нього І.Франко писав: "Поет, оповідач, кореспондент і проповідник, як людина наскрізь симпатична, щира й проста, пройнята належною любов'ю до рідного народу і непохитно певна своєї роботи, як у мистецтві, такі житті". Він народився 6 листопада 1811 р. у с. Підлисся нинішнього Золочівського району на Львівщині, вчився у Бережанській гімназії. У1833 p. М.Шашкевич склав перший альманах віршів, написаних українською народною мовою, а два роки по тому опублікував широко знану оду "Голос галичан" та уклав перший шкільний підручник для дітей рідною мовою "Читанка", виданий 1850 р. Одночасно М.Шашкевич підготував до друку збірку "Зоря ", до якої входили народні пісні, життєпис Богдана Хмельницького, оповідання з життя священиків. Однак цензура заборонила її публікацію.

Найзначнішою заслугою "Руської трійці" було видання наприкінці 1836 р. у Будапешті альманаху "Русалка Дністрова який складався з фольклорних і власних творів видавців і був н. писаний народною мовою. Головною тут була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною. Однак з тисячного накладу до читачів дійшли лише 200примірників, решту було конфісковано владою, щоб не допустити в краї поширення національної ідеї.

Після заборони австрійськими властями "Русалки Дністрової" і виходу М.Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького з Львівської семінарії, "Руська трійця" розпалася. Та її діяльність не була даремною. Вона започаткувала нову демократичну культуру в Галичині. Прогресивні ідеї "Руської трійці" все більше оволодівали умами галичан.