Комуністичний погром української культури, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Комуністичний погром української культури

Із встановленням наприкінці 20-х років тоталітарної диктатури в Україні почався комуністичний погром української культури. З ужитку було вилучено праці багатьох відомих діячів науки і культури. Переслідували науковців, літераторів, митців, священнослужителів, інших представників інтелігенції, передусім тих, які сформувалися в дореволюційний час. Уже в 1930—1931 pp., як зазначалося раніше, відбулися сфабриковані ОДПУ процеси т. зв."Спілки визволення України" й "Українського національного центру", за яким було репресовано близько сотні українських провідних діячів.

Лише впродовж 1933 р. від наукової роботи за політичними звинуваченнями було усунуто 1649 науковців, тобто 16 % їхнього загального складу. Через безпідставні звинувачення й наклепи були репресовані й замучені академіки АН УСРР геолог М. Світальський, генетик І. Атол, філософ С. Семківський та ін. У1930 р. був заарештований Ю. Кондратюк (О. Шаргей), який і на засланні продовжував наукові дослідження. Звинувачували колишнього президента АН УСРР В. Вернадського і щойно обраного президентом республіканської Академії О. Богомольця.

Тривожне становище склалося навколо Л. Ландау. Погромники науки ще в 1931 р. називали його неприхованим ворогом. Коли почалися масові арешти вчених, П. Капиця у березні 1937 р. запросив Л. Ландау до Москви в Інститут фізичних проблем, який він очолив. І все-таки його заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь нацистської Німеччини, й відпрацьованими методами примусили підписатися під цим. Завдяки надзвичайним зусиллям вчених, насамперед П. Капиці, вдалося врятувати життя ученого, який незабаром став одним із найвидатніших фізиків світу, лауреатом Нобелівської премії.

Серед жертв репресій опинився й видатний математик, академік М. Кравчук, теоремами якого сьогодні оперує весь світ. Його розробки були використані при створенні першого комп'ютера. Він першим увів у вжиток українську математичну термінологію. В 1938 р. його засудили до 20 років позбавлення волі зате, що відмовився свідчити проти своїх колег як " ворогів народу".

Під час дискусії з питань історичної науки ще у 1923 р. були піддані упередженій критиці як немарксистські й націоналістичні праці М. Яворського. Автора усунули з усіх посад, виключили з партії, позбавили членства в обох академіях, а в 1937 р. кинули до в'язниці, де він і загинув.

Однією з мішеней для цькування і репресій стали провідні працівники Інституту української наукової мови (керівник Г. Холодний), які, як підсудні, проходили на сумнозвісному процесі "СВУ". їм було інкриміновано "націоналістичне словникове шкідництво". З ув'язнення майже ніхто не повернувся.

Жорстокого удару було завдано народній освіті. Після того, як попередній нарком освіти УСРРМ. Скрипник унаслідок гонінь покінчив життя самогубством, нове керівництво в особі В. Затонського й А. Хвилі розпочало широкомасштабну боротьбу з "націоналістичною засміченістю" освіти. Чи не першим відчув на собі наслідки цієї боротьби професор Г. Ващенко — один із творців української освітньо-виховної системи. У1933 р. ученого звинуватили в "буржуазному націоналізмі" , звільнили з роботи, а його книгу "Загальні методи навчання" вилучили з усіх бібліотек. Правда, Г. Ващенку вдалося вижити. Після війни він емігрував до Німеччини, де став завідувачем кафедри педагогіки у відомому Українському вільному університеті в Мюнхені, а згодом — ректором Української богословської академії.

У1932 р. постановою ЦК ВКП (б) було ліквідовано численні літературні групи, а 12 червня 1934 р. створено Спілку письменників України. Так легше було керувати "неслухняними" літераторами, контролювати літературний процес (для придушення будь-якого відхилення від "лінії партії, єдині контрольовані з центру спілки створювалися також у середовищі художників, композиторів тощо). Головним методом літературної творчості було проголошено соціалістичний реалізм, який зводився до надмірної заідеологізованості і полягав у "зображенні дійсності в її революційному розвитку", тобто не зовсім такою, як вона є, але такою, якою вона "повинна бути" з комуністичної точки зору. Незабаром більшість українських письменників було репресовано (на думку дослідників, упродовж 1930-х років Україна втратила близько 500 письменників). Серед них: Микола Зеров, Василь Бобинський, Микола Вороний, Лесь Гомін, Олесь Досвітній, Мирослав Ірчан, Микола Куліш...

Коли одного а репресованих, неокласика і вченого-філолога Михайла Драй-Хмару запитали про причину його арешту, він із гордістю відповів: "Тому, що я український інтелігент".

Були також піддані репресіям діячі українського мистецтва: театральний режисер Л. Курбас (організований ним театр "Березіль" було закрито), засновник української школи монументального мистецтва М. Бойчук, їх послідовники та ін. Не з власної волі в 30-х роках змушений був залишити Україну і переїхати до Москви О. Довженко.

Ведучи боротьбу з усіма проявами "націоналізму" в культурі, комуністичний режим скерував свій удар не лише проти певних осіб, але й проти цілих мистецьких стилів і навіть музичних інструментів. Так, "класово ворожими" назвали кобзу та бандуру, які " орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької романтики". "Буржуазно-націоналістичним" було оголошено стиль українського бароко. В результаті було не лише фізично знищено кількох талановитих архітекторів, а й по-варварському зруйновано сотні безцінних старожитностей, які нібито заважали будівництву нових об'єктів. У самому лише Києві було знесено Золотоверхий Михайлівський собор та церкву Богородиці Пирогощої XII ст., численні пам'ятки доби гетьманства. Загалом до Другої світової війни понад 66 % церков на території Радянської України було знищено або перероблено для інших цілей.

Репресії знекровили українську культуру, підрізали їй крила, деформували талант навіть тих діячів науки, літератури, мистецтва, яких не зачепили переслідування комуністичного режиму. Все це вирішальною мірою позначилося на здатності нації чинити опір тоталітарній державі.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте передумови й наслідки анексії західноукраїнських земель Польщею, Чехословаччиною та Румунією.

2. Що ви розумієте під поняттям "пацифікація"?

3. Дайте оцінку основним ідеологічним напрямам суспільно політичної думки в Західній Україні міжвоєнного часу.

4. Порівняйте статус і становище населення західноукраїнських земель та радянської України.

5. Яке місце займала греко-католицька церква в житті галицьких українців?

6. Розкрийте передумови проголошення автономії Карпатської України.

7. Чому, на вашу думку, спроба утворити незалежну держав у в Закарпатті закінчилася невдачею?

8. Визначте характерні риси та особливості розвитку культури України в 1920—1930-тіроки.