Неминущий характер міфологічного осягнення історії, Шеллінг про роль міфологічного осягнення історії, Філософія історії Бібліотека українських підручників

1.2.2.3. Неминущий характер міфологічного осягнення історії

Сфера міфологічного бачення історичної реальності і в минулому, і в наші часи аж ніяк не обмежується життєдіяльністю лише традиційних історичних культур. Відомо, що важливою особливістю міфологічного світогляду є його нерефлексивність, неусвідомленість самого себе. Саме тому міфологічне осягнення світу людиною у певному розумінні постає як вічний "золотий сон" людства, колективне сновидіння, тоді як звичайне сновидіння може розглядатися як своєрідний індивідуальний міф. Розглянуте в означеному ракурсі міфологічне світовідчуття історичної та природної дійсності відіграє роль специфічного найзагальнішого неусвідомлюваного духовного середовища людства як форми існування мислячого духу в Універсумі. Саме про це, по суті, в поетично-афористичній формі, дуже добре сказано в одному з віршів Федора Івановича Тютчева:

Как океан объемлет шар земной. Земная жизнь кругом объята снами; Настанет ночь — и звучными волнами Стихия бьет о берег свой.

То глас ее: он нудит нас и просит... Уж в пристани волшебной ожил челн; Прилив растет и быстро нас уносит В неизмеримость темных волн.

Небесный свод, горящий славой звездной, Таинственно глядит из глубины, — И мы плывем, пылающею бездной Со всех сторон окружены14.

1.2.2.4. Шеллінг про роль міфологічного осягнення історії

Те, що Тютчев виклав у карбованій формі вірша, мовою філософії, прагнучи переконати не лише інтуїтивним чуттям і красою поетичного образу, а насамперед засобами спекулятивного мислення, доводив німецький філософ Фрідріх Вільгельм Йосиф Шеллінг, який, до речі, дуже високо цінував Тютчева. Він розглядав міфологічне осягнення людиною свого світу як, фактично, альфу й омегу життя духовної культури, як своєрідний фон, на якому спочатку вимальовується, квітне, а потім поступово в'яне людська історія. Витлумачуючи міфологію як процес, в "якому разом з вченням про Богів виникають, у закономірному порядку, народи і мови"16, Шеллінг розглядав її при цьому як особливу, надісторичну свідомість про Бога праісторії та споконвічну людину як субстанцію емпіричного історичного процесу. "Процес, завдяки якому постала свідомість, — писав він, — яку виявляємо ми уже в абсолютно праісторичний час, може бути лише процесом надісторичним. Раніше ми послідовно переходили від історичного до відносно історичного, потім до абсолютно історичного, тепер же ми змушені перейти від абсолютно історичного до надісто-ричного і, як раніше переходили від окремої людини до народу, від народу до людства, так тепер переходимо від людства до споконвічної людини, бо таку можна мислити лише в надісторичному"16. Даний висновок сприймається, однак, як занадто категоричний. Втім ще більшою крайністю, якої припустився німецький мислитель-ро-мантик, було гіпостазування міфології, що, по суті, зводило її до справжнього суб'єкта історичного процесу, а окремих людей чи цілі народи — лише до її знаряддя. "Міфологічні уявлення, — підкреслював Шеллінг, — ні віднайдені, ні видумані, ні довільно прийняті. Породження незалежного від мислення й волі процесу, вони відрізнялися для підлягаючої йому свідомості недвозначною та невідступною реальністю. Народи та індивіди лише знаряддя процесу, котрий для них є неосяжним, якому вони слугують, не розуміючи його"17. Шеллінг навіть вважав хибним припущення про існування того чи іншого народу до міфології, коли вважалося, що спочатку з'являється народ як певне неповторне соціокультурне утворення. Тобто, що еллін уже поставав як еллін, а єгиптянин як єгиптянин ще до того, як той і інший якимось чином набули своїх, саме тільки їм властивих міфологічних уявлень. Адже, як заперечував він, хіба залишиться еллін елліном, а єгиптянин єгиптянином, якщо відняти у них міфологію. На його думку, ні еллінський, ні єгипетський народи не запозичили власну міфологію в інших народів, й не породили її після того, як стали греками чи єгиптянами. "Вони, — був переконаний німецький філософ, — стали самими собою лише разом з їх міфологією, лише одночасно з тим, як їм дісталася їх міфологія. Зазвичай же міркують зовсім інакше — протилежним чином: якщо міфологія народу складається у ході історії, а історія розпочинається для народу, як тільки він починає існувати, якщо вона виникає у нього завдяки історичним обставинам і контактам з іншими народами, то у нього, отже, є історія до будь-якої міфології. Однак народ здобуває міфологію не в історії, навпаки, міфологія визначає його історію, точніше, вона не визначає історію, а є його долею (як характер людини є її долею); міфологія — це з самого початку жереб, що випав народові. Хто заперечуватиме, що разом з ученням про богів індійцям, еллінам тощо дано всю їхню історію?"18.