Вплив телебачення на поведінку, Телебачення і насильство, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Вплив телебачення на поведінку

З метою оцінки впливу телевізійних програм було проведено багато досліджень. У центрі більшості з них перебували діти, і це зрозуміло в світлі повного обсягу їхніх улюблених телепередач та можливого впливу останніх на підготовку дітей до життя. Три найчастіше досліджувані теми — це вплив телебачення на схильність до злочинів і насильства, природа телевізійних новин, а також роль телебачення в суспільному та культурному житті.

Телебачення і насильство

Частка насильства в телевізійних програмах добре задокументована. Ґербнер та його колеґи провели масштабні дослідження, в яких аналізувалися зразки телепередач, що транслювалися під час "прайм-тайму" (найпопулярнішого ефірного часу. — Прим, перекл.) та в денний час протягом вихідних по всіх головних телемережах США від 1967 року. Було розроблено схему числа й частоти актів та епізодів насильства у низці різноманітних видів програм. У дослідженні насильство визначалося як загроза або застосування фізичної сили щодо себе чи інших, що часто закінчується тілесними ушкодженнями чи смертю. Телевізійна драма за своїм характером з самого початку була насичена насильством: у середньому воно зустрічалось у 80 відсотках таких програм і виражалося показником 7,5 епізодів насильства на годину. У дитячих програмах спостерігалися навіть ще вищі показники насильства, хоча вбивства траплялися рідше. З усіх видів телепрограм найбільше число актів та епізодів насильства містили мультфільми (Gerbner et al. 1979, 1980; Gunter, 1985).

Як демонстрація насильства впливає на аудиторію, і чи впливає взагалі? Ф. С. Андерсон зібрав результати проведених з 1956-го по 1976 рік 67-ми досліджень впливу телеекранного насильства на вияви агресії у дітей. Близько 3/4 досліджень підтвердили певний зв'язок між цими явищами. У 20 відсотках випадків чітких результатів не одержано, тимчасом як 3 відсотки дають підстави для висновку, що споглядання насильства на телеекрані фактично тамує аґресію (Anderson, 1977; Liebert et al. 1982).

Проведені Андерсоном дослідження відзначалися використаними методами, стійкістю виявленого зв'язку між демонстрацією насильства і агресією та визначенням поняття "агресивна поведінка". У кримінальних драмах, де демонструється насильство (як у багатьох дитячих мультфільмах), закладено важливі теми правосуддя і кари. У кримінальних драмах злочинці потрапляють до рук правосуддя значно частіше, ніж у реальному житті, а в мультфільмах неґативні чи небезпечні персонажі переважно "дістають по заслугах". Часті випадки демонстрації насильства необов'язково спричинюють наслідування серед глядачів, котрих, можливо, утримують від цього моральні засади. Загалом у дослідженні "впливу" телебачення на аудиторію глядачі (і діти, і дорослі) розглядались без розбору, як пасивні у своїх реакціях на побачене особи.

Сумнівно, що подібний матеріал у відеоіграх, на телеекрані чи в кінозалі викликає у глядачів потяг до насильства. Також немає певності в тому, що Вікторове захоплення "нінтендо" неґативно позначається на його успішності в школі. Вплив відеоігор, як правило, підпорядкований зацікавленості в добрих результатах у навчанні. Інакше кажучи, коли учні виявляють сильне небажання вчитися, захоплення телебаченням чи відеоіграми, як правило, посилює це небажання. При цьому відеоігри і телебачення можуть перетворитися на прихисток від обридливого шкільного оточення.

Утім, відеоігри можуть допомогти у розвитку навичок, що придадуться як у навчанні, так і в активній участі в суспільному житті, яке дедалі більше залежить від електронних комунікацій. На переконання Марші Кіндер, потяг її сина Віктора до "нінтендо" сприятливо позначився на інших сторонах його життя. Наприклад, що краще він грав у відеоігри, то більше розвивався його нахил до малювання.

Роберт Ходж та Дейвід Тріп наголошують, що реакція дітей на телепрограми виявляється в інтерпретації або читанні екранізованих творів, а не простому сприйнятті змісту програм (Hodge and Tripp, 1986). На їхню думку, більшість досліджень не враховує складність розумових процесів у дітей. Перегляд телепрограм, навіть найзвичай-ніших, не є нижчим рівнем інтелектуальної діяльності; діти "зчитують" програми, пов'язуючи їх з іншими системами значень у їхньому повсякденному житті. Наприклад, навіть малюки усвідомлюють, що насильство в засобах масової інформації не є "реальним". Згідно з Ходжем і Тріпом, на поведінку впливає не саме по собі насильство в телепрограмах, а загальна схема оцінкових суджень, в межах якої воно подається і "зчитується".