Роль держави у встановленні рівноваги національного ринку, Суть і структура національного ринку. , Попит і пропозиція та механізм їх збалансування. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Роль держави у встановленні рівноваги національного ринку

Суть і структура національного ринку.

Такий ринок сформувався ще у XIX ст., набувши найдосконаліших структурних форм у XX ст.

Національний ринок — сукупність окремих структурних ринків у взаємодії, завдяки якій відбувається розширене відтворення національної економічної системи у сфері обміну.

Більшість населення розвинутих країн одночасно виступають у ролі працівника, споживача і власника. Ця триєдина функція ще більшою мірою властива трудовим колективам. Тому необхідне оптимальне співвідношення між усіма структурними ланками. Крім того, до 10 % населення може бути підприємцями.

Ускладнення економічних систем ще більше актуалізує проблему рівноваги, збалансованості національного ринку. їх відсутність зумовлює економічні кризи, галопуючу інфляцію, диспропорційність економіки, розрив господарських зв'язків тощо.

Сукупність структурних ринків у процесі постійної взаємодії формує у межах національного ринку важливі народногосподарські пропорції:

1) між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний ВНП і національний доход;

2) між доходами та витратами на федеральному рівні у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні;

3) кредитно-грошову збалансованість;

4) відносну рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили;

5) врівноваження імпорту та експорту продукції.

В основі цих пропорцій — більш глибинні співвідношення і взаємозалежності агрегатних показників економічного розвитку: між сферою матеріального та нематеріального виробництва (сферою послуг), між промисловістю та сільським господарством, між групами А і Б, між цивільною та військовою сферами економіки, між виробництвом і споживанням, між споживанням і нагромадженням, між проміжним й кінцевим продуктами тощо. До таких ключових пропорцій також належать співвідношення між окремими елементами продуктивних сил (наприклад, засобами праці та предметами праці), між основними типами і формами економічної власності та ін.

Попит і пропозиція та механізм їх збалансування.

Рівновага і співвідношення між попитом і пропозицією — своєрідний індикатор збалансованого і пропорційного розвитку суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ. Внаслідок тотального зубожіння переважної більшості населення України така збалансованість відсутня, внаслідок чого простоює значна частка виробничого потенціалу країни, немала частка підприємств працює збитково.

Структуру платоспроможного попиту можна розглядати як платоспроможну потребу таких суб'єктів ринку, як окремі індивіди, домогосподарства, підприємства, фірми, компанії, організації, держава та ін. Сукупний попит розглядають як попит населення на всі (м'ясо, хліб та ін.) або окремі (автомобілі, відеотехніка тощо) блага; попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, внутрішньому, міжнародному); попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.).

Якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію в умовах виробництва нижчого від оптимальної величини ВНП, держава використовує такі найтиповіші методи регулювання: 1) зниження податку на прибутки (щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм); 2) збільшення витрат державного бюджету і насамперед державної закупівлі товарів і послуг; 3) зменшення відсоткової ставки за кредит, яке забезпечує збільшення грошової маси. Необхідне також здійснення активної амортизаційної політики, збільшення обсягів капіталовкладень у державному секторі тощо.

Найважливішим методом регулювання сукупного попиту є збільшення або зменшення витрат державного бюджету, бо їх збільшення зумовлює зростання як споживання, так і капіталовкладень окремих суб'єктів господарювання. Більше того, державні витрати зумовлюють мультиплікаційний ефект. Так, згідно з підрахунками французьких економістів, кожний франк державних інвестицій мобілізує майже 8 франків з інших джерел. Метод зниження податків на прибутки впливає на сукупний попит опосередковано. Слід мати на увазі, що застосування названих важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Мине не менше півроку, перш ніж з'являться позитивні результати від застосування таких важелів державного регулювання, як збільшення або зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту. Тому важливо передбачити (спрогнозувати) порушення рівноваги між такими агрегатними показниками народногосподарської збалансованості, як попит і пропозиція, доходи та витрати держави та ін. Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція залежать і від таких факторів як рівень доходів населення, рівень та темпи зростання цін, обсяг заощаджень і нагромаджень, закупівля державою певної частини товару, обсяг експорту та імпорту та ін.

Щодо матеріально-речового змісту сукупний попит формується із споживчого (товари широкого вжитку та предмети розкоші) та інвестиційного (засоби виробництва). Стосовно вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розмірами доходів населення: бути більшим або меншим залежно від того, яка частка доходу вилучається з обігу та перетворюється на заощадження, чи, навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу. Споживання залежить від розміру доходу та податку, рівня цін, відсотків на заощадження, стабільності грошової одиниці, розміру нагромадження. Збільшення споживання в сукупному попиті означає зниження в ньому частки нагромадження та зменшення (абсолютне або відносне) частки заощаджень. Значний вплив на споживання має динаміка цін. Стійке зростання цін знецінює нагромадження та заощадження, гроші втрачають свою купівельну спроможність, а споживання населення скорочується. Щоб нейтралізувати негативний вплив інфляції застосовують такі заходи: підвищення облікової ставки відсотка; збільшення податків, скорочення державних витрат; сповільнення темпів зростання або навіть заморожування заробітної плати, а також вкладів в ощадні каси і банки; контроль за рухом цін, заробітків і при* бутків, тобто проведення "політики доходів". Це сприяє стабільності цін, але спричиняє інші економічні потрясіння — спад виробництва, банкрутства, зростання безробіття, врешті-решт обмеження споживання.

Інфляція, знецінюючи заощадження та нагромадження, стимулює зростання сукупного попиту, але зниження платоспроможного. Дефляційна політика, навпаки, стримує зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження. Якщо споживає (споживчі витрати) все населення, то нагромадження (інвестиції) здійснюють підприємці, а заощадження — підприємці і частина споживачів. Заощадження залежить від стану економіки (у період спадів і криз вони скорочуються), доходів населення (чим вищий дохід, тим більша ймовірність, що певна його частина буде заощаджена), політики держави щодо інфляції, стабільності грошової системи, наявності пенсійних гарантій для трудящих. Заощадження — це відкладений попит. Тому збільшення заощаджень зменшує і споживання, і нагромадження, та навпаки. Водночас заощадження населення є джерелом нагромадження для підприємців, що звертаються у банки за позичковими засобами. Отже, чим більше заощаджує населення, тим ширша фінансова основа для наступних інвестицій.

Проте рівень заощаджень населення в Україні порівняно за 1990—1995 рр. зменшився майже в 10 разів, що зумовлено пограбуванням трудових заощаджень, злиденністю трудящих, привласненням частки нових заощаджень трестами, недовірою до банків. Тому заощадження роблять в іноземній валюті здебільшого ті, хто заробив її важкою працею за кордоном (щорічно мігранти пересилають або привозять із заробітків близько 2 млрд дол.); частина середнього класу в банках з метою навчання дітей у вузах і придбання житла та ін.; криміналізована верхівка свої незаконно отримані кошти здебільшого тримає в іноземних банках та в офшорних зонах. Нагромадження залежить від стану економіки, стабільності грошового обігу, перспективи попиту на нову продукцію, рівня відсотка за вклади і кредити, розміру податків, вартості основних чинників виробництва — сировини, обладнання, робочої сили. Чим більші нагромадження, тим менша частка заощаджень і споживання, вужчий споживчий попит. Отже, між споживанням, заощадженням і нагромадженням існує обернена залежність. Але так буває не завжди. Антагонізм їх взаємовідносин характерний для періодів низьких темпів зростання, статичного стану економіки або тих випадків, коли переважають екстенсивні методи господарювання. З підвищенням інтенсифікації господарських процесів, зростанням продуктивності праці, збільшенням ВНП споживання і заощадження можуть збільшуватися одночасно.

Заощадження та нагромадження визначають рівень національного виробництва та рівень зайнятості, але по-різному. Чим більші їхні величини, тим нижчий споживчий попит, отже, відбувається скорочення, а водночас і зменшення зайнятості. При цьому нагромадження сприяє зростанню інвестиційного попиту та збільшенню зайнятості у відповідних галузях виробництва, що, у свою чергу, стимулює підвищення споживчого попиту. Але такий прямий вплив нагромадження на зайнятість робочої сили можливий лише за екстенсивного типу господарювання. Глибокі зміни в техніці та технології зумовлюють зростання потреб у засобах виробництва при скороченні зайнятості частини робочої сили або сповільненні темпів приросту кадрів. Внаслідок інтенсифікації виробничих процесів і скорочення зайнятості споживчий попит і заощадження зменшуються, тому держава повинна стимулювати сукупний попит, підвищувати рівень споживання певних верств населення.

Податки, закупівля державою товарів і послуг, експорт та імпорт — фактори, які впливають на сукупний попит ззовні. Вони пов'язані переважно з державним зовнішньоекономічним регулюванням економіки і можуть істотно стимулювати збільшення сукупного попиту або значно гальмувати його.

З розвитком попиту пов'язане поняття "місткість (обсяг) ринку" — найвищий обсяг реалізації продукції за певного рівня платоспроможного попиту, товарної пропозиції та цін. Чим ширший платоспроможний попит населення, тим більший обсяг ринку, легше розв'язується проблема реалізації. Одним із засобів підвищення платоспроможності попиту населення, що стимулює збільшення обсягу ринку, стала соціальна політика держави у повоєнні роки.

Сукупна пропозиція — друга сторона ринкової структури. Вона визначається обсягом випущеної продукції (виконаних робіт), рівнем витрат виробництва та цін, станом продуктивності праці, розвитком НТП, спрямованістю державного внутріполітичного курсу, ступенем монополізації економіки (адже монополія реалізує насамперед свої інтереси як виробника). Тому з метою одержання додаткового прибутку вона може йти на штучне скорочення обсягу виробництва та створення у такий спосіб штучного дефіциту і високих цін на свою продукцію. Якщо із підвищенням цін в умовах вільної конкуренції зростає сукупний попит, то в умовах монополізації може скорочуватися пропозиція. Прагнення монополій до надприбутків завдає шкоди ринковому механізму саморегуляції, що змушує державу вдаватися до активної антимонопольної політики, контролювати процес ціноутворення. Сукупна пропозиція зростає із зниженням витрат виробництва, появою нових товарів, розширенням сфери послуг, тенденцією підвищення цін.

Попит і пропозиція можуть різнитися кількісно, якісно, структурно, темпами зростання. Рівновага між ними виникає як окремий випадок їх постійної нерівноваги. Крім того, обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції через збільшення заощаджень, які, скорочуючи поточний сукупний попит, фінансово "готують" інвестиції й майбутню пропозицію.

Взаємодія та взаємозв'язок попиту і пропозиції здійснюються через систему цін. Ціни на ринку за конкуренції рухаються у певних межах. Верхньою їх межею є ціна попиту в умовах ринкової конкуренції та монополько високої ціни й встановленої державою верхньої межі на певні види товарів і послуг в сучасних умовах; в межах ЄС також посилюється наднаціональне регулювання цін.

Конкуренція між виробниками і споживачами, а також серед самих виробників і споживачів супроводжується постійним рухом названих видів цін на рівні пропозиції та певних цін на рівні попиту.

У ринковій та соціально-ринковій економіці одночасно діють сили рівноваги і нерівноваги: рівновага здійснюється через нерівновагу. Нерівновага виникає об'єктивно внаслідок безперервного розвитку НТП, розбіжності в часі, у кількісному та структурному аспектах попиту і пропозиції. Нагромадження сил нерівноваги призводить до стресу в економіці, до тяжких наслідків. Водночас нерівновага необхідна, оскільки вона означає, що економіка працює не на межі, не перевантажена, зберігаються резерви для маневрування та перебудови. Нерівновага посилюється в період невизначеності в економіці, її перспектив. Тому найважливіше завдання регулювання державою ринкової економіки полягає у зменшенні цієї невизначеності, збалансованості попиту та пропозиції на макрорівні.