Відтворення сукупного суспільного продукту. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Відтворення сукупного суспільного продукту.

З метою комплексної характеристики процесу відтворення сукупного суспільного продукту (ССП) треба детальніше з'ясувати його структуру

Сукупний суспільний продукт (ССП) — узагальнюючий показник виробничої діяльності всього працездатного населення у формі сукупності матеріальних і нематеріальних благ І послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях народного господарства за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Двома його основними джерелами є зайняте у народному господарстві населення та рівень суспільної продуктивності праці. Оскільки кількість працездатного населення залежить від цілого комплексу зовнішніх факторів (соціальних, політичних, економічних, природних), то вирішальним для зростання ССП є фактор підвищення рівня суспільної продуктивності праці та її ефективності на основі постійного впровадження передових досягнень науки і техніки, технології та інших елементів продуктивних сил. Щодо України це пояснюється і тим, що у пошуках роботи емігрувало до 7 млн осіб, що істотно вплинуло на скорочення обсягів ССП.

Складність структури ССП зумовлює наявність різних підходів до її з'ясування.

З точки зору технологічного способу виробництва виокремлюють натурально-речову, галузеву і територіальну форми. За натурально-речовою формою сукупний суспільний продукт традиційно розглядався як взаємодія виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання. У зв'язку з дією закону суспільного поділу праці (зокрема, з відокремленням сфери послуг від матеріального виробництва) виникла необхідність виокремити третій підрозділ — виробництво послуг. Унаслідок інтенсивної дії закону мілітаризації економіки з часу Другої світової війни з'явилася потреба у виокремленні четвертого підрозділу — продукції військово-промислового комплексу (ВПК). Вона не може бути спожита в жодному з перших трьох підрозділів, неспроможна задовольнити індивідуальні потреби (за деякими винятками). Проте на її виробництво витрачаються величезні ресурси, і вона займає значну питому вагу у структурі ССП. Наприклад, в Україні частка підприємств ВПК у складі машинобудівного комплексу на початку 90-х років становила до 80 %. Чимало розвинутих країн, також і Росія, ведуть активну торгівлю зброєю. Це робить і Україна, внаслідок чого четвертий підрозділ стане відігравати значнішу роль у поповненні держбюджету (у 1997 р. Україна посіла 10 місце у світі за обсягом експорту зброї, у 2002 р. — експортувала зброї приблизно на 450 млн дол.).

Щодо товарно-грошових (зокрема, вартісних) відносин у структурі ССП виокремлюють вартісну структуру. У такому разі вона збігається з вартісною структурою товару, точніше з елементами, на які розпадається вартість товару (W = c + v + m).

Якщо оцінювати структуру ССП щодо функціональної форми окремих складових, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд заміщення — це частина суспільного продукту, спрямована на відновлення зношених у процесі створення національного доходу засобів виробництва. Спожиті засоби виробництва відтворюються за будь-якої економічної системи. За натурально-речовим змістом фонд заміщення є сукупністю засобів виробництва, а за вартісною формою — це вартість матеріальних витрат, перенесена на суспільний продукт (уречевлена минула праця) у вигляді амортизаційного фонду і вартості спожитих оборотних фондів.

Розрізняють процес заміщення зношених засобів виробництва за споживчою вартістю і за вартістю. У першому разі із сукупного суспільного продукту виокремлюють передусім такі засоби праці, які за потужністю, якістю, продуктивністю, матеріаломісткістю та іншими властивостями збігаються зі зношеними засобами виробництва. Важливою умовою соціально-економічного прогресу суспільства (у тому числі науково-технічного) є заміщення зношених засобів праці досконалішими і продуктивнішими. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність впровадження якісніших предметів праці, а за умов НТР — можливість зробити це за тією самою або навіть нижчою вартістю. Тому вартість фонду заміщення може бути меншою за його вартість у попередньому періоді.

Двома основними структурними елементами фонду заміщення є заміщення зношених основних виробничих фондів за рахунок амортизаційного фонду і спожитих оборотних фондів. Фонд заміщення оборотних фондів спрямовується на заміщення спожитих у процесі виробництва предметів праці. Частина амортизаційного фонду йде на повне відтворення зношених засобів праці, решта — на їх часткове відновлення (капітальний ремонт). За інтенсивного типу економічного зростання, постійного впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво частка основних фондів у фонді заміщення зростає, а частка оборотних фондів у розрахунку на одиницю продукції поступово зменшується за рахунок зниження матеріало-, ресурсо- та енергомісткості продукції. Співвідношення між цими елементами також змінюється внаслідок зростання фондовіддачі устаткування, скорочення строків служби основного капіталу. В економіці України останнім часом зростає зношеність основних засобів, водночас у 2000—2003 рр. дещо зменшилась енергоємність ВВП.

Затратний характер економіки СРСР, зниження ефективності суспільного виробництва зумовлювали зростання частки фонду заміщення в сукупному продукті: у 1966 р. вона становила 64,4 %, у 1977 р. — 57,8%, наприкінці 80-х років — 58,5 %. При цьому частка фонду заміщення основних фондів у сукупному фонді заміщення становила майже 11 %, а фонду заміщення оборотних фондів — приблизно 89 % (незважаючи на значно більші абсолютні розміри основних виробничих фондів за вартістю порівняно з величиною вартості оборотних фондів). Це зумовлено тим, що основні виробничі фонди споживаються і вибувають протягом року лише частково, а оборотні — заміщуються за цей час кілька разів.

В Україні результативність виробництва почала скорочуватись на початку 70-х років. Так, з 1970 по 1990 рік вартість виробничих (основних і оборотних) фондів зросла на 245,8 %, а національний доход лише на 92 %, виробничі фонди в розрахунку на 1 крб. національного доходу збільшились за цей період з 1,61 до 2,42 крб. (що означало зростання фондомісткості продукції і зниження фондовіддачі). З 1975 р. в Україні поступово знижується коефіцієнт оновлення основних фондів (у 1975 р. він становив 8 %, а у 1990 р. — 5,7 %). У 1966—1990 рр. лише до 25 % інвестицій спрямовувалось на оновлення виробничих фондів, решта — на капітальний ремонт. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину. Наприкінці 80-х років необхідно було терміново замінити майже 40 % машин й устаткування. З 1975 р. також спостерігалась тенденція поступового зближення показників введення в дію основних виробничих фондів та їх амортизації. Так, у 1975 р. ці показники відповідно становили 13,6 і 9,3 млрд крб., у 1980 р. — 15,4 і 13,0 млрд крб., у 1985 р. — 18,5 і 17,4 млрд дол., у 1990 р. — 21,5 і 22 млрд дол. Це означало поступове послаблення процесу розширеного відтворення та його призупинення у 1990 р.

З часу проголошення незалежності України не забезпечується навіть просте відтворення основних виробничих фондів, масштаби їх зношуваності перевищують обсяги впровадження нових, що свідчить про деградацію матеріальної основи економічної системи. Одним з важливих чинників цього процесу стала економічно необгрунтована переоцінка вартості основних фондів. Так, на кінець 1990 р. загальна вартість основних фондів становила понад 470 млрд дол. у фактично діючих цінах. У перерахунку на долари США, за офіційним курсом НБУ (1 дол. = 0,64 коп.), їх загальна вартість становила понад 740 млрд дол., а за ринковим та обмінним інтуристівським курсом (1 дол. = = 4 крб.) — до 119 млрд дол. Після першої переоцінки у травні 1992 р. їх вартість на кінець 1992 р., за офіційним курсом (1 дол. — 637 крб.), становила лише до 9,5 млрд дол., тобто зменшилась порівняно з 1990 р. майже у 80 разів, а за ринковим (1 дол. = 750 крб.) — майже в 15 разів. Це спотворювало величину їх реальної вартості. Шсля другої переоцінки на 1 серпня 1993 року загальна вартість основних фондів, за офіційним курсом НБУ (1 дол. = 12 610 крб.), становила 27,7 млрд дол., а за неофіційним (1 дол. = 32 000 крб.) — приблизно 11 млрд дол. Отже, наприкінці 1993 р. загальна вартість основних фондів порівняно з 1990 р. за офіційним курсом, зменшилась майже у 27 разів, а за неофіційним — в 11 разів. Таку переоцінку спеціалісти справедливо назвали економічним абсурдом, оскільки, наприклад, за даними міжнародної аудиторської оцінки, балансова вартість автомобільного заводу КамАЗ в Росії у переведенні на світові ціни становила 12 млрд дол.

Таку методику уряд застосував і щодо приватизованого майна. Так, загальна сума останнього становила, за офіційними даними, 1 трлн 854 млрд 85 млн крб. Насправді навіть за офіційним курсом НБУ наприкінці 1992 р. вона дорівнювала 349,3 трлн крб., тобто була заниженою приблизно у 183 рази.

Отже, уряд розподілив таку вартість державного майна серед населення України, яка, згідно з міжнародною аудиторською оцінкою балансової вартості КамАЗу, була меншою за вартість автомобільного заводу Росії в доларах США. За даними доктора економічних наук В. Бородюка, за умов орієнтації на вартість основних фондів (у доларах США), що склалася до їх переоцінки у 1990 р. (118,5 млрд дол.), їх вартість на 1 січня 1994 р. з урахуванням приросту фондів у 1991—1993 рр. становила 127 млрд дол. (за ринковими курсами долара до українського карбованця — приблизно 4,1 квадрильйона крб.1). Заниження реальної вартості основних фондів і несвоєчасне проведення їх індексації за галопуючої інфляції призводили до недорахування значних сум амортизації (у 1990—1993 рр. ця сума становила 16 003 млрд крб. у порівняльних цінах). Загалом вартість основних виробничих фондів у 1990 р. становила 474 млрд крб., а 2000 р. — 846 млрд грн.

Уряд в останні роки проводить непродуману політику щодо оновлення засобів праці за рахунок фонду заміщення, вилучаючи в бюджет значну частину амортизаційних відрахувань. У розвинутих країнах, навпаки, законодавчо встановлюють прискорені строки амортизації, оскільки за сучасних умов техніка повинна оновлюватись кожні 4—5 років.

Фонд споживання — частина національного доходу, яка використовується для індивідуальних і суспільних потреб членів суспільства. Джерелами фонду споживання є необхідний і частина додаткового продукту. Основними структурними елементами фонду споживання є фонд особистого споживання населення і суспільні фонди споживання. Фонд особистого споживання охоплює вартість придбаних населенням продуктів харчування, предметів тривалого користування, зношування житлового фонду, побутове споживання електроенергії, газу, води. Суспільні фонди споживання пов'язані із суспільною формою задоволення потреб населення в освіті, професійно-технічній підготовці, частковим отриманням безплатної медичної допомоги, соціальним забезпеченням (пенсії, допомоги, стипендії, утримання дітей у дошкільних закладах, дотації держави на утримання житлового фонду та ін.), охоплюють вартість матеріальних затрат установ сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення, включаючи зношування основних невиробничих фондів.

Основну частину фонду споживання розподіляють відповідно до вартості робочої сили та результатів праці (у колишньому СРСР ця частка становила понад 80 % ). Другу частку (суспільні фонди споживання) поділяли безплатно або на пільгових умовах (витрати на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру, виплати багатодітним сім'ям та одиноким матерям, дотації на утримання дітей в яслах, на комунальні послуги та ін.), а також залежно від результатів праці (оплата відпусток, пенсій, виплати, пов'язані з хворобою).

У колишньому СРСР на фонд споживання витрачалось у середньому до 75 % національного доходу, а 25 % йшло в фонд нагромадження; фонд особистого споживання становив приблизно 86 %.

За час економічної кризи в Україні відбувається катастрофічне падіння абсолютних розмірів фонду споживання. З 1990 по 1995 рік питома вага цього фонду в національному доході скоротилась з 82,2 до 67,4 %. Про це також свідчать різке падіння обсягів національного доходу, зниження частки заробітної плати працівників у національному доході, зниження частки особистого споживання в загальному фонді споживання, значне зниження платоспроможного попиту населення. З 1995 по 2002 рік кінцеві споживчі витрати щодо ВВП збільшилися з 76,4 до 76,5 %; валове нагромадження основного капіталу зменшилось з 23,3 до 20,3 % (у 1999 р. — 19,3 %), витрати держави — з 36,7 у 1997 р. до 27,8 % у 2002 р.

Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для розширеного відтворення, а також утворення суспільних резервів і страхових запасів. Основним джерелом нагромадження є додатковий продукт. Фонд нагромадження формується з фондів виробничого і невиробничого нагромадження. До фонду виробничого нагромадження належать приріст основних виробничих фондів (машин, устаткування, будівель, споруд та ін.), матеріальних оборотних засобів (запасів сировини, матеріалів, палива, сільськогосподарської продукції та ін.), приріст державних матеріальних резервів і страхових запасів тощо. За інтенсивного типу економічного зростання, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки приріст основних виробничих фондів відносно збільшується, а приріст матеріальних оборотних засобів скорочується. Фонд невиробничого нагромадження утворюється з житлового фонду, будівель, споруд й устаткування в галузях освіти, охорони здоров'я, науки, культури та ін.

Оскільки закономірністю сучасного суспільного виробництва у розвинутих країнах є збільшення питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва, то фонд невиробничого нагромадження повинен зростати швидше, ніж фонд виробничого нагромадження. Випереджаюче зростання фонду невиробничого нагромадження у розвинутих країнах набуває ознак економічного закону. Воно зумовлене четвертим суспільним поділом праці — відокремлення сфери послуг від матеріального виробництва. Водночас діє загальніший економічний закон нагромадження, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між зростанням життєвого рівня населення і зростанням обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження1.

Для забезпечення розширеного відтворення необхідно виготовляти певний надлишок засобів виробництва, який використовуватиметься для будівництва нових об'єктів сфери матеріального і нематеріального виробництва. Оскільки для праці на них необхідно залучити додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження треба виокремити частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання, а також для підготовки і перекваліфікації необхідної кількості працівників.

У розвинутих країнах найважливішим елементом фонду нагромадження є невиробниче нагромадження, в Україні — виробниче (оскільки у сфері послуг України зайнято до 32 % працездатного населення, а у передових країнах — до 75 % ). У структурі фонду нагромадження провідна роль належить амортизаційному фонду.

Основною формою використання фонду нагромадження є приріст капітальних вкладень. Проте в Україні з 1990 по 2001 рік інвестиції в основний капітал істотно зменшились: з 18,6 % ВВП (55,4 млрд грн.) до 16,1 % ВВП (35,4 млрд грн.); лише у 2002 році вони збільшились приблизно на 4,6 млрд грн. у фактичних цінах і на понад 12 млрд грн, — у 2003 р. (загалом становили 49,6 млрд грн.).

Важливою характеристикою фонду нагромадження є норма нагромадження до 25 %, а норма виробничого нагромадження — до 15 %. В Україні за період 1961—1989 рр. цей показник знизився з 29,3 до 17,9 %, а за глибокої економічної кризи 90-х — до 9 % національного доходу.

Для забезпечення відтворення між складовими ССП за функціональним призначенням, натурально-речовою формою, вартісною і галузевою структурами повинні існувати певні пропорції.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — V, додатковий — т, то при простому відтворенні такими пропорціями є:

1) І( v+m) = ІІс. Національний доход, створений у першому підрозділі, повинен дорівнювати фонду заміщення у другому;

2) І(с+ v+m) = Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу (засоби виробництва) повинна виготовлятись в такому обсязі, щоб відновити матеріальні витрати в обох підрозділах;

3) ІІ(с+ v+m) = І(v + m) + II (v + m). Продукція другого підрозділу (предмети споживання) повинна виготовлятись у такому обсязі, щоб задовольнити їжею, одягом, житлом тощо робітників першого і другого підрозділів.

Умовами розширеного відтворення е такі основні пропорції:

1) I(v+m) > ІІс. Національний (чистий) доход, створений у першому розділі повинен бути більшим за фонд заміщення другого підрозділу на величину додаткових засобів виробництва, необхідних для нагромадження в обох підрозділах;

2) І(с+ v+m) > Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу повинна бути більшою за суму фондів заміщення в обох підрозділах на величину нагромаджуваних у них засобів виробництва;

3) ІІ(с+ v+m) < І(v + m) + II (v + m). Продукція другого підрозділу повинна бути меншою від національного (чистого) доходу в обох підрозділах на величину нагромаджуваних засобів виробництва.

Крім того, в умовах розширеного відтворення повинні існувати такі найважливіші умови реалізації:

1. I( v + m1 v + m2) = I (с + m1 c ).

Це означає, що сума початкового і додаткового змінного капіталу і додаткової вартості, яка особисто споживається капіталістами І підрозділу, повинна дорівнювати сумі початкового і додаткового постійного капіталу у П підрозділі.

2. І(с+ v+m) = I (с + m1 c ) + II (с + m1 c ).

Згідно з цією формулою, річний продукт І підрозділу за вартістю повинен дорівнювати сумі постійного капіталу та його приросту в обох підрозділах.

3. IІ(с+ v+m) = I( v + m1 v + m2) + II( v + m1 v + m2)

Згідно з формулою, вартість річного продукту II підрозділу повинна дорівнювати сумі початкового і додаткового змінного капіталу, а також додаткової вартості, що направляється на особисте споживання в обох підрозділах.

Крім цих умов, необхідне:

— раціональне використання засобів виробництва і робочої сили;

— упровадження найпередовіших форм і методів організації праці, досягнень науки, інформації;

— відповідність засобів виробництва, які спрямовуються на заміщення і нагромадження в обох розділах, найновішим досягненням науки і техніки;

— вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщення її у сферу нематеріального виробництва або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

— виокремлення засобів для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.