Ефективність праці. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Ефективність праці.

Це більш узагальнюючий показник ефективності суспільного виробництва.

Ефективність праці — співвідношення між результативністю праці і величиною витрат (у тому числі ступенем раціонального використання ресурсів).

Між витратами праці на створення одиниці продукції та ефективністю праці існує обернено пропорційна залежність.

Ефективність праці є багатоаспектною економічною категорією. Кожний з аспектів розкриває її окремі сутнісні сторони і виражається у менш ємних категоріях: "продуктивність праці", "продуктивна сила праці", "якість праці", "результативність праці", "інтенсивність праці" та ін.

Продуктивність праці означає відношення обсягів випущеної продукції до витрат робочого часу або чисельності працівників.

Продуктивна сила праці (потенційна продуктивність праці) — це середній розрахунковий обсяг роботи, яку може виконати один працівник за певну кількість часу в конкретних сприятливих умовах.

Якість праці е якісною характеристикою її продуктивності та інтенсивності, яка вимірюється показниками результативності праці та економічності витрат.

Результативність праці — це виробництво товарів і послуг такої якості та конкурентоспроможності, які перевищують відповідні показники в оцінці продуктивності праці.

Інтенсивністю праці (отриманою кількістю продукції) на одиницю затрачених ресурсів (насамперед матеріальних) можна охарактеризувати економічність витрат.

Отже, на мікрорівні ефективність праці для підприємця вимірюють кількістю привласненої додаткової вартості, на макрорівні — показниками ефективності використання витрат живої та уречевленої праці або продуктивністю суспільної праці, а також обсягом виробництва ВНП або національного доходу одним працівником.

Ефективність праці підвищується при зниженні вартості продукції. Основними факторами її зростання є: техніко-технологічні, трудові, наукові, інформаційні, природні, організаційно-економічні, техніко-економічні та фактори, які належать до відносин економічної власності та господарського механізму: власницькі, управлінські, структурні.

Техніко-технологічні фактори — впровадження нової техніки (насамперед автоматизованого виробництва на базі новітніх ЕОМ, інтелектуальних роботів тощо) і новітньої технології (лазерної, плазмової та ін.).

Трудові фактори — підвищення загальноосвітнього, професійно-кваліфікаційного рівнів людини-працівника, поліпшення умов їх праці, розвиток творчих та організаційних здібностей тощо.

Наукові фактори — поява принципово нових наукових винаходів та їх впровадження у виробництво, інтеграція науки з виробництвом.

Інформаційні фактори — впровадження новітніх систем зв'язку на рівні компанії, фірми тощо; отримання та використання всебічної науково-технічної, фінансової та інших видів інформації, інформатизація праці тощо.

Природні фактори — застосування нових видів енергії (ядерної, сонячної та ін.) і поліпшення якості існуючих тощо, раціональне використання природних ресурсів.

Організаційно-економічні фактори — впровадження нових форм і методів організації виробництва і праці (системи збагачення змісту праці, системи Мейо, нові форми і системи заробітної плати тощо), проведення раціональних маркетингових досліджень та ін. Ці фактори поліпшують взаємодію людини з іншими елементами продуктивних сил (засобами і предметами праці та ін.) та з навколишнім середовищем.

Техніко-економічні фактори — поглиблення всіх форм суспільного поділу праці (загального, часткового та одиничного), досягнення оптимальних обсягів концентрації виробництва тощо.

Усі ці фактори можуть бути поділені на менш обсягові. Так, в межах продуктивних сил наявні до 60 чинників зростання продуктивності праці.

Власницькі фактори — якісне вдосконалення існуючих типів і форм власності або їх докорінна трансформація, зорієнтована на розвиток людини-працівника та її перетворення на людину-власника, а відтак і людину соціальну, вдосконалення права власності (зокрема, володіння, розпоряджання і користування та ін., яких в західній літературі нараховують 11).

Управлінські фактори — удосконалення господарського механізму на макро- і мікрорівні, зокрема оптимальне поєднання ринкових важелів управління економікою (і підприємством) з корпоративною планомірністю і державним регулюванням (за умов переважання в останньому економічних важелів та їх раціонального поєднання з адміністративними).

Структурні фактори — поліпшення структури народного господарства загалом (для України — зменшення питомої ваги металургійної, хімічної промисловості тощо), номенклатури та якості продукції на макрорівні, підвищення ролі наукомістких технологій (електроніки, аерокосмічних галузей тощо).

Підвищення ефективності праці забезпечує комплексне використання усіх цих факторів.