Новітні тенденції в еволюції економічної власності у розвинутих країнах, Тенденції еволюції найважливіших елементів економічної системи на початку XXI ст. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Новітні тенденції в еволюції економічної власності у розвинутих країнах

Тенденції еволюції найважливіших елементів економічної системи на початку XXI ст.

Такі тенденції значною мірою зумовлені теперішніми закономірностями розвитку кожного з основних елементів економічної системи, а саме продуктивних сил, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, відносин власності (в економічному аспекті) та базисних елементів господарського механізму.

Тенденції розвитку системи продуктивних сил здебільшого детерміновані особливостями сучасного етапу НТР, зокрема інформаційної революції. У перспективі система продуктивних сил удосконалюватиметься внаслідок виникнення в ній якісно нових елементів, збагачення зв'язків між елементами та між елементами і системою загалом. Головною продуктивною силою і надалі буде людина, але її творчі здібності, освіта, кваліфікація, моральний і психологічний стан розвиватимуться і поліпшуватимуться, внаслідок чого посилюватиметься синергічний ефект. Реальною загрозою такому розвитку подій може бути глобальна екологічна криза.

Техніко-економічні відносини характеризуватимуться поглибленням усуспільнення виробництва та праці, передусім на інтернаціональній основі. Такі відносини розвиватимуться переважно через інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, що поряд з іншими формами суспільного поділу праці (розвитком спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва) посилюватиме роль безпосередньо суспільної форми виробництва, позаринкових зв'язків. Техніко-економічні відносини надалі еволюціонуватимуть на основі дії закону суспільного поділу праці. Після четвертого суспільного поділу праці відбудеться п'ятий — відокремлення управлінської діяльності від інших видів людської праці. Шостим суспільним поділом праці може стати відокремлення духовного виробництва від матеріального та інших видів нематеріального багатства. Найважливішим елементом духовного багатства стане розвиток усіх сутнісних сил і збагачення інтелекту людини і нації.

З огляду на це економічні зв'язки та відносини будуть все меншою мірою пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ і послуг, а більшою — з діяльністю щодо розвитку особистості людини, об'єктів духовного багатства. Тому зростаюче значення набиратиме затрачена на розвиток особистості людини праця, яку здійснюватимуть вчителі, вихователі, викладачі різних навчальних і виховних закладів. Кількість зайнятих виробництвом матеріальних благ може і надалі зменшуватися.

Технологічний спосіб виробництва розвиватиметься внаслідок зростаючої автоматизації виробничих процесів, "безлюдних підприємств", застосування принципово нових, немеханічних форм матерії — фізичної, хімічної, біологічної, практичне використання Космосу, наприклад перенесення у космічний простір екологічно шкідливих видів виробництва. За цих умов, а також за усвідомлення людством загрози екологічної кризи, формування повноцінного екологічного мислення може послабитися антагонізм між людиною та природою, а отже, і деградація особи як біосоціальної істоти.

Розвиток організаційно-економічних відносин відбуватиметься шляхом зростаючої демократизації відносин управління (менеджменту), втілення передового досвіду в організацію виробництва і праці, поширення і вдосконалення маркетингових досліджень, пов'язаних з позаринковими формами зв'язку.

Для відносин економічної власності буде характерним зростання плюралізму форм власності, зумовлене ускладненням системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин (тобто технологічного способу виробництва) загалом і кожного їх елементу зокрема. З'являтимуться нові форми інтегрованої міжнародної власності на базі одиничного, часткового та загального поділів праці. Цілісність таких відносин власності неможлива без домінування однієї суспільної форми розвитку продуктивних сил — державної власності на певні об'єкти (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути та ін., передусім значну частку національного доходу), але з постійним посиленням демократичного змісту. її розвиток зумовлений дією закону одержавлення капіталістичної економіки. Така тенденція спостерігається і в останні два-три десятиліття, незважаючи на спроби урядів багатьох країн зменшити частку державних витрат у ВНП. Деякі західні науковці прогнозують абсолютне переважання державної форми власності. Так, американський економіст В. Беквіт стверджує, що у 2200 році у США держава володітиме 90 % всієї реальної власності. Аналогічної точки зору дотримується Р. Хейблоннер, який вважає, що ринковий механізм і приватна власність будуть істотно або повністю замінені державною власністю та державним управлінням. Такі прогнози видаються безпідставними, оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в окремі проміжки часу і екстраполюють її на майбутнє, не враховуючи дію закону заперечення заперечення (кожна наступна, розвинутіша форма власності не повністю, а діалектично заперечує попередню). Прогнози цих економістів ґрунтуються майже на повному запереченні корпоративної (монополістичної) власності. Очевидно, що державна власність в найвищою суспільною формою розвитку продуктивних сил лише в межах окремих національних держав, а оскільки сучасні продуктивні сили все більше переростають межі окремих країн, посилюється інтернаціоналізація технологічного способу виробництва, то їх суспільною формою розвитку стають розвинутіші (порівняно з державною) форми економічної власності, зокрема інтегрована власність окремих країн. її об'єктами можуть бути різні елементи продуктивних сил (засоби праці, предмети праці, наука — у формі спільних патентів, ліцензій та ін.). Однак домінуючою суспільною формою розвитку продуктивних сил залишається державна власність.

Ще однією тенденцією розвитку відносин власності стане зрощування різних форм власності й утворення на цій основі змішаних її форм.

Щодо особливостей розвитку відносин економічної власності у майбутньому розвиватимуться асоційовані форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами. Зростатиме питома вага профспілкової, кооперативної власності. У структурі корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих, внаслідок чого частка в ній олігополістичної власності зменшуватиметься. Оскільки однією з основ економічної свободи людини і надалі залишиться приватна власність, то її значення зростатиме за умови її поступового наповнення з колективним змістом. Поглиблення процесу усуспільнення виробництва і праці передбачає домінування колективних форм власності. Щоб узгодити ці імперативи прогресу особи та виробництва, необхідне поєднання індивідуального та колективного привласнення. Комбінування різних форм привласнення буде ще однією тенденцією еволюції відносин економічної власності.

Такі тенденції розвитку технологічного способу та відносин економічної власності зумовлюють відповідні зміни господарського механізму, його ускладнення. Поряд з механізмом ринкової конкуренції, корпоративною (у тому числі участю трудящих в управлінні) планомірністю та державним регулюванням, програмуванням та прогнозуванням розвитку економіки посилюватиметься наднаціональне регулювання макроекономічних процесів на різних рівнях функціонування світового господарства. У межах корпоративного, державного та наднаціонального регулювання поєднуватимуться адміністративні та економічні важелі за домінування економічних форм і методів регулювання мікро- та макроекономічних процесів, посилюватимуться елементи свідомого, планомірно організованого розвитку економічних реалій і нівелюватимуться елементи анархії, стихійності.

У структурі господарського механізму переважатиме державне регулювання, програмування та прогнозування економіки. їх роль може посилитися внаслідок загострення екологічної кризи. Можливе навіть створення єдиного планетарного уряду з метою глобального (в планетарному масштабі) макроекономічного регулювання процесів відтворення. Уже зараз вчені пропонують до 10 "Конституцій світу".

Збільшуватиметься вплив суперечностей між рівнем виробництва і зростаючими соціальними та духовними потребами (за одночасного послаблення ролі економічних) як рушійною силою соціально-економічного прогресу.

На закономірності еволюції основних елементів економічної системи в межах окремих країн впливатиме інтернаціоналізація продуктивних сил і техніко-економічних відносин (або технологічного способу виробництва), з одного боку, відносин економічної власності та господарського механізму — з іншого.

Нові об'єкти економічної власності. До сучасних об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), належать наука та інформація. Державні підприємства, фірми, компанії, які стали найбільшими власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих ознак таких об'єктів привласнення є те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. їх частковими носіями не лише в техніко-економічному, а й соціально-економічно му аспекті стає частина осіб найманої праці. Зростає можливість і необхідність поширення персоніфікації таких об'єктів, що призводить до значного розширення і суб'єктів їх привласнення. Так, за розгортання інформаційної революції зростає інформатизація праці, а її учасниками стає ширше коло висококваліфікованих працівників, які теж будуть носіями нового об'єкта привласнення. Внаслідок специфіки інформації її неможливо відокремлювати від найманих працівників. Навіть поза роботою вони залишаються носіями інформації, знають, як використовувати її в іншій компанії і т. п. Тому такі працівники певною мірою стають співвласниками цього об'єкта привласнення, що є одним із найвагоміших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, розміру заробітної плати, участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується сформованого на основі науки якісно нового елементу системи продуктивних сил — інтелектуальної власності. Американські науковці розрізняють нині три основні види такої власності: 1) приватна, закріплена у формі патенту або ліцензії; 2) суспільна, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріплена за юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма, або власність, що "просочується" і представляє інноваційну науково-технічну інформацію. її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.

Така характеристика інтелектуальної власності дещо абстрактна, оскільки при її аналізі не дотримано основних методологічних засад пізнання економічної власності загалом. З економічної точки зору інтелектуальна власність є діалектичною єдністю кількісної та якісної сторін. З кількісного боку — це різноманітні об'єкти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, проекти, ноу-хау, програми математичного забезпечення тощо. Серед названих об'єктів власності чітка матеріально-речова визначеність відсутня у ноу-хау, оскільки, крім креслень, проектів, схем, методик, формул, техніко-економічних обґрунтувань тощо (яким властива така визначеність), до ноу-хау належить усна інформація, навики роботи тощо. З якісного боку — це відносини економічної власності, які виникають і розвиваються між людьми з приводу привласнення різних об'єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення. Теоретичним виразом інтелектуальної власності є певна підсистема економічних категорій (інтелектуальна праця, засоби інтелектуальної праці, ціни на товари та послуги інтелектуальної власності тощо).

Важливим структурним елементом інтелекту нації є етнічний інтелект, тобто механізм відбору талантів, творчої взаємодії, спілкування людей та ін. Розвиток інтелектуальної власності, етнічного потенціалу залежить від наявності і ступеня розвитку відповідних інститутів — навчальних закладів, наукових установ і організацій, їх здатності підбирати і виховувати відповідний контингент тощо.

Інтелект нації відображають нині передусім патенти, ліцензії тощо як концентрація об'єктів інтелектуальної власності.

Одним з першочергових заходів для створення інтелектуальних інституційних структур є прийняття науково обґрунтованих законодавчих актів. Наприклад, у США сферу інноваційної діяльності регламентують більше 400 нормативних документів лише на федеральному рівні. Щоб сформувати таку правову базу в Україні, необхідно насамперед визначитись з технологічною моделлю суспільного виробництва на близьку та віддалену перспективи — перші десятиліття третього тисячоліття. Технологічна модель охоплює дані про перспективи розвитку технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці; зменшення питомої ваги технологічного способу виробництва, основаного на ручній та машинній праці; характеристику основних параметрів перспективних технологій, що виникають на базі фундаментальних відкриттів (лазерні, плазмові, мембранні та ін. ). Їм властива маловідходність, зростання продуктивності у десятки разів, висока якість продукції, екологічна чистота тощо.

Невід'ємними складовими майбутньої моделі технологічного способу виробництва є перспективи розвитку науки, техніки, предметів праці, використовуваних людьми сил природи (використання ядерної та термоядерної енергії), працівника та процесу праці (інтелектуалізація, збагачення змісту тощо). В Україні такою моделлю не аргументовано названа інноваційна, хоча реальних передумов для її втілення не створено, про що свідчить те, що частка виготовлених у 2002 р. нових товарів становила всього 0,1%, що приблизно в 100 разів менше, ніж у розвинутих країнах, а економічне зростання у 2003 р. досягнуто здебільшого за рахунок експортних галузей паливно-сировинної групи.

Така еволюція об'єктів власності зумовлює принципові зміни в людині економічній (людині-працівнику і людині-власнику) і у товарі робоча сила. Оскільки її носієм все частіше стають найкваліфікованіші працівники, тобто робоча сила стає інтелектуально та інформаційно-насиченою, то її відчуження від власності на засоби виробництва і створений продукт дещо послаблюється, набуває якісно нової форми, а його традиційні форми модифікуються і певною мірою заперечуються.