Шопенгауерівська традиція розгляду взаємовідношення волі й інтелекту, Філософія історії Бібліотека українських підручників

1.4.2.5. Шопенгауерівська традиція розгляду взаємовідношення волі й інтелекту

Саме цю тенденцію фіксує, по суті, й традиція розвитку власне філософії світової, започаткована в Європі німецьким мислителем Артуром Шопенгауером і розвинута його співвітчизниками Фрідріхом Ніцше, Максом Шелером та іншими представниками європейської філософії XX ст. У контексті цієї традиції інтелект, зазвичай, загалом трактується як суто інструментальна здатність людини, що пізнає не самі речі в собі, якими, за Шопенгауером, є воля, а світ явищ, їх відношення, що слугують насамперед інтересам волі. Інтелект же постає при цьому як похідна щодо волі здатність людини і по-своєму протипоказана їй, оскільки зі зростанням духовності людини її воля до життя, навпаки, згасає. Згасає, отже, і воля як така, оскільки Шопенгауер фактично ототожнював ці поняття. "Воля, — зазначав він, — розглянута суто сама в собі, є лише сліпе нестримне прагнення, яким вона постає перед нами в неорганічній і рослинній природі та її законах, а також у вегетативній частині нашого життя, здійснює завдяки світові уявлення, котрий розгорнувся для слугування їй, пізнання свого воління й того, що є тим, чого вона бажає, — воно є не що інше, ніж цей світ, життя, саме таке, яким воно постає перед нею. Тому ми назвали світ явищ дзеркалом волі, її об'єктністю; а оскільки те, чого прагне воля, завжди — життя, бо життя є не що інше, як зображення цього воління для уявлення, то все одно, бо це лише плеоназм, що сказати "воля до життя"83. Свідомо, суб'єктивно Шопенгауер виступав проти визнання світу як історичного, а отже, й проти історичного філософування, оскільки "кожний, хто вважає, що сутність світу можна пізнати історично, так само далекий від філософського пізнання світу, як небо від землі"84. Насправді ж, фактично те, що він називає "світом як уявленням", є ніщо інше, як саме людський, історичний світ, що виникає разом з людським індивідом й помирає водночас з ним, на відміну від безсмертного й над індивідуального світу природи (волі). "Оскільки воля є річ у собі, внутрішній зміст, істотність світу, а життя, зримий світ, явище — тільки дзеркало волі, то світ так само супроводжує волю й нерозлучний з нею, як тіло і його тінь; і якщо є воля, буде і життя, і світ. Таким чином, воля до життя гарантує життя, й поки ми сповнені волі до життя, нам нічого турбуватися про своє існування, навіть при вигляді смерті"85. Історичний світ, світ як уявлення вмирає зі згасанням волі до життя у кожної людини з її смертю; світ же волі, природи, людського роду загалом, а не його окремих індивідів, на відміну від історичного, — нетлінний, вічний, оскільки існує поза часом. Пізніше, наприклад, у Шелера, Ортеги-і-Гассета та інших ця проблема оформилася в питання про необхідність взаємопроникнення, взаємодоповнення безвольного й безсилого інтелекту, духу, з одного боку, сповненого активності, волі, однак сліпого, ірраціонального життя — з іншого.

Зрозуміло, що спроби редукції, зведення історичного світу до світу лише як уяви є, принаймні, небезспірними. Адже світ уяви можна розуміти не тільки як реальний, об'єктивний світ, відтворений уявою суб'єкта, а й як суто уявний, ілюзорний світ. Саме так його, зрештою, й витлумачував Шопенгауер на противагу світу — волі, тлумаченому як справжня реальність. Втім, попри все це своїм вченням про волю він справді зробив вагомий внесок у поглиблене світоглядне, зокрема філософське, розуміння світу, в тому числі світу історичного, оскільки до нього питання про вольову компоненту такого розуміння загалом залишалося поза увагою мислителів.

І все-таки особливо важливими для філософського світоглядного осягнення історії є насамперед розсудок і розум — головні інтелектуальні здатності людини як істоти духовної. Мабуть, дещо спрощено трактуючи цю обставину, дехто з дослідників і викладачів взагалі ототожнює філософський світогляд, у тому числі й філософське світоглядне бачення історичної дійсності, з сукупністю готових, таких що існують в опредметненій формі певної знакової системи, знань про історію.