Валютний ринок і валютне регулювання. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Валютний ринок і валютне регулювання.

Сутність сучасного валютного ринку та його масштаби обумовлені міжнародними угодами, якими регулюється:

1) експорт та імпорт товарів та їх оплата в іноземній валюті;

2) міжнародна торгівля послугами (надання транспортних і фінансових послуг, туризм, торгівля продуктами інтелектуальної власності, перекази зарплати іноземних працівників, страхування та ін.) з оплатою в іноземній валюті;

3) експорт та імпорт капіталу, надання й отримання кредитів, пов'язаних з обміном однієї валюти на іншу;

4) одержання і перекази за кордон прибутків, отриманих від іноземних інвестицій і позик;

5) розрахунки центральних банків з міжнародними фінансовими організаціями, а також пов'язані з поповненням або витратою золотовалютних резервів центральних банків;

6) різноманітні валютні операції (купівля і продаж валюти на різних умовах, валютний арбітраж та ін.);

7) витрати і доходи держави в іноземній валюті.

При здійсненні цих угод між їх учасниками формується певна сукупність міжнародних валютних відносин.

Валютний ринок — система міжнародних валютних відносин (передусім відносин економічної власності) з приводу організації і купівлі-продажу національних та іноземних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Основними суб'єктами цих відносин є:

1) фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю;

2) некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

8) посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду;

4) державні установи і насамперед центральні банки та державні скарбниці окремих країн.

Серед суб'єктів валютного ринку домінуюча роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові і безготівкові міжбанківські операції. Тому ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу.

Об'єктами валютного ринку є національні грошові одиниці, цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в іноземній валюті.

До наймогутніших валютних ринків світу належать валютні центри Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапура, Гонконгу та ін. Валютний оборот у цих центрах за останні два десятиліття значно зріс. Так, якщо їх середньорічний валютний оборот наприкінці 70-х років XX ст. становив 200 млрд, то обсяги валютних операцій наприкінці 90-х років сягають майже 100 млрд дол. в день, а сукупний оборот валютних ринків перевищує 90 трлн дол. на рік. Більшу частину такого обороту утворюють міжбанківські операції, які здійснюють приблизно 750 могутніх комерційних банків та їх філіалів. Характерно, що на початку XX ст. до 60 % пінних паперів, які котирувались на Лондонській фондовій біржі, були випущені іноземними емітентами, а нині на Нью-Йоркській фондовій біржі на іноземних емітентів припадає менше 9 % цінних паперів.

Сутність валютного ринку (зокрема, структура) повніше виявляється в його якісних особливостях:

— функціонуванні валютного ринку значною мірою на засадах конкуренції, на яку, в свою чергу, впливають попит і пропозиція на валюти (національні, колективні тощо), прагненні привласнити максимальний дохід;

— органічному доповненні конкуренції національним та наднаціональним регулюванням. Переважає в цій своєрідній єдності протилежностей національне та наднаціональне регулювання, а сама конкуренція в процесі взаємодії цих сторін (їх взаємопроникнення, взаємопереходу, взаємозаперечення) стає все більше регульованою. Різниця у валютних котируваннях навіть у межах 0,5 % зумовлює активізацію на цих ринках змагання за отримання якомога більшого доходу. По мірі просування до Європейської валютної системи конкуренція на валютних ринках послаблюється, все більше піддається регулюванню, а домінуючою стороною названої суперечності стає наднаціональне регулювання;

— послабленні елементів валютного ризику, який є важливою якісною особливістю валютних ринків у процесі взаємодії конкуренції та регулювання;

— посиленні ролі інституціональних регуляторів на національному та наднаціональному рівнях (в межах, наприклад, Європейської валютної системи таку роль відіграватиме Європейський центральній банк, а в межах світового господарства — Міжнародний валютний фонд);

— зростаючому впливу валютних факторів на процес ціноутворення, посиленні ролі валютної конкуренції та валютного регулювання в ціновій конкуренції. Це зумовлено тим, що в умовах зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці збільшується роль і значення зіставлюваності національних витрат виробництва і вартості з інтернаціональними витратами виробництва й інтернаціональною вартістю при врахуванні відмінностей національних масштабів цін і змін валютних курсів, а отже, прагнення країн з нижчою продуктивністю, інтенсивністю і складністю праці досягти міжнародних стандартів у цих показниках.

Двома основними видами операцій на валютному ринку є операції на умовах СПОТ (негайної оплати) та операції форвардного типу (між банком і клієнтом).

Найпоширенішим розрахунковим документом у зовнішній торгівлі у період становлення валютного ринку були перевідні векселі (тратти). Вони використовувались на лондонській біржі ще у другій половині XVI ст. З метою підвищення ліквідності тратти як міжнародного розрахункового документа в 1957 р. у Женеві підписана міжнародна вексельна конвенція, в якій були сформульовані правові норми використання вексельних документів у міждержавних розрахунках. Тратта (як переказний вексель у зовнішній торгівлі) є документом, в якому векселедавець (або трасант) дає розпорядження банкові (що представляє імпортера) заплатити експортеру (ремітентові) певну суму грошей в обумовленій валюті. Цей документ може бути оплачений негайно або через певний обумовлений період. У разі несвоєчасної оплати тратта може бути реалізована на відкритому ринку цінних паперів.

В останні сорок років основним засобом міжнародного валютно-кредитного обміну були телеграфні перекази, які нині стали витіснятися електронними. Вони здійснюються банками та їх відділеннями з різних країн, які мають між собою взаємні кореспондентські (договірні) відносини з метою забезпечення платежів і розрахунків за взаємним дорученням. Останні здійснюються за рахунок коштів, що є в банку, або шляхом взаємного кредитування.