Класифікація культурно-історичних типів, Панславізм Данилевського, Продуктивність мультицивілізаційного підходу Данилевського, Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.2.19. Класифікація культурно-історичних типів

Він поділяє всі культурно-історичні типи на чотири основні класи. До першого, вихідного, віднесено історично перші культури: єгипетську, китайську, вавилонську, індійську та іранську (мислитель називає їх також первинними, підготовчими, автохтонними). їхня заслуга, чи відмітна риса, полягає не в тому, що вони віддають перевагу одному з розрядів історичної творчості, а в тому, що завдяки їм взагалі здійснюється перехід від тваринної життєдіяльності до культурно-історичної, власне людської, а також утвердження та поширення цієї діяльності на планеті, завдяки чому створюються умови, за яких взагалі стає можливим життя в організованому суспільстві.

Другий клас, за Данилевським, становлять одноосновні культурно-історичні типи, тобто типи, які залишили у культурній скарбниці людства класичні зразки переважно якоїсь однієї з чотирьох форм історичної творчості. Це цивілізації єврейська, грецька та римська. Так, релігія, вважав історик, виокремлювалась як дещо особливе й вище — у цивілізації єврейській і була всепроникаючим її началом; тип еллінський був типом культурним, переважно художньо-культурним; нарешті таким самим одноосновним, чи однобічним, як грецький і єврейський, був і римський тип, що розвинув і успішно здійснив переважно лише політичний різновид людської діяльності.

Третій клас представлений у Данилевського лише одним культурно-історичним типом — германо-романським, або ж європейським. Його він визначає як двоосновний, мотивуючи це тим, що на відміну від попередніх цей тип дав класичні зразки вже за двома розрядами культурно-історичної діяльності — політичною та власне культурною діяльністю з ухилом в наукову та промислову сферу. У сфері політичного життя германо-романська цивілізація не лише створила могутні держави, що поширили свою владу на всі частини світу, а й встановила правові відносини як громадян між собою, так і громадян до держави. Ще вищими і багатшими є, за Данилевським, досягнення європейської цивілізації у власне культурному відношенні. Методи і результати європейської наукової та промислово-технічної діяльності тут незрівнянно вищі, ніж усе, здійснене в цих галузях всіма іншими культурно-історичними типами, не виключаючи навіть грецького. Навіть у царині мистецтва народи Європи, хоч і поступаються грекам, все ж значно розширили його межі і проклали у ньому нові шляхи.

І, нарешті, до останнього, четвертого класу російський учений відносить також лише один культурно-історичний тип — слов'янський. Він, на думку Данилевського, має принаймні дві великі переваги над усіма іншими культурно-історичними типами. Адже слов'янська культура єдина з живих історичних культур, яка ще не сягнула стадії цивілізації. Тому за нею, як за культурою, період творчого злету й плодоносіння якої ще попереду, найоптимальніша перспектива. По-друге, ця культура, на відміну від усіх інших, проголошується Данилевським універсальною, чотириосновною (!).

Слов'янський культурно-історичний тип має, на думку мислителя, синтезувати "усі сторони культурної діяльності в широкому значенні цього слова, котрі розроблялись його попередниками на терені історії окремо або у вельми неповному поєднанні. Ми можемо сподіватися, — вважав Данилевський, — що слов'янський тип буде першим повним чотириосновним культурно-історичним типом"52.

4.2.2.20. Панславізм Данилевського

Як бачимо, не обійшлося без певних панславістських перебільшень. Однак значення філософсько-історичної концепції Данилевського зумовлюється, звісно, не його панславістськими ілюзіями, а тими реальними й продуктивними новаціями, якими його система філософії справді збагатила світову філософсько-історичну думку й які ввійшли до золотого фонду світової філософії загалом. Водночас і справді важко заперечити, що подібне тлумачення помітно віддає не тільки слов'янофільством, а й панславізмом, від якого автор "Росії і Європи" відхрещувався. У світлі подій, що відбулися й тривають нині у різних регіонах слов'янського світу — колишньому СРСР, колишній Югославії, колишній ЧехоСловаччині, Польщі тощо сподівання Данилевського щодо слов'янського культурно-історичного типу постають як занадто оптимістичні. Це стає ще очевиднішим, якщо співвіднести його прогноз про те, що особливо оригінальною рисою слов'янського типу має бути вперше здійснюване задовільне вирішення суспільно-економічного завдання з реаліями глобальної економічної катастрофи, що за сучасних умов найрізкіше виражена, мабуть, у світі слов'янських держав. Таким чином, багатовимірна загалом цивілізаційна система Данилевського заснована все ж на позиціях слов'яноцентризму, виявляється досить-таки вразливою, прямолінійною. Мислитель і сам відчував цю слабкість своєї цивілізаційної моделі всесвітньої історії і намагався уникнути тлумачення слов'янського культурно-історичного типу як вищої точки, своєрідного фінального вузла, до якого спрямовані вектори попередніх цивілізаційних процесів світової історії. Оскільки ж це давалося йому з величезними труднощами, він вдався до несподіваного "обхідного маневру" і спробував переосмислити постановку і вирішення питання про загальнолюдську цивілізацію як мету, ідеал, вищу точку всесвітньої історії.

І треба визнати, що в цьому питанні його позиція є обережнішою та реалістичнішою, ніж у питанні про слов'янський культурно-історичний тип. Хоча і ця позиція не є безперечною, зокрема, щодо розмежування понять "загальнолюдське" та "вселюдське". Данилевський був переконаний, що "загальнолюдського не тільки немає в дійсності, але й бажати задовольнитися ним — значить прагнути задовольнитися загальним місцем, безбарвністю, відсутністю оригінальності, одним словом, задовольнятися неможливою неповнотою"53.

4.2.2.21. Продуктивність мультицивілізаційного підходу Данилевського

У XX ст. мультицивілізаційний підхід до історії, вперше системно розроблений Данилевським, поступово, у своєрідній "конкурентній боротьбі" з іншими підходами, набув першорядного значення і став якщо не провідним, то принаймні одним з пріоритетних. Звичайно, сама цивілізаційна модель всесвітньої історії, запропонована Данилевським 54, нині, наприкінці XX ст., багато в чому виглядає як анахронізм. Однак основна ідея — розгляд історії людства як поліцентричного утворення, паростки якого мають тенденцію до поступового зближення, а "математичною межею" — єднання у вигляді однієї, планетарної, глобальної (за формулою Данилевського — вселюдської) цивілізації є продуктивною і в наш час. Щоправда, у Данилевського, судячи з його розуміння слов'янського культурно-історичного типу як наймолодшого, чотириосновного, тобто найрізнобічнішого і водночас найзбалансованішого, саме цей тип, по суті, незалежно від свідомості і суб'єктивних інтенцій мислителя, поставав у ролі прафеномена вселюдської цивілізації 55.