Становлення національної державності, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Становлення національної державності

Із самого початку проголошення своєї незалежності Україна розпочала творення основних атрибутів національної державності. Враховуючи трагічний досвід попередніх визвольних змагань, одним із пріоритетних напрямків стало формування Збройних Сил. Вже24 серпня 1991 р. парламентською постановою "Про військові формування в Україні" всі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувалися Верховній Раді. Згідно з "Концепцією оборони і будівництва Збройних Сил України" створення останніх передбачалося шляхом переформування військових угруповань колишнього СРСР, тобто на базі Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів та сил Чорноморського флоту. Чисельність Збройних Сил України мала становити 0,8—0,9 % від загальної кількості населення України (420—440тис. осіб). У січні 1992 р. розпочалося складання військової присяги на вірність У країні. Першим присягнув міністр оборони України генерал К.Морозов.

20 вересня 1991 р. було ліквідовано КДБ, а на його основі постала Служба безпеки України, яку очолив генерал Є.Марчук. Вона могла користуватися лише конституційними методами діяльності, була підпорядкована Президенту і підконтрольна Верховній Раді.

Значну роль у становленні національної державності мав Закон "Про громадянство України", який з'явився 8 жовтня 1991 р. і встановлював єдине громадянство. Воно визначалося як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. Громадянами України стали всі особи, які на момент набуття чинності законом проживали на її території, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань, роду і характеру занять, не були на той час громадянами інших держав і не заперечували проти отримання громадянства.

У тісному зв'язку із Законом " Про громадянство України" була "Декларація прав національностей України", прийнята Верховною Радою 1 листопада 1991 р. Вона гарантує всім народам, національним групам і громадянам, котрі проживають в Україні, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права. Дискримінація за національною ознакою заборонена і суворо карається законом. Відповідно національне відродження в Україні відбувається без етнічних чвар, міжнаціональних конфліктів і кровопролиття. Більшість людей усіх національностей прагнуть пліч-о-пліч іти по шляху розбудови Української держави. Зокрема, вільніше стало жити в незалежній Україні єврейському населенню, яке зазнавало дискримінації і за часів царату, і в роки панування комуністичної системи . Відновлюється історична справедливість щодо кримських татар, яких за велінням Сталіна виселили в 1944 р. з Криму.

Неодмінним атрибутом кожної держави є її символіка — прапор, герб, гімн. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами й селами, був установлений у залі Верховної Ради. 4 вересня 1991 р. після тривалих дискусій з ортодоксальними комуністами його було урочисто піднято над будинком парламенту. 28 січня 1992 р. Верховна Рада своєю постановою нарешті затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України. Він являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: синьої зверху та жовтої знизу. Подібне поєднання кольорів здавна використовувалося в Україні. Зокрема, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 р., зустрічалися вони й у Війську Запорізькому. Синьо-жовтий прапор офіційно використовували Головна Руська Рада під час "Весни народів", Українські січові стрільці в роки Першої світової війни, УНР та ЗУНР протягом визвольних змагань 1917—1921 pp., Карпатська Україна в часи короткого періоду державності 1939 р. Кольори українського прапора символізують собою чисте небо і лан стиглої пшениці — вічні цінності людського буття. Згідно з Указом Президента України, з2004 р. у нашій країні щорічно 23 серпня святкують День Державного Прапора України.

15 січня 1992р. Президія Верховної Ради України ухвалила указ "Про Державний гімн України", яким затвердила мелодію національного гімну "Ще не вмерла Україна ". Офіційним текстом гімну, який Верховна Рада України затвердила 6 березня 2003 p., стали слова першого куплету та приспіву однойменного вірша, написаного відомим українським поетом, етнографом, фольклористом Павлом Чубинським (1839—1884), у такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду

Вперше цей твір було опубліковано у 1863 р. Після того як він набув популярності, західноукраїнський композитор і диригент Михайло Вербицький (1816—1870) поклав його на музику. Наприкінці XIX — на поч. XX от. твір "Ще не вмерла Україна" став найбільш вживаним. Особливого поширення він набув у роки українських визвольних змагань 1917—1921 pp., а в 1939 р. став офіційним гімном Карпатської України.

Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 р. малим гербом України затверджено тризуб, який стане головним елементом великого герба України. Історія використання цього символу сягає глибокої давнини. Одне з перших його зображень на українській території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (IV—III тис. до и. е.), знайденій поблизу дніпровського острова Шанця. Як символ князівської влади часів Київської Русі тризуб зустрічається на монетах князя Володимира Великого. З деякими відмінностями він був зображений і на монетах князів Святополка та Ярослава Мудрого. В1918 р. після проголошення незалежності України Центральна Рада затвердила Державним гербом УНР зображення золотого тризуба на синьому тлі. Це засвідчило спадкоємність державотворчої традиції на українських землях.

Окрім згаданих нормативних актів, вагомими чинниками зміцнення української державності стали закони "Про державний кордон", "Про прикордонні війська України", "Про прокуратуру", указ Президента "Про утворення державного митного комітету України" та ін. У той же час значною перешкодою на шляху державного будівництва була відсутність нової конституції, без якої відкритими залишалися питання форми правління (президентська чи парламентська) й устрою держави (унітарна чи федеративна), розподілу повноважень між законодавчою і виконавчою владою тощо.