Співвідношення філософського, релігійного та міфологічного осягнення історії, Дві площини співвіднесення філософського, релігійного й міфологічного осмислення історичного процесу, Особливість зв'язку світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння у філ

1.4.2. Співвідношення філософського, релігійного та міфологічного осягнення історії

Що ж спільного між філософським світоглядним осягненням історії і міфологічним та релігійним світоглядом і чим вони різняться?

1.4.2.1. Дві площини співвіднесення філософського, релігійного й міфологічного осмислення історичного процесу

Слід зазначити, що всі три типи світогляду — міфологічний, релігійний і філософський — постають не тільки як три прогресуючі, ПОСЛІДОВНІ основоположні форми осягання історичної реальності. Не меншою мірою вони виступають як три співіснуючі й сьогодні способи осмислення історичного процесу. Кожен з цих світоглядів характеризується власним, лише йому притаманним, підходом до вираження й тлумачення людської історії. Тому будь-який з них є однаково необхідним, по-своєму повноцінним і "рівноправним" щодо інших, а в якомусь вимірі — навіть таким, що має переваги над двома іншими.

1.4.2.2. Особливість зв'язку світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння у філософському історичному світогляді

Найчіткіше виражені особливості міфологічного та релігійного світогляду ми розглянули раніше. Зокрема, ми переконалися в тому, що провідним світоглядним рівнем міфологічного освоєння світу історичних подій є світовідчуття, засноване передусім на дії органів чуття людини; а релігійного — світосприйняття, що спирається насамперед на продуктивну здатність людської уяви.

Світоглядне філософське осмислення історичного процесу так само, як і міфологічне чи релігійне містить всі три рівні смисложиттєвого відношення "людина—світ історії—світовідчуття, світосприйняття Й світорозуміння історичної реальності". Однак домінуючим світоглядним рівнем тут виступає вже не світовідчуття, як у міфології, і не світосприйняття, як у релігії, а історичне світорозуміння.

1.4.2.3. Пізнавальні засади філософського осягнення історії

Відповідним чином змінюється й співвідношення ролей основних пізнавальних здатностей у філософському світоглядному осмисленні своєрідності історичної дійсності. Якщо у міфологічному осягненні визначальну функцію виконували органи відчуття, у релігійному — продуктивна та репродуктивна уява, то у філософському — інтелект, тобто розсудок і розум людини. В усіх цих трьох формах велику роль відіграє також така людська здатність, як воля — спроможність людини ставити перед собою цілі (діяльності, відносин, спілкування, поведінки, організації тощо) і мобілізувати та зосереджувати свої здатності, здібності й зусилля на їх реалізації.

1.4.2.4. Роль волі у різних типах світоглядного осмислення історії

У кожному з типів світоглядного осмислення історії воля виступає важливою і необхідною складовою. У міфологічному погляді на історичні реалії воля як природна здатність постає в найчистішому вигляді — це сліпа й насамперед імпульсивна сила. Тут вона відзначається найвищою загальною, крейсерською, так би мовити, енергетичною напругою, хоча у тих чи інших індивідів вона може бути й значно послабленою, що відбивається, звісно, й на характері їх міфологічного світовідчуття. У структурі релігійного сприйняття історії воля постає не тільки, а подекуди й не стільки, як породжуюча й спрямовуюча буттєві імпульси людини сила, скільки як підпорядковуюча, організуюча, керівна і навіть гальмівна, стримувальна сила. Водночас не можна не враховувати й тієї обставини, що інколи саме у сфері релігійного світовідношення спостерігаються своєрідні вольові "флуктуації", небачені де-інде — релігійний фанатизм або ж, навпаки, героїчне вільнодумство. В обох випадках вольова домінанта може спричинити у крайньому варіанті свідому самопожертву заради певних світоглядних ідей, ідеалів, переконань тощо. Ще чіткіше означена регулятивна, стримувальна й гальмівна роль волі виявляється як загальна тенденція у філософському історичному світоспогляданні. У певному сенсі й з усіма належними застереженнями можна, очевидно, твердити, що мірою зростання у світоглядному осягненні історичних явищ, ролі інтелектуальних начал значення й сила виявлення начал вольових, навпаки, зменшується. Як писав один із дослідників волі як психофізіологічної характеристики людини, професор знаменитого Колеж де Франс, засновник і редактор "Філософського ревю" Т. Рібо, "ми можемо дивитися на діяльність волі як на один з моментів того прогресивного розвитку, що іде від простого рефлексу, що має непереможне прагнення до руху й закінчується абстрактною ідеєю, у котрої це прагнення виражене найслабкіше"82.