Співвідношення "дикість — варварство — цивілізація": трактування Моргана—Енгельса, Мультиплікативний поворот як домінуюча тенденція некласичних досліджень цивілізацій, Філософія історії Бібліотека українських підручників

5.1.4.3. Співвідношення "дикість — варварство — цивілізація": трактування Моргана—Енгельса

У попередньому розділі вже зазначалося, що ще в період виникнення і запровадження слова "цивілізація" — не лише як процесу цивілізування, а й як стану суспільства — цей стан розглядався у значенні якісно нового щодо варварства. Щоправда, у працях Ф. Гізо 6, Г. Бокля 7 та перших словниках, що відіграли чималу роль у поширенні та утвердженні цього олова, поняття "цивілізація" використовувалось насамперед для означення людської єдності, змикаючись передусім з поняттям "культура". Потрібен був певний час, щоб цивілізація постала визначним етапом розвитку людства, якісно новим рубежем культурно-історичного процесу загалом. Тому не випадково системнішу і докладнішу розробку ця ідея знайшла пізніше — спочатку у Льюїса Г. Моргана, а потім у Ф. Енгельса. Цивілізація розглядається тут з позицій моністичного погляду на історію і тлумачиться як вищий щодо дикості і варварства щабель поступального руху людського суспільства в цілому. "Ми можемо тепер, — запевняв Морган, — грунтуючись на переконливих доказах, стверджувати, що дикість у всіх людських племен передувала цивілізації. Історія людської раси має єдине начало, єдина в своєму досвіді і своєму прогресі"8.

На різних щаблях дикості, за Морганом і Енгельсом, відбувається: виникнення людини з тваринного царства і членороздільної мови (1-й щабель); використання вогню, зміна засобів і характеру харчування, виробництво і застосування камінних знарядь праці та першої зброї —дрючка та списа (2-й щабель); винахід лука і стріли, виникнення гончарства, ручного ткацтва і сільських поселень (вищий щабель)9. Варварство характеризується переходом від в основному пасивного присвоєння готових продуктів природи до оволодіння методами збільшення продуктів природи за допомогою людської діяльності, запровадженням скотарства і землеробства (1—2-й щаблі), переробкою залізної руди і виготовленням залізних знарядь праці (вищий щабель)10.

Тільки після цього виникає цивілізація, перехід до якої Енгельс пов'язує з винаходом літерного письма і застосуванням його для занотовування словесної творчості. Визначаючи цивілізацію як період опанування подальшою обробкою продуктів природи, промисловості у власному розумінні цього слова і мистецтва 11, Енгельс водночас, у процесі з'ясування особливостей генези цивілізації, намагається довести її нерозривний зв'язок з формуванням, розвитком і боротьбою класів, виникненням держави, появою міст і купецтва.

Започаткований ними підхід до визначення і вивчення цивілізації у подальшому було розвинуто і конкретизовано передусім у працях вчених СНД (Е.С. Маркарян, В.К. Халіпов, М.Л. Мчедлов, В.Е. Давидовим, Ю.А. Жданов, О.С. Мильников, Л.І. Новикова, С.Д. Завадський, Л.С. Васильєв, І.А. Берг та ін.). Чимало досліджень присвятили цьому і представники так званого далекого зарубіжжя — Р. Адамс, К. Клакхолм, К. Ренфрю, К. Фланері, Г. Чайлд та ін.

5.1.4.4. Мультиплікативний поворот як домінуюча тенденція некласичних досліджень цивілізацій

У ході цієї часткової, здавалося б, конкретизації поступово, однак, дедалі чіткіше, вимальовується докорінне переосмислення поняття "цивілізація". Ще в 60-ті та першій половині 70-х років XX ст. дослідники вживають цей термін часто-густо в однині, розглядаючи цивілізацію як принципово новий рубіж щодо дикості й варварства, розвитку людства загалом12. Зокрема, Р. Адамс пов'язує існування цивілізації з класовим суспільством, системою соціальної та політичної ієрархії, доповнюваною адміністрацією та територіальним поділом, з виникненням і організацією держави, а також з поділом праці, що призводить до появи ремесел. К. Ренфрю, з'ясовуючи зміст поняття "цивілізація", надає особливої ваги соціальній стратифікації та поділу праці, К. Фланері тлумачить цивілізацію як комплекс культурних феноменів, пов'язаний з таким елементом політичної системи, як держава тощо.

Однак, спочатку епізодично, а пізніше — дедалі частіше навіть за порівняння з дикістю і варварством вчені починають вести мову не про цивілізацію — з позицій моністичного розгляду історії як лінійного єдиного макропроцесу, а про цивілізації. Скажімо, Г. Чайлд, у праці, опублікованій ще у 1950 р., на основі нових археологічних даних доповнив "реєстр" визначальних ознак цивілізації, створений Енгельсом, до десяти. До нього він зарахував: інтенсивну економіку, торгівлю, привілейовані класи, виділення ремісників-фахівців, державу, міста, монументальні громадські споруди, податки, писемність і зачатки науки, розвинуте мистецтво. Цей "банк" ознак цивілізації набув поширення і став предметом обговорення та уточнення.

Та цікаво, що вже Чайлд пише не тільки про цивілізацію взагалі, а й про перші цивілізації, одним з атрибутів яких він вперше фіксує культові, поховальні та мирські монументальні споруди. Про перші цивілізації йдеться й у К. Клакхолма, який запропонував скоротити список Чайлда до трьох найістотніших — монументальна архітектура, міста і писемність. Саме цю позицію конкретизує і В.М. Масон13 . Так плюралістичний підхід до цивілізаційної проблематики, окреслений в умоглядній формі ще у XIX ст. (наприклад, у Данилевського), з середини XX ст. дедалі ширше входить в обіг спеціальних наук, передусім археології.

Тепер з позицій нетрадиційної, нелінійної історичної ментальності всю множину регіональних чи локальних цивілізацій вкладають (вже як у лише одну з можливих) у таку загальну схему: доіндустріальні (космогенні, традиційні цивілізації) — індустріальні цивілізації (техногенні, технічні) — постіндустріальна цивілізація. Схема ця не тільки прийнятна, а й необхідна і має не тільки філософсько-історичний характер, бо має досить високий методологічний потенціал і значущість для низки галузей наукового знання. За такого мультицивілізаційного підходу цивілізація вже не постає у вигляді одного і єдиного стовбура, яким виглядає розвиток людства у "післяварварський" період за моноцивілізаційного підходу. Мультицивілізаційна інтерпретація історичного процесу дає можливість розглядати історичний процес як поліцентричний поступальний рух.

Поступальність мультицивілізаційного руху вбачалася, починаючи від Данилевського і до декого із сучасних філософів історії, передусім у таких двох його особливостях. По-перше, за цього підходу, якщо не всі, то принаймні певна множина з кожного наступного покоління цивілізацій трактуються як спадкоємниці і примножувачі цінностей матеріальної і духовної культури, створених цивілізаціями-попередницями, починаючи з перших, найранніших. По-друге, представниками мультицивілізаційного підходу розвиток кожної з множини цивілізацій, як правило, тлумачиться як доцентровий процес, де центром виступає найчастіше цивілізація відповідного представника.