Концепція постіндустріального суспільства — технократична модель майбутньої цивілізації. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Концепція постіндустріального суспільства — технократична модель майбутньої цивілізації.

Ця модель найповніше відображена у популярній серед західних (а тепер і вітчизняних) вчених книзі Д. Белл а "Постіндустріальне суспільство" (1973). Авторитетні вчені стали називати її "науковою базою для обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку" суспільства загалом і України зокрема; стверджували, що вона визначає "гомоцентристський" характер нової цивілізації, зумовлений "необхідністю гуманізації суспільства" з метою виживання людства та підвищення якості життя; вважали її "єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією"; "новою стадією суспільного розвитку", яка сприяє "поширенню в сучасній соціології футурології"; що перехід до такого суспільства "стає сьогодні загальновизнаною реальністю" і характеризується трансформацією, глобалізацією інформаційних потоків за допомогою інформаційних технологій тощо.

Водночас багато західних, українських та російських учених вважають доцільним говорити не про постіндустріальне суспільство, а про інформаційне, інформаційну цивілізацію, інформаційну економіку (назву запропонував американський економіст Ф. Махлуп наприкінці 60-х років XX ст.), оскільки, наприклад, на думку Ю. Яковця поняття "постіндустріальне" "нічого не говорить про його зміст". Відомий економіст П. Дракер використовує термін "постіндустріальне суспільство", "суспільство знань" та ін.

Методологічною засадою концепції є передусім використання осьового принципу, згідно з яким на одну й ту саму епоху або соціальну структуру може накладатися багато різних логічних схем (кожна зі своїм власним осьовим принципом). Зокрема, виокремлення доіндустріального, індустріального і постіндустріального суспільства є, за словами Д. Белла, концептуальною послідовністю вздовж осі виробництва і використовуваних видів знання. Цей методологічний принцип він вважає досконалішим від осі власності, яка дала змогу виділити в марксистській теорії поняття "феодалізм", "капіталізм" і "соціалізм". Перевага осі виробництва і використовуваних видів знань полягає нібито в тому, що у такий спосіб можна уникнути однобічного детермінізму (як економічного, так і технологічного) у поясненні соціальних змін. Учений абстрагується від відносин власності або суспільної форми економічної системи. Однак абсолютне абстрагування від суспільної форми неможливе, оскільки без неї не існує жодне виробництво, а отже, така абстракція відірвана від практики, ненаукова.

Одним з етапів сходження від абстрактного до конкретного, тобто від аналізу виробництва до його суспільної форми, може бути саме виробництво, але коли його сутність з'ясована, необхідно розглянути діалектичну взаємодію виробництва з відносинами економічної власності, тобто їх системну сутність. Водночас, розглядаючи еволюцію виробництва від сільського господарства (первинний сектор) до промисловості (вторинний сектор) і сфери послуг (третинний сектор), Белл пов'язує діяльність у первинному секторі з трудомістким процесом добування сировини і виготовлення з неї продуктів; у вторинному — з обробкою сировини, яка вимагає капіталомісткої технології; і лише у третьому секторі — з наукомісткою технологією. Тобто, не зважаючи на намагання відмовитися від принципу технологічного детермінізму, він ним послуговується. Це стало причиною обґрунтованої критики його концепції. Якби Д. Белл вирішальним вважав особистісний фактор, то це більше відповідало б вимогам загально-цивілізаційного підходу, в якому основними є загальнолюдські цінності. Проте роль особистісного фактора він враховує опосередковано, що свідчить про низький рівень методологічного обґрунтування концепції постіндустріального суспільства.

Теорія — це найвища та найрозвинутіша форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та систему законів, певної галузі знань, а концепція означає певний спосіб розуміння, тлумачення будь-якого предмета, явища, процесу, основну точку зору на предмет або явище.

Якщо оцінити концепцію постіндустріального суспільства з погляду сутності теорії, то вона не відповідає жодній вимозі цієї категорії, не дає цілісного знання і не розкриває законів і закономірностей функціонування і розвитку суспільства. Тому твердження окремих учених, що на основі формаційного підходу можливий перехід людства на нову стадію цивілізаційного процесу непереконливі. Логічніше такий перехід розкривати на основі широкомасштабного та історично неминучого процесу соціалізації капіталістичної економічної системи, зокрема дії закону соціалізації. Саме вплив цього процесу зумовлює перетворення людини на основну форму національного багатства та інші прогресивні тенденції, що виникли в умовах соціалізованого капіталізму. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна стверджується, що "до загальних стратегічних тенденцій світової соціально-економічної трансформації належать процеси гуманізації і соціалізації економіки. Стає можливою і необхідною соціалістична переорієнтація економіки і суспільства".

Концепція постіндустріального суспільства позбавлена також цілісного уявлення про закономірності і суттєві зв'язки" про що свідчать суперечливі положення, висновки. Так, характеризуючи постіндустріальне суспільство, Д. Белл запевняє, що його основною професійною групою в економіці став клас технічних спеціалістів, представники якого на політичному рівні виступають консультантами, експертами або технократами. Твердження аморфне, оскільки чітко не окреслено коло технічних спеціалістів (ними можна вважати всіх — від тракториста до спеціаліста космічної техніки). Роль консультантів та експертів технічні спеціалісти виконували і в індустріальному суспільстві. Ще на початку XX ст. роль технічних спеціалістів в управлінні економікою вивчав американський економіст Т. Веблен, який пропонував передати їм управління виробництвом.

Белл основною суперечністю постіндустріального суспільства називає суперечність між спеціалістами, науковою елітою в межах університетів, наукових інститутів, дослідницьких організацій, держави, з одного боку, і малоосвіченою масою громадян — з іншого (в індустріальному — між капіталістами і робітниками). При цьому соціальний статус нового професійного класу визначається його відношенням не до власності, а до знань. Проте практика свідчить, що суперечність між капіталістами і найманими працівниками набагато більша і масштабніше. Крім того, називаючи основними інструментами у постіндустріальному суспільстві університети (в індустріальному суспільстві — корпорації), він водночас визнає, що корпоративне ділове підприємництво, приватні рішення про капіталовкладення, диференційовані привілеї, що ґрунтуються на контролі над власністю, ймовірно, збережуться упродовж тривалого часу. Останні положення також суперечать його висновку про перетворення власності в юридичну фікцію. Тому доцільнішим було б розглядати постіндустріальне суспільство як "умоглядну конструкцію, складену... дослідником з різних змін, що відбуваються в суспільстві". Це визначення є додатковим свідченням відсутності теорії і досконалої концепції.

Прихильники теорії постіндустріального суспільства Вважають, що становлення його відбувалося в період з початку 70-х до кінця 80-х років XX ст. Оскільки після етапу становлення настає період розвитку, то постіндустріальне суспільство мало б стати реальністю. Найважливішими критеріями існування нового типу суспільства є переважання сутнісно нових типів (і нових форм) власності і влади. За методологією Д. Белл а, у постіндустріальному суспільстві провідною формою суспільної організації мають стати університети. Але навіть він визнавав, що корпорації залишаться такою формою після XX ст. і що "прогнозувати близьку загибель капіталізму є ризикованим заняттям". Власність капіталістичних корпорацій, утому числі банківських, залишаться домінуючою формою власності. Відірваність концепції постіндустріального суспільства від реалій практики визнають і авторитетні західні вчені.