Основні виміри філософії історії, Три площини філософії історії: загальна характеристика, Філософія історії Бібліотека українських підручників

2.3. Основні виміри філософії історії

Варто відразу ж зауважити, що термін "вимір" використовується в даному разі для позначення не того чи іншого емпіричного фіксованого етапу, напряму чи школи у розвитку галузі філософсько-історичного пізнання, а передусім тієї чи іншої іпостасі цього пізнання, виникнення якої зумовлене слоїстістю, багатошаровістю самого предмета філософії історії. З-поміж чисельних шарів предмета філософії найважливішими можна визнати лише декілька.

2.3.1. Три площини філософії історії: загальна характеристика

До провідних, визначальних ракурсів філософії історії як відносно автономної галузі знань слід віднести, з певними засторогами, такі три. По-перше, предметом філософії історії може поставати реальний історичний процес як самобутнє цілісне й водночас внутрішньо розгалужене утворення. Філософія історії, розглянута в ракурсі тлумаченого подібним чином її предмета, визначається в одних випадках47 як "матеріальна філософія історії", "субстанційна філософія Історії", в інших48 — "історіософія", або ж ще по-іншому49 — "філософсько-історична онтологія", "філософська онтологія історії", "метафізика історії"50 або ж, нарешті51, — "історіографія" чи "філософська історіографія".

По-друге, предметом філософії історії виступає й процес пізнання історичної дійсності, його передумови, складові, мета, засоби, рушії, критерії, результати тощо. У даному разі філософія історії виконує вже функції філософської теорії історичного пізнання — в усіх його формах, рівнях і виявах. її предметом є і позанаукове, і наукове осмислення історичної реальності, і дискурсивні, і позадискурсивні способи її осягнення. Розглянута в цій своїй іпостасі, філософія історії називається ще, на відміну від першого аспекту, вже не матеріальною, а формальною філософією історії52.

Як правило, характеристика основних вимірів філософії історії означеними двома й вичерпується. Показовою в цьому плані є, наприклад, їх характеристика Ю.А. Кімельовим, оскільки він спробував саме системно, претендуючи на повноту, охопити всі ці виміри. "Предметом філософії історії, — пише він, — є історичний вимір буття людини. Об'єктом філософського розгляду стає той чи інший сегмент історичного життя людства чи всесвітня історія в цілому. Особливу сферу становить філософське вивчення меж, можливостей і способів історичного пізнання в його різних видах, насамперед вивчення науково-історіографічного та філософського пізнання історії. У цьому випадку філософія бере на себе функції методологічної рефлексії щодо історичного пізнання в його теоретичних формах. Звідси прийняте в останнє століття розмежування філософії історії на два різновиди. Перший здійснює філософську тематизацію, філософське дослідження та осмислення історичного процесу як певної буттєвої сфери, об'єктивної данності, як одного з найважливіших, якщо не найважливішого, контексту існування людини. Таку філософію історії, найяскравіше і повно втілену в класичних зразках, що мала явну перевагу в історії існування цієї філософської дисципліни, прийнято називати матеріальною, або субстанціальною філософією історії. Ця назва покликана відокремити перший різновид філософії історії від другого, пов'язаного з рефлексією щодо природи історичного пізнання, особливо теоретичних способів осягнення історії, і відповідно позначається як формальна, або рефлективна"53.

Як бачимо, у цьому разі, і це досить типово, виокремлюється, по суті, тільки дві іпостасі філософії історії — онтологічна та гносеологічна, оскільки третя, методологічна, лише згадується, ототожнюючись при цьому з другою — гносеологічною іпостассю філософії історії.

Між тим надто важливим і окремим, спеціальним, предметом дослідження, принаймні у сучасній філософії історії, є також методи пізнання та перетворення історичної дійсності, їх природа, механізми їх формування та використання. У цьому зрізі філософія історії набуває значення методології історії.

Означені три "лики" філософії історії можуть бути розглянуті як у діахронічному, так і в синхронічному аспекті. У рамках діахронічного підходу вони постають у кінцевому підсумку в ролі послідовних етапів розвитку філософсько-історичної галузі знань.

Десь аж до середини XIX ст. (якщо говорити, зокрема, про європейську філософію історії) основні зусилля мислителів зосереджувалися на розгляді історіософських проблем. З переходом від класичної філософії історії до некласичної (з другої половини XIX ст.) фокус дослідницької уваги зміщується на з'ясування специфіки, генези, структури, механізмів і функцій історичного пізнання. У XIX ст. чільне місце в філософи історії поступово посідають питання методологічного характеру. Звичайно, не слід забувати про те" що, трактуючи матеріальну філософію історії як перший історичний етап поступу філософсько-історичної думки, а філософську теорію історичного пізнання — як другий і" нарешті, філософію історії у значенні методології осмислення та практичної зміни історичної реальності — як третій з таких етапів, ми визначаємо лише основну, переважаючу тенденцію. Насправді ж, уже на першому етапі філософія історії опікувалася і питаннями пізнання історичного процесу, а на сучасному вона зовсім не зводиться лише до розв'язання завдань методології історії.

Співвідношення матеріальної філософії історії, формальної філософії історії та філософії історії як методології вивчення й перетворення історичного світу реалізується не тільки у діахронічному, а й у синхронічному структурному зрізі. В даному ракурсі згадані вище виміри філософії історії постають уже не як послідовні етапи, а як рівні продукування, погрупування, будови, розвитку та функціонування загальної системи сучасного філософсько-історичного знання, що співіснують.

Розглянемо кожну з означених трьох граней розвитку та функціонування філософії історії конкретніше.