Емоції. Природа емоцій., Переживання., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Емоції. Природа емоцій.

Різноманітні реакції організму на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими вони є насправді, а й у своєму емоційному значенні. Наприклад, вівчарку ми сприймаємо не лише як собаку, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді (реакції), спосіб поведінки відображають взаємозв'язок між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає мети.

Фізіологу І.П.Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів. У разі порушення стереотипу виникають ознаки емоції. Наприклад, коли людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Якщо не порушується динамічний стереотип реакцій (відповідність між стимулом і реакцією), емоцій не виникає. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може адаптуватися, і її значення переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта на зміну ситуації.

Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не тотожне її корисності. Дезорганізуючий вплив емоції може бути корисним за певної ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Але питання про емоції — це не лише питання про відповідні реакції, які викликають порушення адаптивної поведінки. Людина як суб'єкт, котрий пізнає і змінює світ, не залишається байдужим до нього. "Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею", — вважав філософ Ф.Бекон. Людина — не безсторонній споглядач подій, які відбуваються, вона — їх активний учасник.

Переживання.

Як суб'єкт дії людина відчуває вплив як середовища, так і впливи своїх власних дій і вчинків, що змінюють ЇЇ взаємовідносини з оточенням; вона переживає те, що з нею відбувається, і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що вона робить і що відчуває. Так, ми радіємо, уявляючи зустріч із прекрасним, смуток огортає нас від згадки про розлуку з близькими, рідними. У переживаннях відображається оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків.

Два переживання ніколи не можуть відчуватися водночас. Переживання не можуть існувати поряд, вони існують послідовно. Будь-які зміни, що відбуваються в змісті свідомості, впливають на емоційні переживання, змінюючи їх зміст, інтенсивність.

Зміст переживань визначається ставленням суб'єкта до навколишнього середовища. В переживаннях відображається і стан суб'єкта, зумовлений взаємовідносинами з навколишнім світом. У цих взаємовідносинах суб'єкт завжди якоюсь мірою і пасивний, і активний. Незалежно від нього існують речі, предмети, люди. Але вони — суть предмети його потреб, і тому він є залежним від них, страждаючим, пасивним. Оскільки предмети потягів і прагнень людини існують поза нею, але вони їй необхідні, важливі для прояву й утвердження суті людини, остільки суб'єкт намагається оволодіти ними, він активний у своїх переживаннях. Отже, немає загадковості в тому, що людина прагне до переживань, в тому, що її спонукає до цього.

Ступінь усвідомленості переживань може бути різним і залежить від того, якою мірою усвідомлюється саме "ставлення", яке переживається в емоції. Усвідомити емоції — значить не лише відчути переживання, а й співвіднести його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямоване. Неусвідом-лені емоції не означають непережиті емоції (такого не буває), а ті, які не співвіднесені або неадекватно співвіднесені з об'єктивним світом.

Переживання завжди суб'єтивні, інтимні. Вони не існують без людини, як існують речі, явища, предмети. Наприклад, грає музика. Ми сприймаємо мелодію. І вже від нашого Досвіду, віку, потреб залежить, що ми відчуваємо — задоволення чи незадоволення і що переживаємо — радість чи смуток. Останнє може навіть супроводжуватися слізьми та іншими проявами емоцій, що відображають смуток.

У переживаннях поєднується реальне й ідеальне. Ми не виявляємо просто емоцію, а переживаємо радість чи смуток, ніжність чи гнів. Саме це є реальністю. Ситуація, яка викликала задоволення чи незадоволення, постає в наших переживаннях ідеально, у формі образу. Ці переживання завжди реальні. Так, подія вже минула, а ми переживаємо страх, коли згадуємо про неї, або печаль, якщо згадуємо про розлуку.

Переживання — це форма вияву нашого ставлення до об'єкта, ситуації іншої людини, самої себе, це форма емоційно-чуттєвої даності нам нашого ставлення до того, що нас оточує.