Соціально-економічний і політичний розвиток, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Соціально-економічний і політичний розвиток

Вихід Македонії зі стану міжнародної ізоляції надав їй можливість зосередитися головним чином на вирішенні най гостріших соціально-економічних проблем. Розпад загально югославського економічного простору, війна в Боснії та Герцеговині, економічні санкції проти СРЮ і торгова блокада з боку Греції поставили народне господарство Македонії в становище вимушеної автаркії. Македонська економіка позбулася традиційних зв'язків по лінії Північ — Південь, завдяки яким республіка реалізовувала 85 % своєї зовнішньої торгівлі. Використання обхідних шляхів до ринків Центральної і Західної Європи призвело до подорожчання македонських товарів й зменшило їхню конкурентоспроможність. Унаслідок майже цілковитої ізоляції Македонія втрачала щомісяця понад 100 млн. доларів.

Становище найбіднішої з колишніх югославських республік погіршилося внаслідок гіперінфляції, яка в 1992 р. перевищила 2000 %, спаду промислового виробництва, зменшення обсягу ВВП (у 1991 р. — 50%) та масового безробіття. Щодня в 1992 р. відбувалося не менше 10 страйків. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини, будівництво табору для яких в одному з районів столиці викликало в лютому 1993 р. масові виступи. Македонці протестували не тільки проти можливих економічних проблем, які неминуче створюють біженці, а й проти подальшої "ісламізації" Македонії, де третина населення сповідує іслам.

За такої ситуації президент К. Глігоров намагався втримати хистку рівновагу між різними етноконфесійними групами й політичними силами у країні. За його ініціативою у вересні 1992 р. уряд Ніколая Клюева був замінений коаліційним кабінетом Бранко Црвенковського. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичної Спілки Македонії, Ліберальної Соціалістичної партії, Народної демократичної партії та албанської коаліції Партія демократичного процвітання. Провідна опозиційна сила країни — Внутрішня Македонська Революційна Організація — Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО— ДПМНЄ), яка мала 37 (зі 120) місць у парламенті, — залишилася поза виконавчою владою. Зрештою, термінові заходи уряду щодо поліпшення становища населення, 80 % якого перебувало нижче рівня прожиткового мінімуму, виявилися неефективними. Стало зрозумілим, шо без радикальної трансформації економічного механізму, передусім розвитку ринкових стосунків і денаціоналізації збиткових державних підприємств, кризи не подолати. Першим успіхом стало приборкання інфляції (з 230 % у 1993 р. до 10 % у 1995 p.). З 1990 по 1995 р. кількість приватних фірм збільшилася з 5,7 тис. до 70 тис, було приватизовано близько 800 державних підприємств. До кінця 1997 р. кількість останніх не перевищувала 1 тис. Денаціоналізація промисловості в основному завершилася. Водночас розпочата структурна перебудова економіки спричинила збільшення безробіття, яке в 1995 р. становило 28 % працездатного населення.

У жовтні 1994 р. відбулися парламентські й президентські вибори, котрі внаслідок їх бойкоту опозиційною ВМРО — ДПМНЄ завершилися перемогою правлячої коаліції — Союз за Македонію. К. Глігоров знову був обраний президентом. Новий коаліційний уряд вдруге сформував Б. Црвенковський. Проголошена урядом програма економічної стабілізації через санкції проти Югославії і грецьке ембарго опинилася під серйозною загрозою. Пом'якшити ситуацію певною мірою допомогли довгострокові кредити, надані МВФ, Всесвітнім банком та іншими фінансовими організаціями на суму 0,5 млрд. дол. Відчутного удару міжнародній репутації Македонії завдав скандал, пов'язаний із крахом фінансових пірамід, який призвів до банкрутства шести банків та арешту їхніх керівників.

Восени 1995 p., після замаху на президента К. Глігорова, загострилася внутрішньополітична ситуація в країні. Посилилися суперечності у правлячій коаліції, що, зрештою, призвело до відставки керівництва парламенту, зростання протиборства всередині Соціал-демократичної Спілки Македонії, активізації позапарламентської опозиції. Загостренням політичної, економічної та соціальної ситуації у країні скористалася впливова опозиційна партія ВМРО—ДПМНЄ, яка в ході парламентських виборів 1998 р. вперше за роки незалежності здобула більшість у Зборах Македонії. Лідер партії 32-річний Л. Георгієвський очолив новий уряд країни. На президентських виборах у грудні 1999 р. перемогу здобув кандидат від правлячої коаліції Б. Трайковський (53 %).

На початку 2000-х років економіка республіки перебувала у важкому стані. її основу становило традиційне сільське господарство, в якому задіяне переважно албанське населення. Прибуткових промислових підприємств практично не залишилося. Рівень безробіття перевищив ЗО % (2002). Економічна стабілізація в республіці стримувалася наслідками косовеької кризи, загальні збитки від якої сягали 1,5 млрд дол. Додаткові труднощі створювали присутність у республіці близько 200 тис. косовських біженців і тимчасова дислокація на території республіки військового контингенту

НАТО. Основні зусилля президента Б. Трайковського й уряду Л. Георгієвського були спрямовані на подолання індустріальної фрагментарності, сировинної та енергетичної скрути, інституційної нестабільності й розв'язання гострих етнічних, релігійних та соціально-економічних проблем.

Черговим випробуванням для македонської демократії були парламентські вибори у вересні 2002 p., фаворитом яких став опозиційний Coціал - демократичний союз на чолі з колишнім прем'єром Б. Црвенковським (41 % голосів), партія прем'єр-міністра Л. Георгієвського ВМРО набрала 24 % голосів. До парламенту увійшов також Демократичний союз за інтеграцію, на чолі з колишнім політкерівником розпущеної Албанської визвольної армії А. Ахметі (12 %). Демократична партія албанців, що входила до правлячої коаліції, набрала лише 4 % голосів. Новий коаліційний уряд сформував Б. Црвенковський. Результати виборів засвідчили прагнення македонського суспільства до громадянського миру, політичної стабільності, демократичного розвитку країни.