Філософія історії як світоглядне утворення і як галузь пізнання, Філософія історії Бібліотека українських підручників

1.4.4. Філософія історії як світоглядне утворення і як галузь пізнання

З усього наведеного вище видно, що філософію історії аж ніяк не можна розглядати відокремлено від філософсько-світоглядного історичного осмислення історичної дійсності. Вона є вираженням цього світогляду, а він, зі свого боку, постає як філософія історії в дії, в її живому функціонуванні. Світогляд кожної сучасної людини, що живе нині на планеті, — від Заходу до Далекого Сходу й від Крайньої Півночі до Крайнього Півдня — обов'язково містить тією чи іншою мірою, в очевидному чи перетвореному вигляді філософсько-історичні уявлення — ідеї, ідеали, переконання, певні філософські погляди на його історію — незалежно від того, який саме у цієї людини світогляд — міфологічний, релігійний чи власне філософський. І будь-яка людина, оскільки вона є в дійсності (байдуже, свідомо чи несвідомо) суб'єктом цих філософсько-історичних уявлень, ідей, ідеалів, поглядів, переконань тощо, виступає не лише суб'єктом, творцем, а й філософом історії або ж суто потенційно, або ж в іншому варіанті — як професіонал.

Більшість людей існує замкнуто, об'єднана відносно вузьким колом дій, взаємин, спілкувань, уявлень, що мають історичний, досить швидкоплинний характер. Але, як доречно зазначав свого часу М.М. Стасюлевич, тільки мало-помалу людина дійшла до усвідомлення тієї обставини, що перевороти в її вузькому колі є наслідком величезних переворотів, що обіймають цілу країну чи навіть ціле людство. Форми такого усвідомлення, за допомогою яких людина підноситься від фактів буденного, й виражені у філософії історії94.

Тому філософія історії, на думку російського дослідника, відстоїть набагато ближче до найпрактичніших інтересів нашого щоденного життя, ніж це можна припустити, судячи з абстрактного характеру питань, тлумачених нею, та її спеціальної термінології. Початки філософії історії, як і початки всіх інших наук справді закладені у духовному світі людини ще в процесі її соціалізації, становлення індивіда як особистості. В цьому одна з умов і запорук глибинного зв'язку наук з практичною життєдіяльністю людей. Більшість людей користується засадничими положеннями чи найновітнішими досягненнями філософії історії переважно або ж взагалі несвідомо, або ж за принципом "чорної скриньки" — без належного розуміння внутрішнього механізму філософського пізнання, а отже, і його результатів. Однак за всієї обмеженості подібних філософсько-історичних уявлень усезагальність їх поширення і повсюдна зацікавленість людей питаннями, теоретичне вирішення яких становить спеціальне завдання філософії історії, є, хай і побіжним, але досить показовим свідченням важливості її місця як у царині людського пізнання, так і в життєдіяльності людей загалом.

Гегель, як відомо, вважав найгіршим виявом презирства до філософії те, що "кожний переконаний, нібито він без особливих зусиль може розібратися в філософії й висловити про неї власне судження. Жодному мистецтву, жодній науці не виявляється подібний ступінь презирства, ніхто не припускає, що володіє ними з народження" 95

Про те, що подібне ставлення до філософії справді має місце, з Гегелем можна погодитись, а от оцінка цього факту може бути й іншою, ніж у нього. Адже на впевненість кожної людини у своїй безпосередній залученості до філософії, зокрема до філософії історії, можна подивитися з позицій, діаметрально протилежних гегелівським, оцінивши цю обставину не як знак презирства, а, навпаки, високої гідності і людини, і філософії. Адже саме і тільки людина як істота унікальна, мисляча і мірою того, наскільки універсально й рефлексивно (самосвідомо) вона мислить, якраз і може виступати мислите-лем-філософом. З іншого боку, саме те, що насамперед філософія здатна бути критерієм і показником цієї унікальності людини у всесвіті, є вагомим свідченням на користь того, що саме філософія є серцевиною й квінтесенцією духовної культури людства.

Це свідчення повною мірою стосується й такої підсистеми філософського знання, як філософія історії. її особливе значення зумовлюється тим, що вона розглядає історичний світ не лише як предметне довкілля, що існує незалежно від суб'єкта, а навпаки, сприймає його у взаємовпливах, взаємозумовленостях і взаємодіях з людиною, своєрідність яких спричиняється особливостями та характером перебігу історичних подій і явищ на певному етапі, з одного боку, та неповторними здатностями і здібностями тієї чи тієї особистості, — з іншого. Відтак, історія постає у єдності онтологічних, пізнавальних і світоглядних характеристик як багатовимірний феномен, розмаїті вияви якого неоднаково фіксуються, акцентуються й оцінюються у діяльності, взаєминах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей, даючи в підсумку історію. Остання при цьому постає як органічна цілісність і водночас — як невичерпна багатоманітність історичних реалій, утворена, відтворена та відображена й окремим індивідуальним горизонтом історичної життєдіяльності та свідомості кожної людини, і сукупністю таких горизонтів як інтегральним полем їх перетину. Отже, кожна особистість робить свій унікальний внесок не лише у творення, а й в усвідомлення історичного процесу, який і постає як сума індивідуальних не тільки дій, а й горизонтів його осмислення. Але якщо для "пересічного" члена суспільства інтервал уявлень, зазвичай, обмежується особистим горизонтом життєдіяльності й свідомості, то в істориків за фахом та філософів історії відбувається суміщення індивідуального горизонту їхніх уявлень з горизонтом суспільним. Точніше, — пануючим на даний час у суспільстві. Історики та представники філософії історії продукують знання про історичну реальність, нові не тільки для них, а й для суспільства; їх погляди на історію є уособленням досягнень історичної науки та філософії історії — вже як високоспеціалізованої галузі пізнання, а не просто певної сукупності знань, інтериоризованих у системі певного світогляду. Ці погляди поступово починають виражати панівну соціальну догму (за висловом Хосе Ортеги-і-Гассета) і не можуть бути увібганими в прокрустове ложе суто індивідуального горизонту.

Таким чином, будучи поняттям, дуже близьким за своїм змістом до філософсько-історичного світогляду, філософія історії все ж не збігається з ним повністю. Вона може поставати не тільки смисловим центром, серцевиною цього світогляду, а й певним інституалізованим утворенням у системі суспільства з відповідною їй сукупністю взаємин між людьми, діяльністю, властивою лише їй формою свідомості та системою знань, системою специфічних цінностей і норм та певною мережею установ, закладів і організацій.

Нас у подальшому цікавитиме філософія історії передусім як галузь пізнання та навчальна дисципліна, тобто певна система філософських знань про історичний процес, що має відповідати сучасним запитам дослідження й освіти.

У наступному розділі ми розглянемо питання про предмет філософії історії та основні її виміри.