Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії Освальда Шпенглера, Основна праця Шпенглера, Поворот у біографії, Попередники та спадкоємці, Вчення про "живі" форми історії: загальна характеристика, Філософія історії Бібліотека українськ

4.2.3. Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії Освальда Шпенглера

Система філософії історії Освальда Шпенглера — одна із найві-доміших у XX ст. в масштабах всієї планети.

4.2.3.1. Основна праця Шпенглера

Свою філософсько-історичну концепцію Освальд Шпенглер у системній формі виклав у пращ "Присмерк Європи". Праця видрукована у двох томах. Перший — у 1918 р., другий — у 1922 р.

4.2.3.2. Поворот у біографії

Відразу ж після виходу у світ першого тому книга стала бестселером, а її автор — знаменитістю. Втім, попри полуду дешевої популярності, "Присмерк Європи", як слушно зауважив Георг Зіммель, — це найзначніша філософія історії з часів Гегеля.

У день виходу книги скромний учитель гімназії, яким був Освальд Шпенглер, прославився як мислитель і пророк. Слава ця була досить двозначною. Не залишивши нікого байдужим, книга справила дуже сильне враження на всіх, але неприємно вражених нею було принаймні не менше, ніж захоплених.

4.2.3.3. Попередники та спадкоємці

Не було одностайності й серед недоброзичливців. З одного боку, Шпенглера дружно звинувачували у компілятивності, наслідуванні, а то й у плагіаті. Причому рахунок "авторів-попередників" ішов якщо не на сотні, то принаймні на десятки — від Полібія, Шарля Луї Монтеск'є та Джамбаттіста Віко до Фердінанда Тьоніса, Іогана Готліба Гердера, Ф.В.Й. Шеллінга, Г.В.Ф. Гегеля, Якоба Буркхардта, Макса Вебера, Анрі Бергсона і Вільгельма Дільтея; серед слов'ян— М.Я. Данилевського та К.М. Леонтьева.

З іншого боку, Шпенглера не менш емоційно звинувачували, особливо письменники, у хвалькуватості та шарлатанстві. У цьому плані показовими є, зокрема, характеристики О. Шпенглера: Томасом Манном — як "розумної мавпи Ніцше", Куртом Тухольським — як "грошового гіпсового Наполеона", Вальтером Беньяміном — як "тривіального паршивого пса", Георгом Лукачем — як "представника паразитичної інтелігенції імперіалістичного періоду" тощо.

Сам Шпенглер писав своєму видавцеві, що він безпосередньо спирався на доробок більше ніж 50 попередників, кількість яких загалом набагато переважала сотню. Але до мислителів, залежність від яких він справді відчував, Шпенглер зараховував лише двох — Йогана Вольфганга Гете і Фрідріха Ніцше.

Однак, попри всю свою сенсаційність і скандальність, "Присмерк Європи" — дуже глибока, оригінальна і потужна за своїм впливом філософсько-історична система. Хоча колеги-сучасники сприйняли її скептично, з плином часу ідеї Шпенглера у тій чи тій формі асимілюються і творчо використовуються багатьма мислителями Європи.

Серед них — Хосе Ортега-і-Гассет (який, до речі, видав "Присмерк Європи" іспанською), Пітирим Сорокін, Арнольд Тойнбї, Льюїс Мемфорд, Йохан Хейзінга, Раймон Арон, Едмунд Гуссерль, Мартін Хайдеггер, Моріс Мерло-Понті, Томас Кун, Мішель Фуко, Фернан Бродель, Гастон Башляр, Макс Хоркхаймер, Теодор В. Адорно, Герберт Маркузе та ін 56.

4.2.3.4. Вчення про "живі" форми історії: загальна характеристика

У чому ж полягає філософсько-історична концепція О. Шпенглера? Його книга "Присмерк Європи" має дуже показовий підзаголовок: "Нариси морфології світової історії". "Морфологія" — це термін біологічний, розшифровується він як наука про форми.

Отже, вже виходячи з підзаголовка, можна дійти висновку, що Шпенглер розглядав свою систему як учення про форми світової історії, причому розглядав їх з біологічним присмаком як форми живі.

І справді, дихотомія живого та неживого, усталеного і такого, що перебуває в процесі становлення, має для Шпенглера першорядне значення.

Вихідне, ключове поняття філософії історії Шпенглера — це поняття "органічне життя". Органічне життя, за Шпенглером, є першо-феноменом, ідеєю, що розгортає себе із стану можливості, процес, який містить у собі таємницю. Органічне життя, на відміну від неорганічної природи, розгортається не під впливом зовнішніх чинників, а через власні внутрішні закономірності. Інакше кажучи, воно зумовлене не зовнішньої, а внутрішньою формою. Основні етапи вияву цієї внутрішньої форми — зачаття, народження, ріст, старіння й загибель ідентичні, як наголошував Шпенглер, — від найменшої інфузорії до великої культури.

Слід визнати, що незважаючи на свідомо й послідовно витримувану задерикуватість, якщо не скандальність, подання матеріалу, асоціативну, з опертям на аналоги, а не логічно доказову, форму аргументації, Шпенглер подекуди виявляє неабияку проникливість, інтуїтивно намацуючи й виявляючи глибинні тенденції й паралелі в житті суцвіття культур, що утворюють у своїй сукупності всесвітню історію.

Архетипна схема перебігу етапів життєвого циклу асоціюється мимоволі з написаним набагато раніше і, звісно, з іншого приводу, віршем "Телега жизни" Олександра Пушкіна:

Хоть тяжело под час в ней бремя, Телега на ходу легка; Ямщик лихой, седое время. Везет, не слезет с облучка.

С утра садимся мы в телегу; Мы рады голову сломать И, презирая лень и негу, Кричим: пошел!.....

Но в полдень нет уж той отваги; Порастрясло нас; нам страшней И косогоры и овраги; Кричим: полегче, дуралей!

Катит по-прежнему телега. Под вечер мы привыкли к ней, И дремля едем до ночлега, А время гонит лошадей 57.

Зрозуміло, що Шпенглер працює значно пізніше, в іншому жанрі й з якісно відмінним матеріалом, але загальний напрям думки чималою мірою визначається у нього, по суті, тією самою міфологемою. І це цілком закономірно, оскільки він розглядає культури як своєрідні живі одиниці історії, чимось подібні до людських індивідів.