Сармати, Античні міста Північного Причорномор'я, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Сармати

Отже, у III ст. до Н. X. могутня колись Скіфія занепадає й поступається своїм місцем новим пришельцям зі Сходу — войовничим сарматам (савроматам). До складу сарматського об'єднання входили військово-політичні союзи племен язигів, роксоланів, сираків, аорсів, аланів.

Масове переселення кочових сарматських племен із заволзьких степів на територію Північного Причорномор'я починається з кін. II ст. до Н. X. На рубежі нашої ери вони повністю освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бугу та Дунаю. З І ст. до Н. X. античні автори називали ці території вже не Скіфією, а Сарматією. Нова держава, являючи собою воєнізоване суспільство, відігравала важливу роль на міжнародній арені. її царі то робили набіги на скіфів Таврійського півострова, то разом з ними воювали проти понтійського царя. Постійні походи здійснювались і на римські провінції. Давньоримський історик Тацит писав про сарматів, що "коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору". Тому для захисту від них Рим змушений був побудувати вздовж Дунаю укріплення.

З наявних даних про сарматів випливає, що за своїм зовнішнім виглядом, способом господарювання та приналежністю до іраномовної групи вони нагадували скіфів. Майже завжди сарматів характеризують як сильних, жорстоких і невблаганних ворогів.

Основу господарства переважної більшості сарматських племен становило кочове тваринництво. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. У перші століття нової ери частина населення перейшла до осілості й займалася землеробством та ремеслом. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися як чоловіки. Жодна сарматська дівчина не мала права виходити заміж, "поки вона не вб'є якогось ворога". Дані археології свідчать, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць.

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у III ст. після Н. X. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали ґоти — германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другій пол. IV ст. після Н. X. їх добили гуни — нові кочівники, що з'явилися у степовій Україні з Центральної Азії. Частина сарматів відійшли в гори Північного Кавказу і Криму, а частина залишилася на місцях кочовищ, ставши одним з етнокультурних компонентів черняхівської культурної спільності.

Античні міста Північного Причорномор'я

Починаючи з VII ст. до Н. X., водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор'ї відбувається також грецька колонізація, її причинами були: перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична боротьба, посилення торгового обміну. На відміну від скіфів, елліни-колоністи приходили невеликими загонами, відтворюючи на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання. Такою господарською і водночас політичною системою був поліс — своєрідна форма соціально-економічної та політичної організації суспільства у вигляді міста-держави.

Греки заснували міста Ольвію (поблизу теперішнього с. Парутино на Очаківщині), Пантікапей (на місці сучасної Керчі), Феодосію, Тіру (Вілгород Дністровський), Керкінітід (Євпаторія), Херсонес Таврійський (поблизу нинішнього Севастополя) та ін., перетворивши їх на центри торгівлі та ремесел. З V ст. до Н. X. з об'єднаних грецьких міст на Таманському і Керчинському півостровах створено Боспорське царство з центром у Пантікапеї.

Грецька колонія складалася із центру — поліса — та сільськогосподарських округів — хорів, а також розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувалися адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори примикала культова ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувалися міцними оборонними стінами з баштами, були розбиті на квартали і мали досить впорядкований вигляд, зокрема, тут існували спеціальні гідросистеми, якими вода подавалася керамічним водогоном, широкі вулиці завжди були чистими.

Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча — колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. За винятком рабів, іноземців та жінок, всі жителі мали широкі політичні права. Молодь, перед тим, як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Одним 3 найважливіших обов'язків громадянина поліса була оборона його від ворогів.

У VI—III ст. до Н. X. грецькі міста-держав и бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Греки-колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, гончарство, ювелірне виробництво тощо. Досить розвинутим було суднобудування. Тільки в Пантікапеї діяли доки, де одночасно могли будувати або ремонтувати до ЗО суден. Чи не перше місце в житті колоній посідала торгівля з метрополією та місцевими племенами — скіфами, сарматами, праслов'янами, фракійцями, з якими колоністи мали тісні зв'язки. Основним предметом грецького експорту з теренів України була пшениця. Очевидно, що значну частину зерна колоністи закуповували у місцевих хліборобів — праслов'ян. Вивозили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, будівельний ліс, а також рабів. У Причорномор'я з метрополії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури тощо. Всі основні міста Північного Причорномор'я мали досить розвинуті монетні системи, що обслуговували насамперед потреби міської торгівлі.

Починаючи з III ст. до Н. X. грецькі колонії поступово занепадають. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, викликана розкладом рабовласницького господарства, війнами, неврожайними роками. Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводять до занепаду сільські округи античних міст — їхню основну економічну базу, спричиняють значні воєнні сутички. Підноситься Македонська держава, що прагне прибрати до своїх рук Північне Причорномор'я. Усі ці події вкрай негативно позначилися на економіці грецьких колоній. Знесилені атаками варварів, вони змушені були відкуплятися від них золотом. Занепав експорт хліба. До того ж, дешева єгипетська пшениця витісняла із середземноморських ринків північно-причорноморських конкурентів. Населення міст розбігалося. Постійні напади варварів розладнали фінансовий стан міст-полісів — їх золоті та срібні гроші замінили мідними.

З І ст. до Н. X., після того як причорноморські колонії стали васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізувалося. Пожвавилося будівництво, відновлювалися інші галузі. Велася жвава торгівля з Малою Азією, Єгиптом, Грецією, Італією, з сусідніми варварськими племенами. Однак загальна криза рабовласницького господарства у II—ІП ст. після Н. X. остаточно підірвала сили Римської імперії. Криза позначилася і на долі античних держав Північного Причорномор'я, економічний занепад яких розпочався в першій пол. Ill ст. II. X. Скоротилися торгові зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства і ремесла, і, відповідно, скоротилися прибутки міст. Відбувалася поступова натуралізація всього господарства. У той же час на південних землях України з'являються нові войовничі племена готів з Прибалтики та гунів з Центральної Азії. У III—IV ст. після Н. X. майже всі античні держави Північного Причорномор'я припинили своє існування. У 270 р. вони зазнають поразки від ґотів, а через століття їх остаточно знищила навала гунів.

Закінчився античний період в історії України. Протягом тисячоліття тут співіснували прийшле давньогрецьке і місцеве населення (скіфи, сармати, фракійці, праслов'яни та ін.). Підтримуючи міцні економічні й культурні зв'язки з місцевими племенами, центри давньогрецької цивілізації на Чорноморському узбережжі справили значний вплив на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток місцевого населення. Греки принесли на причорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру. Під її впливом тут поширюється грамотність, розвивається освіта. Діти вільних громадян училися читати, писати й рахувати, розуміли риторику, філософію, музику. Випускники шкіл добре знали літературу, багато хто читав Гомера, знав напам'ять "Іліаду". Велика увага приділялася фізичній підготовці громадян. Високорозвинутими були мистецтво й наука. Кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених. Будувалися храми й театри, які прикрашали високохудожніми розписами, фресками, мозаїкою.

Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов'янами лісостепової смуги, де відбувався слов'янський, зокрема український, етногенез, вони певним чином впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів. Тому закономірно, що нинішня Україна як держава успадкувала історію й тих народів, які свого часу проживали на її теренах і створювали тут свої державні об'єднання.