КОНФУЦІЙ (Кун Цю, Кун Чжунні), Філософія історії Бібліотека українських підручників

КОНФУЦІЙ (Кун Цю, Кун Чжунні)

— у літературі найчастіше зустрічається Кун-цзи (вчитель Кун) (551, Цзоу в царстві Лу, — 479 до н.е., там само). Мислитель стародавнього Китаю, педагог, засновник конфуціанства. Походив з сім'ї, що належала до бічної гілки колись відомого, але збіднілого роду. Займався самоосвітою, прагнув знайти використання на державній службі, але невдало. Обіймав кілька високих адміністративних посад (досяг посади першого радника у царстві Лу), але недовгочасно. 13 років мандрував, пропагуючи своє вчення, проте так і не знайшов застосування своїм ідеям. У 484 до н.е. повернувся в Лу. Займався редагуванням творів давнини: "Ши цзин", "Шу цзин", "Юе цзин", "Лі цзи", розвивав своє вчення, передавав його своїм учням. К. приписується складання першого історичного літопису "Чунь цю" ("Весни та осені"). Погляди К., судячи з усього, в основному автентично викладені у зібранні "Лунь юй" ("Бесіди та судження"). Через численність авторів (складене учнями К.) та хронологічно розтягнуті рамки створення (5—4 ст. до н.е.) це зібрання набуло сучасної форми на рубежі н.е.

Філософська система К. є переважно етично-соціальною за своєю спрямованістю. її метою є передусім визначення суспільного ідеалу та шляхів його реалізації. Один з послідовників К. — Сюнь цзи охарактеризував цей ідеал як "Правління досконало мудрого правителя, що спирається на цзюнь цзи — шляхетних мужів". Людську "природу" (сін) К. вважав етично нейтральною ("за природою люди близькі одне одному, а за звичками — далекі"); означені невизначеність і неоднозначність людських природи та звичок давали підставу для співіснування протилежних підходів до вирішення цієї проблеми, що їх запропонували послідовники К. Мен-цзи і Сюнь-цзи. К., безумовно" визнавав існування волі Неба і її впливу на життя людини, але в своєму вченні він не приділяв цій проблемі такої значної уваги, якої їй надає ортодоксальне конфуціанство. К. загострює увагу переважно на земних справах і передусім — на питаннях впорядкованості відносин між людьми у Піднебесній. Звідси його теорія "виправлення імен", тобто встановлення відповідності між іменем та дійсністю — "син повинен бути сином, батько — батьком, підлеглий — підлеглим і правитель — правителем". Тому категорії К. чималою мірою стосуються різних аспектів саме цього впорядкування.

К. використовує досить багато категорій, приділяючи велику ува-гу двом з них: гуманності (жень) та ритуалу (лі). Гуманність, зо К„ полягає у тому, щоб "стримувати себе та дотримуватися ритуалу". К. вважав, що система ритуалів перейнята ним від Чжоу, Чжоу перейняв її від Шан та Ся, а ті — від трьох перших досконало мудрих державців — Яо, Шуня та Юя. З часів правління останніх лише деякі володарі тією чи іншою мірою втілювали ідеал правителя, звідси його схиляння перед давниною. Жень (гуманність) є тим, що відрізняє цзюнь цзи від "малої людини" (сяо женя). Жень, за К., — це любов до людей, і передусім до членів своєї сім'ї та роду. Для державно мислячого К. однією з найважливіших складових жень є "сяо"

— синівська шанобливість або ж "шанобливість менших братів до батьків та старших братів", адже "серед шанобливих до батьків мало тих, хто виступає проти володаря". Коли принципу сяо дотримується весь народ, він стає відданим (чжун) і покірним володарю. Чжув створює умови для встановлення у Піднебесній справедливості, яка, за К., полягає, зокрема, у тому, що влада неподільно повинна належати Синові Неба, а не бути в руках сановників. Третьою основною категорією, що входить до складу поняття "жень", є категорія "шу"

— прощення. Вона полягає в тому, щоб "щедро обдаровувати людей та допомагати їм". За К., саме милостивість та великодушність привертають до володаря народ і роблять його слухняним. Нарешті, К. вважав, що бути гуманним неможливо без знань (чжи), навіть маючи такі якості, як несхитність, чесність та некорисливість. Вчення К. мало великий вплив на всі сторони життя китайського суспільства. В епоху Цинь (221—207 до н.е.) воно було заборонене, але вже за династії Хань (3 от. до н.е. — 3 ст. н.е.) конфуціанство набуло статусу офіційної ідеології Китаю, який зберегло до початку XX ст.; К. був прирівняний до "досконало мудрих" правителів давнини, став об'єктом поклоніння з елементами релігійного культу.