Пігмеї мбуті, Первісні "суспільства, яким нічого не бракувало"?, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Пігмеї мбуті

Із сотень уже описаних спільнот мисливців та збирачів ми розглянемо тільки одну, щоб проілюструвати, як вони живуть, а саме плем'я мбуті, — пігмеїв, які живуть на території Заїру, в Центральній Африці (Тurnbull, 1983). Мбуті населяють територію, покриту густим лісом та хащами, куди чужинцям годі продертися. Самі вони знають цей ліс досконало і мандрують у ньому, як і куди їм заманеться. Там є достатньо питної води, також їстівних диких рослин і тварин, на яких можна полювати. Мбуті не будують собі постійних осель, а мешкають у куренях, складених із гілля і вкритих листям. Такий курінь можна спорудити за кілька годин і покинути його, коли мбуті вирушать далі, а мігрують вони безперервно, ніколи не залишаючись на одному місці довше, аніж місяць.

Мбуті живуть невеличкими групами, що складаються з чотирьох або п'яти родин. Ці групи мають майже постійний склад, але ніхто й ніщо не може зупинити індивіда або родину, якщо їм захочеться покинути один гурт і приєднатися до іншого. Ніхто не "править" такою групою — вождів у них немає. Проте старші чоловіки мають за обов'язок "гамувати крикунів" — втихомирювати сварки і стежити, щоб не доходило до бійок, бо пігмеї вірять, що це може розгнівати лісових духів. Якщо чвари стають надто глибокими, то група розпадається, і її члени приєднуються до інших груп.

Мбуті почали вивчати в 1960-х роках, коли їхній традиційний спосіб життя ще залишався непорушеним. Відтоді він перебував під дедалі більшим тиском. Зовнішній світ усе глибше й глибше вторгався в ліс, і мбуті поступово втягувалися в грошові стосунки поселень, розташованих довкола лісу. Я розповідав про їхній спосіб життя, удаючись до теперішнього часу, проте сьогодні він в дійсності на межі зникнення. Те саме можна сказати й про інші види малих суспільств, про які йтиметься далі в цьому розділі.

Первісні "суспільства, яким нічого не бракувало"?

На відміну від мбуті, більшість суспільств мисливців та збирачів, що й досі існують, живуть у місцевостях, так би мовити, не гостинних до людини. Такі групи часто животіють на межі голодної смерті, бо їхнє навколишнє середовище надто суворе, аби забезпечити їм бодай мінімальні засоби до прожитку. Мисливців та збирачів давно вже витіснено з найродючіших районів світу, і той факт, що нині вони живуть у обставинах, де їм доводиться вести безперервну боротьбу за виживання, привів багатьох учених до висновку, що такі племена завжди жили в умовах матеріальних нестатків. Та, мабуть, не так воно було в минулому. Видатний антрополог Маршал Салінз назвав мисливців-збирачів "первісними суспільствами, яким нічого не бракувало", бо вони мали всього більше, ніж удосталь, для вдоволення своїх потреб (ЗагіНпв 1972). Давні мисливці та збирачі, які жили в набагато придатніших для життя регіонах світу, могли й не працювати з ранку до вечора у "сфері матеріального виробництва". Багато з них, либонь, трудилися в часі в середньому набагато менше протягом дня, аніж робітники сучасної фабрики чи службовці офісу.

Мисливці та збирачі були мало зацікавлені в нагромадженні матеріального багатства поза тим, що вимагалося для вдоволення їхніх життєво необхідних потреб. Головну увагу вони приділяли, як правило, релігійним цінностям та церемоніальній і ритуальній діяльності. Багато мисливців та збирачів регулярно беруть участь у ретельно продуманих церемоніях і можуть віддавати велику частку свого часу, готуючи одяг, маски, малюнки та інші священні предмети, що використовуються в таких ритуалах.

Деякі автори, передусім ті, що перебували під великим впливом соціобіології, пов'язують схильність таких племен надавати першорядної ваги полюванню з загальними імпульсами, що спонукають людей воювати між собою, але в дійсності суспільства мисливців та збирачів видаються зовсім не войовничими. Знаряддя, що застосовуються при полюванні на звірів, рідко використовуються як зброя проти інших людей. Вряди-годи між різними громадами виникають сутички, але, як правило, вони мають обмежений характер, і в них ніхто або майже ніхто не гине. Мисливці та збирачі не мають ані найменшого уявлення про війну в її сучасному розумінні, й професійних воїнів у них немає. Полювання — це діяльність, що вимагає об'єднання зусиль, тобто вона колективна за самою своєю суттю. Індивід може вирушити на полювання сам-один, але він завжди повинен ділитися здобутками своїх ловів, скажімо, м'ясом убитої дикої свині або кабана, — з рештою групи.

Мисливці та збирачі — це не просто "примітивні" люди, чий спосіб життя вже не має для нас ніякого інтересу. Вивчення їхніх культур дозволяє нам більш чітко усвідомити, що деякі з наших інституцій відійшли надто далеко від "природних" рис людського життя. Звичайно ж, нам не слід ідеалізувати умови, за яких жили мисливці та збирачі, та проте не варт забувати, що вони не знали війни, не знали також майнової та владної нерівності та прагнули більше до співпраці, аніж суперництва, тобто їхній спосіб життя нагадує нам про те, що світ, створений сучасною індустріальною цивілізацією, навряд чи можна ототожнювати з "прогресом".