Домашнє насильство, Сексуальні домагання, Зґвалтування, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Домашнє насильство

Домівку ідеалізують як гавань безпеки та щастя, але домашнє насильство — насильство в контексті дому — це невід'ємна складова досвіду багатьох жінок. Його аж ніяк не можна вважати новою соціальною хворобою. Насильство над жінками було звичайним аспектом шлюбу в середні віки та в ранню добу індустріалізації. Аж до кінця дев'ятнадцятого сторіччя Сполучене Королівство не мало законів, які забороняли б чоловікові фізично знущатися зі своєї дружини, коли не йшлося про серйозні ушкодження або вбивство. Сьогодні жінки більше захищені законом, проте подібне насильство досі поширене.

Незважаючи на вдосконалення відповідних правових норм, жінкам нелегко домогтися справедливості в суді, коли йдеться про домашнє насильство над ними. Звертатися до поліції, яка здебільшого дотримується політики невтручання в "домашні суперечки", часто є марною справою. Викликаний за таких обставин полісмен завжди прагне обмежитися втихомиренням сварки і не вдаватися до карних заходів. Жінкам, які терплять від домашнього насильства, часто буває важко покинути дім із економічних та соціальних причин і з огляду на їхню відповідальність за долю дітей. Чиновники місцевої служби комунального господарства іноді не знають, як їм позбутися тих жінок, що приходять до них зі скаргами на домашнє насильство, бо підозрюють їх у тому, що вони умисне перебільшують свої проблеми, аби скоріше домогтися окремого житла.

Сексуальні домагання

На роботі права жінок утвердити значно легше, тож рівень явного насильства над ними там досить низький. Проте сексуальні домагання — явище надзвичайно поширене. Сексуальні домагання на робочому місці можна визначити як використання службових владних повноважень для того, щоб приневолити жінку до сексуального зв'язку. Такі домагання можуть прибирати відвертих форм, коли начальник ставить перед жінкою вимогу: або вона погоджується на статеві зносини, або він її звільняє. Але більшість видів сексуальних домагань значно витонченіші. Вони можуть проявлятися у формі натяків, що сексуальна поступливість буде винагороджена, а непоступливість буде покарана, скажімо, блокуванням подальшого просування вгору по службі.

Очевидно, не так легко провести межову лінію між домаганням і тим, що можна розглядати як цілком нормальне упадання чоловіка коло жінки. Проте на підставі численних опитувань можна сказати, що семеро з десяти жінок у Сполученому Королівстві були жертвами тривалих сексуальних домагань упродовж своєї службової кар'єри. Сексуальне домагання може бути одиничним випадком або постійною моделлю поведінки (Kelly, 1988). Там, де йдеться про другий варіант, жінкам буває нелегко виконувати свою звичайну роботу, і їм доводиться часто брати лікарняний листок, а то й зовсім кидати роботу.

Зґвалтування

Кількість зґвалтувань дуже важко визначити навіть приблизно. Лише незначна їх частка стає відома поліції і заноситься до статистики. Хоча оцінки бувають різні, реальна цифра зґвалтувань принаймні уп'ятеро перевищує ту, що подає офіційна статистика. Опитування 1286 жінок у Лондоні засвідчило, що чи не кожну шосту з них було зґвалтовано; кожна п'ята з решти боронилася від спроби зґвалтування. Половина нападів відбувалась або у домі самої жінки, або нападника (Hall, 1985). Більшість зґвалтованих жінок або прагнуть якнайшвидше забути про те, що сталося, або не бажають брати участь у принизливій процедурі медичного огляду, допитів у поліції та перехресного допиту в суді. Процес розслідування часто забирає багато часу; іноді минає не менш як півтора року до винесення інциденту на розгляд суду.

Сам судовий процес може завдати жертві чимало прикростей. Засідання відбувається в присутності публіки, і зґвалтована жінка має стати віч-на-віч зі звинувачуваним. Має бути доведено й підкріплено доказами і те, що статевий акт справді відбувся, і те, що жінка не давала на це згоди, і те, що перед судом стоїть той самий чоловік, який її зґвалтував. Ідентифікувати особу звинувачуваного буває надзвичайно важко, якщо напад відбувся на темній вулиці або десь у парку. На жінку, що ходить сама вночі, часто дивляться як на таку, котра сама нав'язується чоловікам. Здатність жінки сказати рішуче "ні" сексуальним домаганням чоловіка суперечить багатьом народним уявленням та стереотипам, що теж може вплинути на рішення суду. Якщо жінка погодилася піти з чоловіком до нього додому або прийняти його залицяння, це часто розглядається як згода на статевий акт чи на якісь інші сексуальні зносини, яких йому забагнеться. Ніхто не визнає за нею права сказати "ні" в останній момент; вважається, що вона відповідає за неспроможність чоловіка контролювати свою поведінку. Якщо зґвалтування відбулося, жінку можуть змусити розповісти про всі свої попередні сексуальні взаємини, тимчасом як сексуальна історія чоловіка навряд чи когось зацікавить.

Навпаки, у справах про зґвалтування заборонено згадувати про попередні подібні спроби, до яких міг удаватися звинувачуваний.

Ось яку постанову ухвалив 1736 року сер Метью Гейл, тодішній суддя: "Законний чоловік не може бути звинувачений у зґвалтуванні власної дружини, оскільки за шлюбним контрактом і внаслідок їхньої матримоніальної угоди дружина самохіть віддалася йому й забрати назад свою згоду не може" (процитовано в: Hall et al., 1984, p. 20). Це формулювання залишалося законом для Англії та Велсу аж до жовтня 1991 p., коли Палата лордів відхилила апеляцію одного водія щодо звинувачення його в спробі зґвалтування власної дружини. Зачитуючи цю постанову, лорд Кейт сказав: "Формулювання Гейла відбивало стан справ у ті часи, коли воно було проголошене... Сьогодні кожна розважлива людина повинна розглядати цю концепцію як цілком неприйнятну". Проте зґвалтування в шлюбі переслідується законом лише в меншості західних країн, включаючи Данію, Швецію, Норвегію та Канаду. В Сполучених Штатах перший випадок судового переслідування зґвалтування в шлюбі стався 1979 року, коли дружина виграла процес проти Джеймса К. Кретьєна. До випадку з Кретьєном зґвалтування в шлюбі вважалося протизаконним у п'яти штатах. Після того багато інших штатів також внесли до свого законодавства або впровадили в судову практику акти, що кваліфікують таке діяння як злочин.

Традиційний погляд на те, що вважати, а щб не вважати зґвалтуванням, може триматися дуже стійко. Дослідники, які вивчають примусовий секс у рамках усталених взаємин, повідомили про такий випадок. П'яний чоловік, кохаючись зі своєю подругою, зробив спробу схилити її до анального сексу. Вона відмовилась і стала кричати, від чого він розлютився і, застосувавши силу, примусив її підкоритися. Проте коли дослідники спитали в неї, чи її будь-коли примушували до статевого акту супроти її волі, вона відповіла: "Ні". (Finkelhor and Yllo, 1982).

Дослідження показали, що багато узвичаєних уявлень про зґвалтування не відповідають дійсності. Наприклад, неправда, що зґвалтування не може відбутися, якщо жертва вчинить опір; що небезпека зґвалтування загрожує лише молодим "привабливим" жінкам; або що більшість ґвалтівників якоюсь мірою психологічно неврівноважені (Hall, 1985). Більшість зґвалтувань відбуваються не спонтанно, а, в якомусь розумінні, плануються наперед. Зґвалтування має очевидний стосунок до уявлення про чоловічість як про силу, владність і брутальність. Здебільшого воно є не результатом нездоланного нападу сексуальної хоті, а взаємозв'язку між сексуальністю та відчуттям сили й переваги. Схоже на те, що існує незначний зв'язок між спалахом плотського бажання і зґвалтуванням. Значна частина ґвалтівників спроможні відчути справжнє сексуальне збудження лише тоді, коли стероризують і принизять свою жертву. Сам по собі статевий акт для них важить менше, аніж приниження жінки (Estrich, 1987).

В останні роки деякі жіночі організації вимагають зміни ставлення до зґвалтування як законодавчо, так і в плані громадської думки. Вони наголошують на тому, що на зґвалтування слід дивитись не як

на сексуальне правопорушення, а як на різновид злочинного насильства. Це не тільки фізичний напад, а й замах на самоповагу й гідність людини. Як писав один автор: "Зґвалтування — це акт агресії, коли жертві відмовляють у праві на самовизначення. Це акт насильства, який навіть якщо не супроводжується побиттям або вбивством, несе в собі загрозу смерті" (Griffin, 1978, p. 342). Ця кампанія дала певні результати, й сьогодні зґвалтування розглядається законом у переважній більшості випадків як специфічний різновид кримінального насильства.

Існує погляд, згідно з яким усі жінки — жертви зґвалтування. Жінки, які ніколи не були зґвалтовані, часто відчувають тривогу, як і зґвалтовані. Вони можуть боятися виходити з дому вночі, навіть на велелюдні вулиці, а також залишатися на самоті в будинку чи квартирі. Наголошуючи на тісному зв'язку між зґвалтуванням і традиційною чоловічою сексуальністю, Сьюзен Браунмілер висловила переконаність, що зґвалтування є складовою частиною системи залякування, яким чоловіки прагнуть тримати всіх жінок у стані постійного страху. Ті жінки, які не були зґвалтовані, перебувають під впливом спричиненої такою ситуацією тривоги і мусять обережніше поводитися у своєму повсякденному житті, ніж чоловіки (Brownmiller, 1975).

Погляд Браунмілер може видатися крайністю, але варто нам трохи поміркувати, і ми зрозуміємо, як повинна стерегтися жінка, якщо вона хоче звести до мінімуму ризик зазнати нападу. Наводимо опублікований жіночими організаціями Сполучених Штатів перелік рекомендацій для жінок, яких вони повинні дотримуватися, щоб зменшити небезпеку бути зґвалтованими. Цей перелік є наочним підтвердженням думки, що зґвалтування — це злочин, який впливає на поведінку всіх жінок (Katz and Mazur, 1979, p. 307).

1. Зробіть вашу домівку настільки безпечною, наскільки це можливо; замки, вікна та двері мають бути в доброму стані. Якщо ви перебралися в нове помешкання або дім, поміняйте замки. Служба запобігання злочинам місцевої поліції порадить вам, як зробити вашу оселю безпечною від злодіїв, а отже, й від ґвалтівників.

2. Якщо ви живете сама-одна:

а) залишайте всюди світло увімкненим, щоб створювалося враження, ніби в домі багато людей;

б) вдавайте, що у квартирі є якийсь чоловік, коли хтось подзвонить у двері (голосно гукайте: "Я відчиню двері, Бобе!");

в) не пишіть повністю ваше ім'я ані на дверях, ані в телефонній книзі; натомість уживайте ініціали.

3. Загалом тримайтесь осторонь від незнайомців і ніколи не відчиняйте незнайомцеві двері. Якщо йдеться про доставку товарів або представника якоїсь служби, вимагайте посвідчення особи (яке можна просунути внизу під дверима). Якщо в домі е діти, упевніться, що вони не відчинять двері комусь незнайомому.

4. Якщо ви живете в багатоквартирному будинку, не заходьте і не залишайтеся сама в безлюдному підвалі, гаражі або пральні.

5. Якщо ви почуєте безсоромну пропозицію по телефону, не відповідайте, негайно покладіть трубку і повідомте про дзвінок у поліцію.

6. Уникайте ходити сама вулицями чи університетським містечком пізно вночі. Але якщо у вас виникне така потреба, майте напоготові якусь "практичну" зброю, таку як запалена сигарета, шпилька, пластиковий лимон, парасолька, авторучка, кухонна виделка, ланцюжок від ключів, гребінець (яким можна шкрябнути нападника по обличчю) або поліційний свисток (не на шиї, а на ланцюжку для ключів).

7. Не зупиняйте попутні автомашини. (Усі погодяться, що це найперший захід остороги!) Якщо вам конче треба їхати, подорожуйте групами і тільки у більшому транспорті.

8. Якщо ви за кермом:

а) стежте, щоб ваш бак був завжди не менш як на чверть повний;

б) завжди замикайте дверцята, коли відходите від машини;

в) подивіться на заднє сидіння й на підлогу, перш ніж сісти в машину;

г) якщо у вас проблеми з автомобілем, ніколи не приймайте допомогу від незнайомого чоловіка або групи чоловіків; натомість підніміть капот і чекайте в замкненій машині, поки під'їде поліція.

9. Не підходьте до незнайомих чоловіків у барах, а надто якщо ви добре випили або прийняли наркотик.

10. Уникайте їхати в ліфті наодинці з якимсь чоловіком; або відразу виходьте, або стійте біля контрольної панелі.

11. Якщо ви прийшли на побачення, відразу дайте знати про межі своєї сексуальної активності, щоб потім не виникло непорозумінь.

12. Перш ніж найнятися глядіти дитину, з'ясуйте репутацію родини, яка вас запрошує. Батькам слід бути дуже обережними у виборі няньки.

13. Якщо на вас напали, не кричіть: "Ґвалтують!", кричіть: "Пожежа!"

Зґвалтування чоловіків

Зґвалтування чоловіків (досі здійснюване виключно чоловіками) —* явище значно поширеніше, аніж вважали раніше, а надто в таких закритих закладах, як в'язниці. Дослідження, проведені в чоловічих тюрмах, показують, що близько 15 відсотків в'язнів ґвалтують. Ґвалтування у в'язниці може тривати роками, будучи невід'ємною складовою системи залякування та повсякчасного контролю. "Мало хто з жінок, яких ґвалтують, мусять віддячувати своєму ґвалтівникові за насильство, присвячуючи йому все своє життя, догоджаючи йому в усьому. Але жертвам ґвалтування у в'язничному світі доводиться це робити" (Rideau and Wikberg, процитовано в: M. Walker, 1994, p. 13).

Офіційно зґвалтування у британських в'язницях не існує. Один із в'язнів Брістольської тюрми у 1994 р. подав позов проти Міністерства внутрішніх справ, заявивши, що 1991 року його зґвалтував сусід по камері. Коли він доповів про це тюремній адміністрації, вона не виявила жодного інтересу до цієї події і не вжила жодних заходів. Члени громадської організації під назвою "Ті, хто вижив", що поставила собі за мету допомагати чоловікам, які стали жертвами сексуального насильства, консультують від шістдесяти до сімдесяти чоловіків на рік і зазначають, що щороку двоє або троє з них були зґвалтовані у в'язниці. Представник цієї організації заявив, що зґвалтування чоловіків — це злочин, про який у країні найменш відомо.