вчинок істини, Пошук істини — шлях пізнання непізнаваного., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

вчинок істини

Активне ставлення людини до світу, інших людей, природи виражається у вчинковій дії, тобто дії, яка має вчинкове значення, яка розвивається відповідно до виникаючих нових обставин, нових умов, коли формуються мотиви, надається можливість вибору, розв'язуються суперечності. Така дія людини вирізняється пізнавальним, естетичним, моральним аспектами. В кожному з цих аспектів представлені в єдності, суперечності та взаємозапереченні ситуативний, мотиваційний, дійовий та післядійовий компоненти вчинку.

Людина пізнає середовище, в якому вона живе, через установлення значень подій та зв'язків між ними. Вона не тільки потрапляє в ситуацію, вона активно сама її творить, надає їй предметного змісту. Пошук предметного змісту приводить до переходу ситуативного компонента в мотиваційний — це єдність ситуації й мотивації, єдність і водночас протиставлення. Мотивація відображає недостатність ситуації і свою ідеальну самодостатність. Ситуація вичерпала себе, вона вимагає перетворення. Мотивація втілюється в дію на основі альтернативного вибору через прийняття рішення. Мотивація, що переходить у дію, стикається з реальним світом, освоює його. Дія, таким чином, набуває багатшого змісту, ніж мотивація. Ця суперечність — найважливіша у вчинку. Як результат суперечливості вчинкової дії виникає рефлексія, спрямування на наступну дію. Людина мусить пережити свою реакцію на здійснений нею вчинок, вона оцінює свою дію і співвідносить цю оцінку з еталоном пізнавальним, естетичним, моральним. Людина наклала свою печать на зовнішній світ. Чи вона вчинила так, як слід? Де істина?

Пошук істини — шлях пізнання непізнаваного.

Перші свідомі кроки людини — це кроки до пізнання того, що світ непізнаваний. Народження світу для людини — це осягання нескінченності його пізнання. Невтомний пошук істини веде людину по життю.

Улюблені слова давньогрецького філософа Сократа: "Я знаю тільки те, що я нічого не знаю". Мудрі люди знають, що відомості про світ, які людина накопичує за життя, — лише крихта порівняно з океаном пізнаного і ще не пізнаного людством.

І навіть найученіша людина така ж далека від істинного знання, як і неписьменна.

Світ наповнений речами, має предметний зміст. Щоб діяти й жити в злагоді з цим світом, з його істинними значеннями й істинним призначенням, людина прагне осягнути істину, досягти відповідності ЇЇ знань речам, предметам. Істина передбачає адекватне відображення об'єктів людиною, яка їх пізнає, відтворення об'єкта таким, яким він існує сам по собі, незалежно від людини та її свідомості.

Пошук істини - ? це внутрішньо суперечливий процес, пов'язаний з постійним подоланням помилок і хибних поглядів та дій. Пізнання є рухом від знання обмеженого, приблизного до дедалі загальнішого, глибшого, точнішого. Цей процес не має меж. Істина відносна, оскільки пізнавальна дія відбувається в певних умовах, які постійно змінюються. Оскільки істина об'єктивна, то в кожній відносній істині є частка абсолютного знання. Людство рухається шляхом оволодіння абсолютною істиною. Та межі істини відносні; вони то розширюються, то звужуються з подальшим ростом знань. Істина конкретна, бо вона передбачає врахування всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків, тенденцій його розвитку. Істина не може долати межі свого дійсного використання, бо тоді вона переходить у свою протилежність — абсурд.

Критерій істини — не в дійсності, незалежній від людини, а в практиці, в практичній діяльності людини. Якщо людина порівнює свої поняття про речі, предмети з іншими поняттями, вже перевіреними практикою, вона тим самим опосередковано, логічно зіставляє своє поняття із самим предметом. Таким чином, логічний критерій істини є похідним від практичного. Відповідність поняття предмету доводиться повною мірою лише тоді, коли людині вдається знайти, відтворити або створити предмет, який відповідає сформованому нею поняттю.

У відносності істини криється пізнаваність і непізнаваність світу: в абсолютності — принциповість незавершення пізнання та його нескінченне продовження; в конкретності — скінченність пізнання нескінченного. З розуміння практики як критерію істини випливає, що завершене пізнання - це припинення самого життя.

Вчинкова дія, вчинок невід'ємний від пошуку істини. Вчинок істини грунтується на пізнаваності і непізнаваності світу, незавершеності і конечності пізнання, зумовлюючися станами людини: подивом і байдужістю, сумнівом і надією, скептицизмом і переконанням.

На основі пізнавальних дій у людини формується здатність диференціювати предмети в ситуації й реагувати на їхні співвідношення. Це — основа здатності людини виділяти в ситуації суттєві для дії властивості в їхніх зв'язках та відносинах і приводити свою поведінку у відповідність до них. Суттєві зв'язки базуються на реальних залежностях, а не на випадкових збігах. Виділити суттєві реальні залежності можна лише змінюючи ситуацію, впливаючи на неї, змінюючи її, тобто лише через активність особи, що вже передбачає виділення значущих для неї зв'язків.

Отже, людина пізнає природу, змінюючи її, що свідчить про принципове незавершення пізнання, його нескінченне продовження, бо змінене знову потребує пізнання істинного. Пізнавальна діяльність людини породжується і розвивається спочатку як сторона, момент її практичної діяльності. Пізніше вона виділяється із практичної діяльності як особлива теоретична діяльність, але зберігає зв'язок із практичною діяльністю, виходить з практики, підкоряється її контролю, водночас впливаючи на неї та керуючи нею. В процесі впливу на практичну діяльність формується інтелект людини, що служить для пізнання дійсності й керівництва дією. Те, що спонукає людину до дії, має бути значущим для неї. Саме ця значущість для особи мети дії виступає джерелом її дії, тим, що надає їй особистісного змісту. В процесі діяльності, яка розчленовує і змінює навколишнє середовище, виникає потреба в пізнанні у формі інтересу, допитливості, зацікавленості. Це специфічна пізнавальна форма інтересу до навколишнього світу. Реальна дія змістовно багатша за цю специфічну мотивацію, бо включає ставлення індивіда до реальних обставин тієї конкретної життєвої ситуації, в якій виконується дія. Завжди багатоманітне й суперечливе ставлення до умов діяльності, співвідносячися зі ставленням до мети, надає мотивації конкретності, життєвої змістовності й інколи навіть суперечливості.