Філософія історії та історична наука, Відмінність за ступенем узагальнень, Відмінність за характером узагальнень, Філософія історії Бібліотека українських підручників

2.2.4. Філософія історії та історична наука

Важливе місце при з'ясуванні цього питання посідає порівняння філософсько-історичних як світоглядних, з одного боку, і несвітогляд-них, спеціально-наукових, або, як їх ще називають, епістемних історичних знань — з іншого.

2.2.4.1. Відмінність за ступенем узагальнень

Загальною, спільною для більшості рівнів і різновидів спеціально-історичних знань особливістю є властивий для них, більшою чи меншою мірою, локалізований підхід. Інакше кажучи, — це розгляд тієї чи іншої площини, сфери, явища чи процесу історичного розвитку людства. Звичайно, в одних історичних дисциплін означена локалізованість підходу, спеціалізація може бути більшою й чіткіше вираженою, в інших — меншою й виявлятися не так рельєфно. Ступінь локалізації залежить у цьому разі від місця певної галузі історичних знань в їх загальній ієрархічній системі, вибудованій за принципом субординації цих галузей відповідно до властивого кожній з них ступеня узагальнень.

В цілому сучасна система спеціально-історичних знань містить такі основні рівні:

а) фундаментальна, базисна, загальна теорія історії;

б) сукупність різномасштабних галузевих, спеціальних історичних теорій;

в) сукупність різномасштабних спеціально-наукових історичних концепцій, гіпотез, теоретичних узагальнень і окремих законів;

г) сукупність допоміжних історичних дисциплін (джерелознавство, хронологія, історична географія, топономіка, палеографія, епіграфіка, папірологія, археографія, генеалогія, сфрагістика, геральдика, нумізматика тощо);

д) сукупність знань, що виникають, розвиваються, структуруються й функціонують на рівні прикладних історичних досліджень (про методику й техніку досліджень, обробку результатів, проекти і програми досліджень, вторинна й первинна історична інформація прикладних історичних досліджень тощо).

Найлокальнішими є узагальнення на рівні прикладних історичних досліджень; на кожному наступному рівні ступінь узагальнень дедалі вищий. Однак для всіх рівнів спеціально-історичного знання, крім загальноісторичної теорії історії, критерію ступеня узагальнень цілком достатньо для відокремлення цих знань від філософсько-світоглядних історичних знань. А от розмежувати лише за ступенем узагальнень світоглядні історичні знання і спеціально-історичні знання на рівні фундаментальної теорії здійснити набагато складніше, якщо взагалі можливо. Адже загальнотеоретичні конструкції в історичній науці — це системи знання граничних, найвищих історичних теоретичних узагальнень. Тому за рівнем узагальнень філософсько-світоглядне осмислення історії нічим від них, фактично, не відрізняється. Розбіжності, які можуть бути використані для розмежування філософсько-світоглядних знань про історію і фундаментальних спеціально-наукових історичних знань виявляються тут не за ступенем, а за характером узагальнень.

2.2.4.2. Відмінність за характером узагальнень

Хоч загально-історичні теорії, як і філософсько-історичне осмислення, осягають історію як певну цілісність, вони все ж при цьому істотно відрізняються від означеного осмислення. Адже воно як філософсько-світоглядне охоплює історію цілісно, органічно й виважено поєднуючи діахронічний (генетичний, темпоральний) і синхронічний (структурний) аспекти. Для загальноісторичної ж теорії притаманне переважно акцентування діахронічного розгляду історії як послідовно лінійної зміни подій у фізичному часі; для загальносоціологічного напрямку — відповідно характерне наголошування на одночасних зв'язках і структурах у минулому чи передусім у сучасності, на класичних формах історичних соціокультурних утворень, на історичній повторюваності, на історичних центрах, а не периферіях і т.д.

Інша істотна відмінність філософсько-світоглядного підходу до осмислення історії від усіх рівнів і форм підходу спеціально-історичного полягає у такому. Для спещально-наукового історичного пізнання — від прикладних історичних досліджень до рівня фундаментальної загальноісторичної теорії — характерним є об'єктний підхід. Він виявляється у прагненні вчених вивчати той чи інший історичний об'єкт у "чистому вигляді", максимально відволікаючись від будь-якого впливу суб'єкта. Ця риса властива для кожної з галузей усіх трьох основних стовбурів сучасного спеціально-наукового пізнання — природознавства, технікознавства та суспільствознавства. Але якщо в перших двох вона виявляється через намагання досліджувати об'єкт окремо від суб'єкта, то в суспільствознавстві об'єктом постає вже сам

суб'єкт в усіх своїх іпостасях — від людини до людства. Означена особливість притаманна всім спеціально-науковим галузям суспільствознавства (в тому числі й історичного пізнання) на всіх його рівнях і в усіх різновидах та формах. Принципова відмінність філософсько-історичного, світоглядного бачення історичної дійсності в цьому випадку полягає в тому, що воно не розглядає ні об'єкт окремо від суб'єкта, ні суб'єкт окремо від об'єкта. Світоглядний характер філософського споглядання історичного процесу знаходить своє виявлення у розгляді розвитку людства крізь призму зв'язків "людина — світ історії", "суб'єкт історії — об'єкт історії" з урахуванням усіх їх як розходжень, так і взаємопереходів. Ці знання вже не є суто об'єктними, в чомусь навіть байдужими щодо людини, а навпаки, людиноцентричними.

Важливим є ще одне розмежування — світоглядних філософсько-історичних знань і теоретичних філософсько-історичних та спеціально-історичних знань. У даному разі термін "теоретичні" доречно вживати для характеристики філософсько-історичних і спеціально-наукових історичних знань у широкому значенні слова. Тобто не в сенсі відмінних від емпіричних чи повсякденних історичних знань, а переважно для фіксації тієї обставини, що ці знання виокремлені із сфери практичного функціонування й перебувають у "законсервованій", опредметненій формі філософських та спеціально-історичних монографій, довідників, підручників, посібників, історичних картин, партитур історичних музичних творів, конспектів тощо. На відміну від теоретичних (як філософських, так і спеціально-наукових) знань про історичну реальність, світоглядно-філософські історичні знання не є зовнішніми щодо людини. Вони стають справді світоглядними, лише інтеріоризуючись, трансформуючись у власні ідеї, ідеали, переконання, правила, стереотипи й установки життєдіяльності людини, а також у її ставлення до світу не тільки неживої та живої природи, але передусім до історичного світу, світу інших людей і, зрештою, до самої себе. "Зв'язок світогляду із знанням, — відзначають автори навчального посібника "Філософія" за редакцією І.Ф. Надольного, — не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це — просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття... Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є "само", тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження"45 .

Варто при цьому звернути увагу на те, що всі ці "само" реалізу. ються аж ніяк не через потурання своїм примхам, розвагам, самозакоханості, а навпаки, — у боротьбі з собою, власною самообмежені-стю, пихою, нерозвиненістю, самозакоханістю тощо. Прекрасно про це сказав у одному із своїх віршів австрійський поет Райнер Марія Рільке і зумів чудово передати зміст та форму цієї поетичної формули справді людського буття у своєму конгеніальному перекладі вірша Борис Пастернак:

Все, что мы побеждаем, — малость, нас унижает наш успех. Необычайность, небывалость зовет борцов совсем не тех.

Так ангел Ветхого Завета искал соперника под стать. Как арфу, он сжимал атлета, которого любая жила струною ангелу служила, чтоб схваткой гимн на нем сыграть.

Кого тот ангел победил, тот правым, не гордясь собою, выходит из такого боя в сознанъи и в расцвете сил. Не станет он искать побед. Он ждет, чтоб высшее начало его все чаще побеждало, чтобы расти ему в ответ 46.

Філософія історії якраз і виступає галуззю знань світоглядного характеру, тобто знань, які допомагають людині змінити передусім саму себе, а не зовнішній світ, сягнути якісно нових духовних горизонтів. Постаючи одним із високоспеціалізованих різновидів сучасного пізнання, вона продукує, однак, при цьому не лише, й навіть не стільки, конкретно адресовані, "фахові", скільки загальнозначущі, "вселюдські" ідеї. Значення таких, філософсько-історичних, ідей полягає не тільки і, можливо, не стільки в тому, що вони втілюються У відповідних системах опредметненого знання, скільки в їх найширшому світоглядному призначенні, виконанні ними функцій світоглядних орієнтирів і регулятивів усієї життєдіяльності і окремих людей, і масштабніших, колективних, міді- та макроіндивідів історії. Утворюючи відносно самостійну підсистему в структурі розлогішої системи філософського знання в цілому, філософія історії й собі постає як непроста, багатогранна, хоч при цьому й цілісна система філософських знань про історичні явища. Основні з цих граней і розглядатимуться нижче.