Об'єкт і предмет історичного пізнання як проблема некласичної філософії історії, Переосмислення об'єкта й предмета історичного пізнання при переході від класичної до некласичної філософії історії, Від монізму до плюралізму, Розходження наукоцентричної

2.1.3. Об'єкт і предмет історичного пізнання як проблема некласичної філософії історії

Оцінка жорстка і, загалом, справедлива, але тільки в тому разі, коли її адресувати не всій, а тільки класичній західноєвропейській філософії. Саме класична західноєвропейська філософія, в тому числі й філософія історії у системі Гегеля, — якщо говорити про мислителів найпершої шереги і не враховувати дрібніших, на кшталт, скажімо, Людвіга Фейербаха, — припиняє своє існування.

2.1.3.1. Переосмислення об'єкта й предмета історичного пізнання при переході від класичної до некласичної філософії історії

Відбувається перехід від класичного до некласичного філософсько-історичного мислення, інтендованого не на моністичне, а на плюралістичне розуміння історії, не на генералізуючий, а на індивідуалізуючий підхід, не на універсалістськи-глобалістичне тлумачення історії як монолітного лінійно-поступального руху, а на розгляд її як нелінійного, надскладного у синергетичному сенсі формування, створеного множиною різномасштабних історичних індивідів.

Відповідним чином переосмислюється також питання про об'єкт і предмет філософії історії та інших історичних дисциплін, про їх спільні риси й відмінності. Означене переосмислення здійснювалося за кількома напрямами.

2.1.3.2. Від монізму до плюралізму

Вивчення питання про об'єкт і предмет філософії історії, відмінність цього предмета від інших галузей, що з'ясовують особливості розвитку суспільства, втратило насамперед моністичний характер. Різні підходи до вирішення цього питання були відомі і на класичному етапі історичного пізнання. Однак тоді кожний з цих підходів претендував бути всеосяжним і єдино вірним, витлумачуючи інші або ж як взагалі хибні, або ж як (у крайньому разі) допоміжні, такі, що мають локальне значення. З переходом на некласичну стадію парадигма історичного монізму змінюється парадигмою історичного плюралізму. Моністичне тлумачення історії у цьому контексті теж зберігає право на існування, але вже лише як одна з багатьох можливих версій, своєрідний граничний випадок.

Згідно з плюралістичним розумінням об'єкт усіх галузей історичного пізнання виступає вже не тільки, й не стільки у вигляді єдиного глобального процесу, скільки як множина відносно самостійних динамічних соціокультурних індивідів з різним масштабом, тривалістю життя, ритмом існування тощо. По-іншому ставиться й питання про предмет історичного дослідження. Визнається, зокрема, не тільки можливість, а й необхідність співіснування, у тому числі — і на одному й тому самому рівні узагальнень, різних підходів до розгляду цього об'єкта, коли кожний з підходів окреслює свій, неповторний предмет аналізу.

2.1.3.3. Розходження наукоцентричної та наукобіжної тенденцій в історичному пізнанні

Наука з переходом історичного мислення на некласичний етап, вже не постає як всіма й одностайно визнане уособлення автентичності осмислення історичного процесу. Якщо, скажімо, для Гегеля вищою точкою розвитку філософії є філософія як наука, а взірцем для всіх інших галузей пізнання, що вказує їм шлях і дає метод для перетворення їх на справжні науки, є філософія, що реалізувала себе в ролі наукової системи знань, то з виникненням некласичної філософії історії ситуація істотно трансформується. З одного боку, продовжує утверджуватись наукоцентричне традиція. Однак водночас в гуманітарному, зокрема в історичному, пізнанні виокремлюється і поширюється інша, протилежна за спрямованістю, наукобіжна тенденція. Це визначальним чином впливає й на розуміння предмета і філософії історії, і всіх інших історичних дисциплін у широкому й вужчому сенсі цього слова.

Яким же чином вирішується проблема об'єкта й предмета філософії історії та інших наук про суспільний поступ з урахуванням дихотомій "моністичне-плюралістичне" та "наукобіжне-наукоцентричне" розуміння історичного процесу?