ЕТНІЧНИЙ АНТАГОНІЗМ: ІСТОРИЧНА ПЕРСПЕКТИВА, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ЕТНІЧНИЙ АНТАГОНІЗМ: ІСТОРИЧНА ПЕРСПЕКТИВА

Щоб якнайповніше проаналізувати етнічні взаємини та етнічний антагонізм у сьогоднішньому світі, ми повинні подивитися на них із історичної перспективи. Неможливо осмислити сьогоднішні лінії поділу, не відвівши головну роль тому впливові, який справила на решту світу експансія західного колоніалізму.

Вже з п'ятнадцятого сторіччя європейці почали проникати в доти невідомі їм моря та океани й висаджуватися на невідомі досі материки з дослідницькими та торговельними намірами, але водночас завойовуючи й підкоряючи корінні народи. Мільйони європейців покинули свій континент, щоб оселитися на цих нових землях. Вони також організували великомасштабне переселення людей з Африки до обох Америк у вигляді работоргівлі (див. мал. 9.1). Ось які переміщення людських мас відбулися за останні три з половиною сотні років чи близько того:

• 3 Європи до Північної Америки. Починаючи з сімнадцятого сторіччя й донині близько 45 мільйонів людей емігрували з Європи, оселившись на теренах, де тепер розташовані Сполучені Штати і Канада. Сьогодні близько 150 мільйонів людей у Північній Америці ведуть свій родовід від часів цієї еміграції.

• 3 Європи до Центральної та Південної Америки. Близько 20 мільйонів колишніх європейців, переважно з Іспанії, Португалії та Італії, емігрували до Центральної та Південної Америки. Близько 50 мільйонів жителів, що населяють сьогодні ці території, мають європейських предків.

• З Європи до Африки та Австралазіі. Приблизно 17 мільйонів чоловік, що живуть сьогодні на цих континентах, мають європейське походження. В Африці більшість еміґрантів оселилися на крайньому півдні, колонізованому переважно британцями та голландцями.

• 3 Африки до Америк. Починаючи з шістнадцятого сторіччя близько п'ятнадцяти мільйонів чорношкірих були, всупереч їхній волі, перевезені на Північно- та Південноамериканський континенти. Майже один мільйон прибули туди в шістнадцятому сторіччі; 1,3 мільйона — в сімнадцятому; 6 мільйонів — у вісімнадцятому; і 2 мільйони — в дев'ятнадцятому сторіччі. Чорних африканців доставляли до Америк у ланцюгах і там визискували як рабів; під час цього було винищено не лише окремі родини, а й цілі племена.

Ці потоки населення сформували основу сьогоднішнього етнічного складу Сполучених Штатів, Канади, країн Центральної та Південної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії. В усіх цих суспільствах тубільні народи були підпорядковані правлінню європейців і у Північній Америці та Австралазії перетворилися на крихітні етнічні меншини. Європейці прибували сюди з різних країн і утворили численні етнічні групи на нових землях. На піку колоніальної ери, в дев'ятнадцятому та на початку двадцятого сторіч, європейці також владарювали над тубільним населенням у багатьох інших реґіонах світу: в Індії, Бірмі, Малайзії та почасти на Близькому Сході.

Протягом значного часу європейської експансії колоністи були в полоні етноцентричних уявлень, вірячи, що вони здійснюють високу цивілізаторську місію щодо решти світу. Навіть ліберально настроєві європейці вважали себе вищими за тубільні племена, з якими їм доводилося зустрічатись. Той факт, що багато з цих племен думали те саме, важив значно менше, оскільки європейці володіли засобами, які давали їм змогу накидати свій світогляд підкореним народам силоміць. Ранній період колоніалізму збігся в часі з виникненням расизму, й відтоді расовий поділ та расові конфлікти мали тенденцію посідати чільне місце серед усіх етнічних конфліктів. Зокрема, расистські погляди, що ставили білих вище над чорними, стали визначати світогляд європейців.

Атлантична работоргівля