Своєрідність загальносоціологічного бачення історичного процесу, Особливості філософсько-історичного трактування співвідношення первинного та вторинного в історії, Філософія історії Бібліотека українських підручників

2.2.3.2. Своєрідність загальносоціологічного бачення історичного процесу

Зовсім по-іншому розглядається історичний процес з позицій загальносоціологічного, а тим більше, філософсько-історичного (у вузькому сенсі слова) підходу. Вже у контексті загальносоціологічного аналізу розрізнення первинного та вторинного не може бути зведеним до опозиції матеріального та ідеального, трансформуючись у відносно самостійну проблему, що потребує спеціального вивчення. У загал ьносоціологічному вимірі світу історичного спрощувати вторинне лише до матеріального (як це роблять ідеалісти) чи лише до ідеального (як матеріалісти) не завжди обов'язково, часто-густо не потрібно, а подекуди й взагалі неможливо. Вже тут протиставлення ідеального та реального, матеріального й духовного, мислення і буття не є таким полярним, як у соціально-філософській площині. Члени означених дихотомій постають у даному разі вже не в своїй чистій, самодостатній формі, а як підпорядковані, плинні й такі, що зникають та знову відтворюються, моменти життєдіяльності справді реального — життєвого, спільного світу людей, певним чином інституалізованого у певну соціальну систему. У контексті загальносоціологічного підходу на перший план виходить вже не поляризація духовного й матеріального, буття та мислення, реального та ідеального, а їхня динамічна єдність у структурі того чи іншого соціального утворення, яка на різних етапах та в різних формах виявлення може фокусуватися на ідеальному (духовному мисленні) чи, навпаки, на реальному (матеріальному бутті) як на одному з іманентних і домінуючих лише тимчасово моментів.

2.2.3.3. Особливості філософсько-історичного трактування співвідношення первинного та вторинного в історії

У площині філософсько-історичного підходу питання про співвідношення первинного й вторинного в історії набуває ще більшої значущості та конкретності. Водночас зв'язок цього співвідношення з кореляцією ідеального та реального постає тут як ще опосередкованіший.

Якщо при дослідженні історичних явищ у загальносоціологічному ракурсі єдність діахронічного та синхронічного зрізів реалізується з пріоритетністю синхронічного начала, то філософсько-історичному підходу притаманна підвищена увага до діахронічного аспекту вивчення, з урахуванням, звісно, нерозривної єдності обох аспектів. Відповідно до цього адептів загальносоціологічного підходу в історичному процесі цікавить передусім єдність, повторюване, типове, класичне, спільне, загальне, експліковане, нормативне тощо.

Увагу ж дослідників, які розробляють і використовують підхід філософсько-історичний, привертає ще складніший і конкретніший, багатший взаємопроникаючими характеристиками шар історичної життєдіяльності людей. Вони ніби повертаються від характерного для соціально-філософського та загальносоціологічного підходів занурення у світ сутностей історичних процесів знову на, здавалося б, поверхневий, подієвий рівень історичної реальності. Однак філософсько-історичний підхід не відкидає, а "знімає", зберігає досягнуте при вивченні історії' соціально-філософськими та загальносоціологічними засобами. Тому історичні явища у контексті філософсько-історичного підходу розглядаються вже не самі по собі чи у протиставленні їх сутності, а в єдності з нею.

При цьому автентично відтворюються вже не відокремлені історичні явища чи їх сутності, а панорамна, відтворена в єдності та розмаїтті — як по горизонталі (частини — ціле), так і по вертикалі (явища — сутність) — історична дійсність. Так само філософсько-історичний підхід не обмежується пошуком і виявленням в історії лише первинного, загального, повторюваного, єдиного, класичних зразків тощо. Він прагне з'ясувати особливості органічного взаємопроникнення, взаємоперетворення й занурення в єдину основу первинного та вторинного, ідеального й реального, матеріального та духовного, загального і особливого, повторюваного і неповторного, типового й індивідуального, цілого та частини, єдності й багатоманітності, центру і периферії, синхронності та асинхронності, класичних і некласичних

форм, автохтонності та гетерохтонності, особистісного, спільнотного, локально-культурного та загальнолюдського, описового, ціннісного, нормативного тощо.

Однак подібна широка експансія, підвищений інтерес до історичної "конкретики" роблять надто актуальною проблему конкретнішого (ніж лише за об'єктом та предметом) розмежування філософії історії й історичної науки як спеціально-наукової галузі людського пізнання. Необхідно також з'ясувати відмінність між ними через розкриття специфіки філософсько-історичного та власне історичного підходу до вивчення минулого, виявлення характеристик, властивих саме і тільки кожному з даних двох підходів окремо.