Філософія історії як галузь пізнання, Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнання, Історичний процес як об'єкт філософії історії, Основні значення терміна "історія", Історія як процес розвитку загалом, Філософія історії Бібліотека українськи

Розділ 2. Філософія історії як галузь пізнання

2.1. Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнання

2.1.1. Історичний процес як об'єкт філософії історії

Як ми переконалися, філософія історії, будучи за своїм характером формою світоглядного осмислення історичної дійсності, все ж не редукується до філософсько-історичного світогляду. Адже вона може поставати і в інституалізованому вигляді, а в цьому разі світогляд як певний стан свідомості людей виступає лише одним із компонентів філософії історії, що є соціальним інститутом. В іпостасі високоспеціалізованої, фахової галузі у мережі соціально-гуманітарних дисциплін, що утворюють у своїй сукупності суспільствознавство, філософія історії обіймає досить високий статус. Місце і значення філософії історії у суспільствознавстві, її співвідношення з іншими його галузями зумовлюються природою філософсько-історичного пізнання, особливостями не тільки об'єкта, що ним виступає історичний процес загалом, а й предмета цього пізнання, виокремлюваного з означеного об'єкта за підходом, властивим саме (і тільки) філософії історії.

Історична дійсність як об'єкт філософського дослідження — утворення складне й багатогранне. Вона не тільки твориться, а й інтериоризується кожним з нас, формуючи внутрішній, духовний світ особистості. Тому в певному розумінні не тільки всесвітня історія живе в людських індивідах, реалізується в людях (їхніх діяльності, взаєминах, спілкуванні, свідомості та інших виявах їхнього буття), а й довільна особа носить у собі свою власну історію, сама є не тільки однією з незліченних граней всезагальної історії, а й її своєрідним, хай не завжди свідомим, уособленням. Ось чому зі смертю кожної людської особистості вмирає в одному із своїх вимірів цілий історичний світ.

2.1.1.1. Основні значення терміна "історія"

Цілком закономірно, що й термін "історія" також багатозначний, полісемантичний. Ці чисельні значення за спеціального, фахового вивчення певним чином "селекціонуються" й групуються. Наприклад, відомий російський учений, що працює в царині філософії історії, Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна: історія як оповідь; історія як несподівана і, зазвичай, не дуже приємна подія; історія як процес розвитку загалом; історія як процес перебігу змін у житті суспільства; історія як минуле; історія як наука1. Розглянемо кожну з цих площин змісту поняття "історія" докладніше.

Дві з них — історія як оповідь, оповідання та історія як пригода чи подія — вживаються переважно у повсякденному контексті, оскільки, як доречно зауважує Гулига, той, хто вигадує історії, ще не історик, так само, як той, хто раз у раз потрапляє в історію, не стає від цього видатною історичною особою. Інші чотири смисли слова "історія" виходять за межі суто побутового вжитку й мають загальніше й глибше значення.

2.1.1.2. Історія як процес розвитку загалом

Це, по-перше, історія як процес будь-якого, природного, суспільного, душевного чи духовного розвитку взагалі.

Починаючи від Мультиверсуму, тобто множини Всесвітів (Універсумів, одним з яких є й наш Всесвіт, що включає Галактику з нашою сонячною системою) й закінчуючи флорою, фауною й людством, мислячим духом нашої планети, все утворює певну темпоральну тривалість і водночас послідовність змін, тобто певний історичний процес. Без врахування цього моменту неможлива будь-яка галузь людського пізнання, з ним — вона у певному сенсі постає як різновид історичного вивчення реальності. Дану обставину непогано розкрили свого часу ще К. Маркс і Ф. Енгельс. "Ми, — писали вони, — знаємо тільки одну-єдину науку, науку історії. Історію можна розглядати з двох боків, її можна поділити на історію природи і історію людей"3.

Загалом ця позиція де в чому нагадує гегелівське розуміння історичного процесу, однак взяте з історичними корективами. Гегель, як і Маркс з Енгельсом, теж вважав навколишній світ сферою вияву об'єктивної діалектики, об'єктивного розвитку. Однак тлумачив цю діалектику не матеріалістично, а як абсолютну ідею. Крім того, за Гегелем, об'єктивний розвиток відбувається в природі, по-перше, у відчуженій формі, по-друге ж, припиняється і переходить у просторові форми з появою мислячого духу, людини. Тому власне історією, за співіснування природи та суспільства, постає, як вважав німецький мислитель, лише соціальний процес, саме (і тільки) у цій сфері можна говорити про зміну й не тільки суспільну, а зміну як таку, у повному обсязі цієї категорії. "Всесвітня історія, — вважав Гегель, — є взагалі вияв духу в часі, подібно до того, як ідея, як природа, виявляється у просторі. Якщо ми тепер кинемо погляд на всесвітню історію загалом, то побачимо величезну картину змін і діянь, безкінечно різноманітних формувань народів, держав, індивідів, котрі неперервно з'являються одні за другими... Загальною думкою, категорією, яка насамперед уявляється за цієї неперервної череди індивідів і народів, що існують деякий час, а потім зникають, є зміна як така"3.