Шведська модель соціально-економічного розвитку. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Шведська модель соціально-економічного розвитку.

Це найдемократичніша модель економічного і політичного розвитку регульованої ринкової економіки, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (в тому числі колективної власності профспілок) і економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Початковим етапом її формування був розвиток політичної та соціальної демократії в довоєнний період. Зокрема, у 1938 р. між Союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок (нині до них належать майже 90 % трудящих) була досягнута угода, згідно з якою було визнано право профспілок на самоорганізацію та активну участь у веденні тарифних переговорів, належному оснащенні робочих місць тощо. Союз підприємців отримав свободу дій у сфері виробництва, а держава не мала права активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору. Водночас у сфері розподілу впроваджувалась "зрівняльна" політика регулювання заробітної плати і аналогічна фіскальна політика держави. Така концепція ґрунтувалась на ідеї про неможливість і недоцільність покладатись на механізми ринку у сфері розподілу економічного продукту, зокрема на положення про те, що праця не є товаром (а отже, заробітна плата не є його ціною), а одним із виявів людської сутності, визнанням соціального значення діяльності людини. Тому величина заробітної плати повинна, з одного боку, бути диференційованою залежно від видів праці, а з іншого — її розмір мусить бути однаковим на однакову працю на всіх підприємствах різних галузей народного господарства та його регіонах. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.

З 1972 р. наймані працівники представлені в директораті кожної фірми з кількістю зайнятих понад 100 осіб. Звільнення з роботи можливе лише з об'єктивних причин, причому повідомлення працівнику надсилається за 6 місяців до звільнення. Офіційним рівнем всезагальної зайнятості вважається рівень безробіття в 2 %, а до безробітних зараховують тих, хто не працював 5 днів.

У 1984 р. процес формування фондів профспілки якісно змінився. Зокрема, було зменшено розмір оподаткування прибутків акціонерних компаній, різних фінансових інститутів (банків, страхових компаній) до 20 %, цей податок розподілявся між п'ятьма регіональними відділеннями фондів профспілки, а кожний з них міг володіти лише 8 % голосів на загальних зборах акціонерів (усі п'ять фондів могли придбати лише 40 % акціонерного капіталу і відповідну кількість голосів).

Фіскальна державна політика, за цією концепцією, повинна також відповідати соціалістичному принципу рівності, зокрема забезпечувати акумуляцію необхідних засобів для фінансування держави загального благоденства і рівномірно розподіляти багатство в межах країни. Засобами реалізації цих функцій є розвиток ефективної індустріальної економіки, зорієнтованої на отримання прибутків за сприятливих умов для інвестицій (низькі податки на прибутки). Ставки національного прогресивного подохідного податку становлять від 5 до 46 %. Водночас у Швеції впроваджується високопродуктивна шкала оподаткування високих індивідуальних доходів (від 31,5 % до 85 %, а в Україні і Росії — лише 13 %). Держава також піклується про працевлаштування всіх людей і впровадження ефективної системи соціального страхування. Система охорони здоров'я на 95 % є державною (лише 5 % лікарів мають приватну практику).

31976 р. за ініціативою профспілок почав формуватись фонд профспілок за рахунок відрахування частини прибутків великих компаній на придбання акцій для працівників. Особливістю функціонування фондів є колективне володіння, за якого їх члени мають право голосу на загальних зборах акціонерів і делегування своїх представників у спостережні ради. Про колективну природу володіння такими акціями свідчить, зокрема, той факт, що вони не купуються і не продаються, не відчужуються від підприємств. З метою певної децентралізації влади фонди передають частину своїх голосів тим підприємствам, прибуток яких у формі акцій розподіляється за фондами. У такий спосіб значною мірою соціалізується власність на засоби виробництва (а отже, відбувається відповідне усуспільнення акціонерного капіталу), її влади та капіталізація праці.

З метою створення нових робочих місць частина коштів надається менш могутнім підприємствам, спроможним нарощувати виробництво. Крім того, дивіденди на акції працеотримувачів можуть використовуватись з метою додаткового фінансування системи соціального страхування. Аналогічно профспілки, перетворюючись частково у колективних власників засобів виробництва, виражають соціальні та економічні інтереси найманих працівників, а певною мірою — інтереси капіталу.

Загалом шведська модель соціально-економічного розвитку зорієнтована на плюралізм економічної влади і власності, недопущення її концентрації в руках підприємців і профспілок. У Швеції цю модель називають "державою добробуту". Важливою складовою моделі є високі податки на багатих; наявність розвинутого громадянського суспільства. Провідна соціал-демократична партія не має більшості в парламенті, а тому там не формується більшість, уряд надзвичайно економний (у Кабінеті міністрів — 11 автомобілів, а в парламенті — 3). Держава е позаблоковою.

Трьома основними формами власності у Швеції е приватна, державна і кооперативна. В межах приватної вирізняють приватну, що належить окремим особам, і акціонерну (отже, колективну) капіталістичну власність. Останнім часом зменшується частка акцій, якими володіють великі власники (з 47 % в 1975 р. до 21 % в 1985 р.), і зростає частка акцій, що належить різним інститутам і установам (за вказаний період вона зросла з 53 % до 79 %) — інвестиційним компаніям, пенсійному фонду та ін. Багато працівників є власниками акцій, а їх заощадженням в інвестиційних фондах держава надає вагомі пільги.

На державних підприємствах у Швеції в 1992 р. працювало 32,2 % від загальної чисельності робочої сили. Ці підприємства зосереджені здебільшого в сировинних галузях, гірничо-видобувній, чорній металургії, суднобудуванні, на транспорті, в наданні комунальних послуг та ін. Більшість з них об'єднані в державному концерні "Прокордіа".

Кооперативи найбільше розвинулись у сільському господарстві, промисловості, житловому будівництві, роздрібній торгівлі. Згідно з оцінкою експертної комісії в 1976 р. кооперативи з точки зору досягнення економічного добробут ту е корисною формою організації суспільства майбутнього. Вони виробляють понад 2/3 сільськогосподарської продукції.

За витратами на розвиток освіти надушу населення Швеція посідає перше місце в світі. Обов'язковою є 9-річна освіта, яку діти отримують переважно в державних школах. Вищу освіту також, як правило, фінансує держава і доступ до неї відкритий всім, хто отримав середню освіту. На отримання вищої освіти студентам надається допомога, причому більша її частина є безкоштовною. Внаслідок цих процесів економіка та влада Швеції цілком зорієнтовані на інтереси людини.