РАННІЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ , Плач і усмішка, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

РАННІЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ

Перцептивний розвиток

Всі людські діти народжуються зі здатністю робити певні перцептивні розрізнення й адекватно відповідати на них (Richards and Light, 1986). Колись переважала думка, що на новонароджену дитину навалюється безліч відчуттів, яким вона неспроможна дати раду. У своїх знаменитих рядках психолог і філософ Вільям Джеймс писав: "Немовля, водночас атаковане через очі, вуха, носик, шкіру, нутрощі, сприймає всю цю навалу відчуттів як одне невиразне квітування барв і гучання звуків" (Games 1890). Сьогодні більшість дослідників поведінки немовляти вже не сприймають ці слова як адекватний опис — навіть новонароджені немовлята реаґують на своє середовище вибірково.

Уже у віці одного тижня вони дивляться на поверхню, покриту якимись візерунками (смугами, концентричними колами, чиїмось намальованим обличчям), значно частіше, аніж на поверхню однотонну, хай навіть помальовану яскравою барвою. До місячного віку ці перцептуальні спроможності ще слабкі й на відстані більше фута всі кольори змазуються. Потім візуальні та слухові здібності дитини починають швидко зростати. У віці біля чотирьох місяців немовля тримає в полі свого зору людину, яка пересувається в межах кімнати. Чутливість до дотику і приємне відчуття тепла властиві від моменту народження.

Плач і усмішка

Якщо діти вибірково реаґують на середовище, то дорослі, у свою чергу, по-різному сприймають різні моделі поведінки немовляти на підставі припущення, що вони сигналізують про те, чого воно хоче або чого йому треба. Вважають, що воно плаче, коли голодне або терпить відчуття дискомфорту, а всміхається чи робить інші гримаски личком, коли задоволене. Роблячи такі припущення, ми тим самим визнаємо за реакціями немовляти соціально спрямовані дії. Але слід визнати й те, що в цьому процесі глибоко задіяні аспекти культури. Плач дає цьому переконливий приклад. У багатьох культурах немовля фізично відокремлене від матері протягом більшої частини дня, перебуваючи в ліжечку, дитячому візку або серед своїх іграшок. За таких обставин плач, як правило, сигналізує про те, що дитина вимагає до себе уваги. В багатьох інших культурах новонароджене немовля протягом кількох місяців майже весь час перебуває в безпосередньому контакті з тілом матері, бо вона повсюди носить його з собою в спеціальному гамачку. За такої практики мати звертає увагу на дитину тільки тоді, коли та захлинається від плачу, що сприймається як сигнал термінової допомоги. Коли ж дитина починає звиватися в гамачку, це свідчить, що вона голодна або їй треба змінити пелюшки чи приділити якусь особливу увагу.

Культурні відмінності позначаються також на інтерпретації усмішки. Всі нормальні діти всміхаються, за певних обставин, через місяць або півтора по народженні. Дитина, наприклад, усміхнеться, якщо їй показати схожий на обличчя овал, де будуть тільки дві цятки замість очей. Вона всміхнеться також людському обличчю незалежно від того, буде в нього рот відкритий чи затулений. Мабуть, усмішка є природною реакцією, а не завченою чи такою, яка автоматично виникає, коли дитина бачить інше усміхнене обличчя. За доказ цього може правити й те, що діти, народжені сліпими, починають усміхатися приблизно в тому самому віці, що й діти зрячі, хоча вони не мали змоги когось наслідувати. Проте різні культури по-різному оцінюють ситуації, в яких усмішка вважається доречною, і це відбивається на реакції дорослих у відповідь на усмішку дитини. Діти не мають потреби вчитися усміхатись, але вони повинні вивчити, коли і де усмішка виглядатиме пристойною. Так, китайці, наприклад, усміхаються значно рідше, аніж європейці, в ситуаціях спілкування — наприклад, коли вітаються з незнайомою людиною.