Вчинок як осередок психічного., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Вчинок як осередок психічного.

Спробуємо докладніше обгрунтувати це твердження. Як відомо, в більшості досліджень психіка визнається цілісною, інтегрованою ідеальною реальністю, кожний елемент якої генетично, структурно і функціонально пов'язаний з іншими і з системою в цілому. У гострій полеміці про те, з яких методологічних позицій підходити до пояснення цієї єдності і взаємопроникненості складових внутрішнього буття, висловлено чимало цікавих критичних зауважень і сформульовано ідей, що дають можливість науці психології відкривати нові горизонти у розв'язанні цієї складної, але дуже актуальної проблеми.

Так, існує думка, що аналіз психіки за "одиницями", як і пошук таких одиниць, — справа безперспективна. Адже, мовляв, виділивши таку одиницю, ми станемо перед нерозв'язним питанням: в силу якої наперед визначеної гармонії ці одиниці зливаються в одне ціле? Крім того, виділення частин, про які ми знаємо лише те, що вони повторюють властивості цілого, нам нічого не дає. Властивості цілого, які "повторює" одиниця, нам, отже, мають бути відомі ще до її виділення. Навіщо ж тоді взагалі виділяти цю одиницю?

Розчленування цілого на відносно незалежні і водночас пов'язані між собою елементи, частини і відновлення природної цілісності досліджуваного об'єкта: — один з необхідних способів пізнання світу взагалі і світу психіки зокрема. І тут без виділення умовних одиниць практично не обійтись. Інша річ — розглядати систему психіки у процесі її становлення, розвитку, самотворення. Тут мова має йти вже не про "одиниці", а про "осередок" психічного.

СЛ.Рубінштейн і М.Г .Ярошевський, а до них В.В.Зеньківський об'єктивно підводять історико-психологічну думку до ідеї про са-мостворюючу форму причиновості, яка через учинковий осередок психологічної системи стає системоутворюючим фактором. Тому вчинок як осередок психічної системи є суперечливою єдністю, із збереженням своєрідностей усіх сторін, визначень психічного.

Саме вчинок, на думку О.М.Ткачепка, на відміну від таких психологічних феноменів, як мотивація, інтелект, воля, характер, стосується не однієї якоїсь сторони психіки особистості (мотивапїйної, регулятивної, пізнавальної), а становить їх єдність, що відповідає реальним цілісним актам самореалізації особистості. Цілісність та "елементарність" — ось у чому перевага запропонованої "одиниці" аналізу особистості.

Отже, саме феномен вчинку задовольняє критерії визначення осередку психічного, бо здатний "зняти" в собі і "породити" із себе основні суперечності, що утворюють у їх єдності рушійну силу розвитку системи психіки в її специфічно людській якості.

Вчинок являє собою єдність внутрішнього й зовнішнього, тілесного й духовного, біологічного й соціального, індивідуального й суспільного, свідомого, несвідомого й надсвідомого, структурно, функціонально й генетично поєднує в собі ствердження і заперечення, творення і репродукування, свободу й необхідність.

З тих же причин категорія вчинку набуває значення провідного принципу психологічної науки. Категорія перетворюється в принцип, коли стає основою послідовного тлумачення (принцип рефлексологічний, гештальтистський та ін.). Категоріальний і принциповий підходи є атрибутами осередку, який не зводиться до них, а є відносно до них синтетичним утворенням. Це — "живий осередок", який цілком включає в себе всі сторони психічного, так що поза ним нічого не залишається.

Будь-який психічний стан чи процес, риса чи якість людини у своєму функціонуванні і розвитку тяжіють до одного з визначень вчинку, а сама вона прагне утвердитись у ролі його суб'єкта. Тому і кожна психологічна система може бути проаналізована й оцінена як перспективна залежно від того, наскільки вона вибудовує себе, орієнтуючись на вчинкову логіку, вчинковий принцип, категорію вчинку.