Механізм використання історичних законів: основні складові , Використання історичних законів: реальне чи позірне?, Ще один варіант номологічної кризи, Філософія історії Бібліотека українських підручників

7.3.4.6. Механізм використання історичних законів: основні складові

Насамперед розглянемо механізм їх використання марксизмом як в принципі дійових засобів політики і соціального управління. Проблема пізнання і використання законів історичної реальності у межах цього напряму зводиться до адекватного вираження і вмілого практичного застосування законів. Вважалося, якщо все робиться належним чином, то ефект і пізнання, і використання суспільних законів не повинен давати особливо небажаних наслідків.

Інтегруючим є в цьому випадку поняття механізму — незалежно від того, про що йдеться — дію, пізнання чи використання історичних законів. Особливості механізму дії законів історії та його основні складові (необхідність, потреба, інтерес, індивідуальні та колективні цілі, масово-індивідуальна діяльність щодо їх реалізації, отримані результати) вже розглянуто раніше. Коли ж ішлося не просто про дію, а про використання суспільних законів, то в цьому (другому) випадку кількість ланок вже не вичерпується лише перерахованими щойно. Зокрема, механізм так званого свідомого використання законів за часів радянського марксизму передбачав: 1) формулювання законів діяльності людей у системі науково-теоретичного знання на основі пізнання їх необхідних потреб та інтересів; 2) виявлення шляхом зіставлення цієї системи знань з практикою, невідповідностей між ними, тобто сукупності назрілих соціальних проблем: 3) визначення системи соціальних цілей, програм, проектів, планів, спрямованих на розв'язання цих проблем; 4) організаційно-управлінську діяльність з мобілізації мас на практичну реалізацію зазначених цілей, програм, проектів, планів; б) практичну діяльність мас щодо виконання зазначених цілей; 6) співвіднесення практичних результатів з визначеними раніше цілями, виявлення невідповідностей між ними, що зумовлює необхідність повторення цього циклу і т.д.

7.3.4.7. Використання історичних законів: реальне чи позірне?

Подібне розуміння специфіки, пізнання і дії, чи навіть використання соціально-історичних законів, по суті, панувало в нашому суспільстві понад 70 років. Зазначений механізм дії законів соціально-історичної діяльності задумувався і розроблявся як безвідмовний. Проте, попри всі намагання привести життєві реалії у відповідність з вимогами законів, цей механізм ніколи не спрацьовував з очікуваною чіткістю. Завжди виявлялися небажані наслідки, розбіжності між заданою через цілі, проекти, програми і плани сукупністю вимог законів і реальними результатами практичної діяльності мас з приводу втілення цих проектів і програм.

Такий "ірраціональний залишок" як наслідок реалізації соціально-історичних законів був завжди. Але установка на просвітницьке трактування цих законів неминуче тлумачила небажані наслідки, що суперечили законам, як щось випадкове. Сама ця випадковість позбавлялася статусу об'єктивної, пояснювалася неправильними діями суб'єкта управління чи практичних перетворень. У центрі уваги вчених перебували не реальні прояви дії закону, а нормативна модель цієї дії. Однак у реальному житті декларована законовідповідна планомірність дедалі частіше оберталася волюнтаризмом управлінських рішень, а бажана збалансованість господарського комплексу — реальністю тіньової економіки і процвітанням нетрудових доходів. Наявна суперечність між однобічністю, абстрактністю закону і численними реальними відхиленнями від нього залишалася, по суті, поза наукою. Вона тлумачилась як не істотна, як наслідок антисоціальних вчинків і пережитків. Тому з'ясуванням причин розбіжності постульованого у законах належного і реалій життя займалася не наука, а правоохоронні органи і органи контролю.

Наслідком всього цього було не посилення, а послаблення дії законів, і, навпаки, посилення стихійної компоненти, яка сьогодні заполонила всі сфери суспільного життя.

Нарешті, слід зауважити, що тлумачення законів історії лише як законів інструментальних, законів цілераціональної діяльності і утвердження формальної раціональності, панування інституціональних утворень виявлялися небезвинними і в соціально-політичному плані. Вони, як переконливо показали Адорно, Хоркхаймер, а пізніше Фейерабенд, внутрішньо пов'язані з тоталітарними деформаціями державного устрою.

Та закономірність суспільного процесу, яка у Макса Вебера іменувалася раціоналізацією всіх сфер життєдіяльності людей за переходу від традиційного суспільства до сучасного, у Адорно і Хоркхаймера отримала назву просвітництва. Значно розширюються і часові межі дії зазначеної закономірності. За авторами "Діалектики просвітництва", вже у міфах боги відокремлюються від стихій як позначення їх сутності, а буття деградує до логоса20 . Основною закономірністю історії є, на їх переконання, рух від цієї, стародавньої міфології, до міфології XX ст. шляхом просвітництва (раціоналізації), аверсом якої є прогресуюче і дедалі тоталітарніше здійснення принципу волі до влади, оволодіння внутрішньою і зовнішньою природою, а реверсом у тій самій мірі — прогресуюче і дедалі поширеніше відчуження.

Хибуючи на нігілістичне соціологізаторство, Теодор Адорно та Макс Хоркхаймер, втім, досить доречно фіксують пізнавальну неспроможність і політичну шкідливість редукції законів історичного процесу до законів цілераціональної соціальної дії, що за відповідних умов неминуче призводить до перетворення їх на інструменти тоталітарного політиканства і етакратичного управління, на засоби жорсткого контролю над масово-індивідуальною свідомістю та маніпулювання нею.

І якщо однією з вузлових міфологем французького Просвітництва була людина-машина Ламетрі, то для сучасного соціального просвітництва таким же ідеалом, на думку Мемфорда, та й Адорно і Хорк-хаймера, є повне й остаточне, без будь-яких побіжних наслідків, уречевлення законів як всезагальних форм соціального мислення і дії в соціальній дійсності як в автоматичному, із самодіяльним перебігом, процесі на зразок машини21 . Закономірності розвитку суспільства Л.Мемфорд також критично оцінює як форми трансформації своєрідної соціальної мегамашини з усіма її антигуманними рисами22.

7.3.4.8. Ще один варіант номологічної кризи

Втім, криза в осмисленні історичних законів спостерігається й у тих авторів, що ставляться до номологічної проблематики з пієтетом. Наприклад, у представників сучасної аналітичної філософії історії. І спричиняють цю кризу значною мірою два основні важелі реалізації законів історії — об'єктивні, сутнісні й необхідні історичні зв'язки, з одного боку; пристрасті, потреби, мотиви, прагнення людей — з іншого. Скажімо, Вільям Дрей, канадський філософ, вишколений на оксфордській традиції логічного аналізу, пояснює історичну діяльність людей передусім (і в основному) їх мотивами, піддаючи рішучій критиці так звану теорію охоплюючих законів, представлену американським філософом і логіком Карлом Гемпелем. "Теорії охоплюючих законів, — вважає він, — не вистачає належної сприйнятливості до того поняття пояснення, котрим звичайно користуються історики"23. На противагу цій теорії Дрей і пропонує власний підхід, який за логічну основу більшості пояснень людських вчинків вважає мотиви. Спростовуючи звинувачення Дрея, Гемпель зауважує, що "поняття пояснення за допомогою охоплюючих законів, як це ясно видно з самої схеми цього пояснення, стосується логіки, а не психології пояснення"24, до котрої він відносить, судячи з усього, пояснення за мотивами. І, крім того, застерігає, що пояснення за охоплюючими законами він розглядає не як таке, що вичерпує проблему, а як одне з можливих часткових підходів до неї. Однак за всіх справді необхідних корекцій і застережень з обох сторін залишається фактом розрив обома трактуваннями двох внутрішньо тісно пов'язаних складових дії історичних законів. А отже, фактом залишається й прогресуюча в цілому криза розуміння природи історичних законів у рамках аналітичної філософії історії.

Дедалі очевидніша теоретична обмеженість у розумінні законів Історичної реальності лише як законів цілераціональної діяльності, як охоплюючих законів тощо і чимала вразливість такого розуміння з боку полі тика нських маніпуляцій загострюють актуальність пошуку альтернативних щодо першого, традиційного підходу способів з'ясування соціально-номологічної проблематики.