Конститутивні закони культурно-історичних типів, Культурні типи, множина яких утворює всесвітню історію, Основні фази існування культурно-історичного типу: загальна характеристика, Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.2.8. Конститутивні закони культурно-історичних типів

Данилевський формулює п'ять загальних "законів історичного розвитку, що випливають з погрупування його явищ за культурно-історичними типами.

Закон 1. Будь-яке плем'я чи сімейство народів, які характеризуються окремою мовою чи групою мов, доволі близьких між собою (щоб спорідненість їх відчувалась безпосередньо, без глибоких філологічних вишукувань) становить своєрідний культурно-історичний тип, якщо воно взагалі за своїми духовними задатками здатне до історичного розвитку й вийшло вже з дитинства.

Закон 2. Для того, щоб цивілізація, властива самобутньому культурно-історичному типу, могла зародитися й розвиватися, необхідно, щоб народи" До нього належні, користувалися політичною незалежністю.

Закон 3. Засади цивілізації одного культурно-історичного типу не передаються народам іншого типу. Кожний тип виробляє її для себе за більшого чи меншого впливу чужих, що йому передували, сучасних цивілізацій.

Закон 4. Цивілізація, притаманна кожному культурно-історичному типу, лише тоді сягає повноти, різноманітності та багатства, якщо вона забезпечує розмаїття етнографічних елементів, що його складають, — коли вони, не поглинаються своїм політичним цілим, а, користуючись незалежністю, становлять федерацію, або політичну систему держав.

Закон 5. Хід розвитку культурно-історичних типів-найближче уподібнюється багаторічним одноплідним рослинам, але період квітування і плодоношення — відносно короткий і виснажує раз і назавжди їхню життєву силу38.

4.2.2.9. Культурні типи, множина яких утворює всесвітню історію

Виходячи з означених критеріїв, російський історик виокремлює основні типи, що пройшли або успішно проходять повний цикл свого розвитку і формують у своїй сукупності всесвітню історію людства в цілому. До даних культурно-історичних типів він відносить передусім ті, що вже сягнули вищого рівня зрілості, тобто цивілізації. Такими самобутніми культурно-історичними типами (цивілізаціями) за хронологією Данилевського є: 1) єгипетський; 2) китайський; 3) ассирійсько-вавилоно-фінікійський, халдейський, або древньосемітичний; 4) індійський; 5) іранський; 6) єврейський; 7) грецький; 8) римський; 9) ново-семітичний, або аравійський; 10) германо-романський, або європейський. Крім них, Данилевський згадує ще два американські культурно-історичні типи — мексиканський і перуанський, які, на його думку, загинули насильницькою смертю, не встигнувши розвинутись39 . Нарешті, особливе місце він відводить слов'янському культурно-історичному типу як найуніверсальнішому й наймолодшому, що лише за сучасних умов сягає вищого рівня розвитку — цивілізації.

4.2.2.10. Основні фази існування культурно-історичного типу: загальна характеристика

У своєму розвитку кожний з культурно-історичних типів, аби постати повноцінним учасником всесвітньо-історичного процесу, має пройти три основні фази історичного розвитку — етнічну; фазу утвердження своєї політичної незалежності й державотворення; фазу цивілізації.

Перша — етнічна, або етнографічна, фаза — це період конституювання культурно-історичного типу як такого. На цьому етапі з різних, спочатку розпорошених етнічних спільнот — родів, племен, общин тощо — поступово формується єдиний, хоча б за основними характеристиками, етнос — суб'єкт відповідного культурно-історичного типу. Це можуть бути навіть кілька, але споріднених етносів. Водночас, за Данилевським, відбувається й формування єдиного психологічного складу, тобто особливості складу розуму, почуття і волі, котрі забезпечують оригінальність спільноти, що є етнографічним матеріалом, основою певного культурно-історичного типу40. Ці специфічні риси, як вважав мислитель, знаходять своє вираження у мові, що формується в зазначений тривалий період, у міфічному світогляді, в епічних переказах, основних формах побутування, тобто ставленні як до зовнішньої природи, так і до собі подібних, та інших характеристиках означеного єдиного психологічного складу. Або, як ще називає його російський мислитель — "морфологічного начала даної культури". Нарешті, етнографічна фаза — це стадія накопичення та консолідації не тільки етнічних і психічних сил, а й найрізноманітніших матеріальних засобів та ресурсів.

Якщо етнографічна фаза розвитку культурно-історичного типу — це період збирання, накопичення для майбутньої творчої історичної дії, то цивілізація — це бурхливий і відносно короткий час творчої і корисної, але все ж розтрати запасів і сил, опредмечення неповторних рис етносу, кожна з цих особливостей у період цивілізації має сягнути своєї межі.

Однак повне життєве коло культурно-історичного типу не вичерпується цим дуальним ритмом, не редукується до нього. Така двоїстість поділу життєвого кругообігу етносу, через який здійснюється відповідний культурно-історичний тип, на невизначено тривалий період формування, коли несвідомим чином заготовляється матеріал та закладаються підвалини майбутньої діяльності й на нетривалий відтинок інтенсивної продуктивної дії, коли ці заготовки залучаються у створення цивілізації — є вельми умовною. Між цими двома фазами є своєрідний посередник — той проміжок часу, протягом якого народ забезпечує вже не сили чи матеріал, а місце для продуктивної цивілізаційної діяльності, будує державу й утверджує свою політичну незалежність, без якої цивілізація не може ні започаткуватися, ні, тим більше, розвинутися і зміцнитися. Цей часовий відтинок і утворює державну фазу існування культурно-історичного типу41.