Форми земельної ренти та ціна землі, Диференціальна та монопольна земельна рента. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Форми земельної ренти та ціна землі

Диференціальна та монопольна земельна рента.

Зі зміною відносин економічної власності з'являються нові різноманітні ренти, які синтезуються в категорії економічна (або земельна) рента. В сучасній економічній літературі ці категорії трактуються різнопланово, іноді спрощено. Так, американські економісти К. Макконнелл і С. Брю визначають ренту як "ціну, виплачувану за використання землі та інших природних ресурсів"1. Український економіст І. Малий трактує цю категорію як "особливий вид ренти у формі додаткового доходу, який отримує підприємець у результаті зменшення витрат на одиницю продукції порівняно з іншими виробниками". В підручнику "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" за редакцією Г. Климка земельна рента характеризується як "ціна, що виплачується землевласнику (або дохід, отримуваний ним) за надання у користування товаровиробнику (на правах оренди або в іншій формі) сільськогосподарських земель"; "...виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею".

У названих визначеннях основним недоліком слід назвати відсутність ролі найманих працівників у створенні цих форм ренти. Опосередковано це зазначає І. Малий. В іншій праці вказано, що "землевласник безпосередньо створює і отримує ренту, якщо він сам або із застосуванням найманої праці обробляє землю, яка йому належить". Ця точка зору майже збігається з концепцією трьох факторів виробництва, де в ролі робітника виступає і землевласник.

Земельна рента — економічна форма реалізації власності, яка виражає відносини економічної власності між власниками землі і найманими працівниками з приводу створення сільськогосподарської продукції та привласнення її певної частини у різних формах.

За феодалізму земельна рента як економічна форма реалізації власності феодала на землю виявлялася спочатку у вигляді панщини, пізніше оброку, потім грошової форми ренти. Земельна рента за капіталізму набула форми орендної плати орендаря землевласнику за тимчасове користування землею. За певні споруди (склади, іригаційна система) орендар платить додатково. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

Диференціальна земельна рента існує у формі диференціальної ренти І і П. Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту гірші за якістю та віддалені ділянки землі. Особливостями дії закону вартості у сільському господарстві зумовлено те, що суспільна вартість, а отже, ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлюються середніми витратами суспільно необхідної праці на гірших або найвіддаленіших від ринку землях. Розташовані на середніх і кращих землях господарства мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, яку реалізують за сформованими на основі витрат на гірших землях цінами. Завдяки цьому утворюється додатковий чистий дохід, який набуває форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця у родючості та розташуванні земель, а джерелом — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Диференціальна рента І — це відносини економічної власності між власниками земель різної якості та розташування (орендарями, в тому числі капіталістами) і найманими працівниками з приводу оплати за тимчасове використання землі і привласнення додаткового (створеного найманою працею орендарів, синергічним ефектом праці та природної родючості землі) чистого продукту через механізм ціноутворення. Розташовані на кращих і середніх за якістю землях господарства витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогосподарської продукції. Тому диференціальна рента І за умов суспільної власності на землю повинна вилучатись державою. За умов капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати. В Україні у 2001 р. загальна сума ренти становила до 17 млрд гривень, але держава отримала менше 5 млрд грн.

Диференціальна рента II (крім відносин економічної власності, які втілені в диференціальній ренті І) виражає складніший комплекс економічних відносин, передусім пов'язаних з економічною власністю внаслідок інтенсивного ведення господарства. Воно означає використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищити продуктивність праці та отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Природна родючість землі доповнюється і поступово замінюється економічною родючістю, зростає синергічний ефект. За раціонального ведення сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не тільки окупність, а й надлишковий дохід, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. При укладанні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений у якомога більшій тривалості договору про оренду землі, землевласник — у меншій.

За існування СРСР диференціальну ренту І вилучала держава через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами. Диференціальна рента ІІ в основному залишалась у господарствах і використовувалась для розвитку виробництва і частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.

За сучасних умов диференціальна рента в Україні повинна раціонально вилучатись через механізм рентних платежів, розмір яких залежатиме від якості землі, проте держава майже втратила контроль над ними. Оцінка якості землі (родючість., забезпеченість вологою, теплом, а також розташування та конфігурація ділянок тощо) зафіксована у Державному земельному кадастрі.

У сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах господарства вирощують рідкісні продукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як правило, перевищує пропозицію, то ціни на неї встановлюються вище вартості (монопольні ціни). Утворений надприбуток у формі монопольної ренти привласнює землевласник. її джерелом є частка доходів покупців таких продуктів. Тому рентні платежі, плата за землю на цих ділянках мають бути вищими. Отже, монопольна рента є формою економічної реалізації власності на унікальні за родючістю землі, джерелом якої є праця найманих працівників та частина доходів покупців, що надходять до землевласника через механізм монопольних цін.

Диференціальну ренту ІІ треба розподіляти між власником та орендарем так, щоб власник був зацікавлений в укладанні орендного договору на тривалий строк, а орендар — в інтенсивному веденні сільського господарства за рахунок додаткових капіталовкладень.

Розміри (граничні) орендної плати і ставки земельного податку визначає Верховна Рада України. Частина коштів від плати за землю зосереджується в бюджетах рад народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки, а частина — в обласному і республіканському бюджетах. Від плати за землю звільняються заповідники, національні парки, ботанічні сади, дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та деякі інші установи. На три роки (з часу передачі в їхню власність або в користування земельної ділянки) від плати за землю звільняються також заново створені фермерські господарства. Отримані рентні платежі та податки повинні використовуватись для поліпшення якості земель, їх охорони, для виконання робіт із землеустрою, ведення земельного кадастру тощо.

Основними шляхами поліпшення якості землі та її використання є впровадження правильних сівозмін (оскільки розораність земель в Україні перевищує 80 %), збільшення маси добрив, насамперед органічних (їх внесення за 90-ті роки зменшилось у 25 разів), боротьба зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур (дає змогу зберегти понад 20% вирощеного врожаю), проведення комплексу заходів з охорони ґрунтів (агрономічних, лісозахисних, меліоративних та ін.), рекультивація земель (відновлення їх родючості після закінчення видобутку корисних копалин відкритим способом) та ін.

Найважливішим напрямом істотного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є інтенсифікація сільського господарства шляхом механізації та комп'ютеризації виробництва, хімізації, меліорації, інтенсивного розвитку біотехнології та ін. У тваринництві інтенсифікація досягається завдяки використанню досягнень генетики і селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо скоротити до мінімуму втрати сільськогосподарської продукції при її збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці.