Українська гельсинкська група, Переслідування дисидентів, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Українська гельсинкська група

У сер. 1970-х років дисидентський рух дістав нового імпульсу. Він був пов'язаний з підписанням Радянським Союзом Гельсинської угоди 1976 p., яка передбачала і зобов'язання країн-підписантів щодо дотримання основних прав людини. Це дало дисидентам підстави взяти на себе функції громадського контролю затим, як радянське керівництво буде виконувати взяті на себе обов'язки. 12 травня 1976 р. у Москві було проголошено про створення громадської групи для контролю за виконанням Гельсінкських угод. 9 листопада того ж року аналогічна організація постала в Україні. Вона отримала назву Українська гельсинкська група (УГГ). Серед її засновників були: О.Бердник, П.Григоренко, І.Кандиба, Л.Лук'яненко, О.Мешко, М.Матусевич, М.Маринович, М.Руденко, Н.Строката-Караванська, О.Тихий. За весь час існування УГГ її членами були 37 чол. Очолив українських борців за права людини відомий письменник Микола Рудетсо. Учасник Другої світової війни, політпрацівник, у мирний час очолював партійну організацію Спілки письменників України. Був нагороджений орденами і медалями СРСР.

Від попередніх організацій У ГТ суттєво відрізнялася. Вона була легальною, тісно співпрацювала з подібними групами Росії, Прибалтики, Закавказзя, налагодила зв'язки із зарубіжними правозахисними товариствами. Декларація УГГ передбачала, що її члени вимагатимуть від влади безумовного виконання закону і забезпечення прав людини, справжньої демократії. Група, ведучи боротьбу за права українського народу, з по вагою ставилася до мови і культури інших народів, які проживали в республіці. Саме тому в УГГ входили представники різних національностей. У майбутній демократичній Україні, йшлося в декларації, будуть гарантовані конституцією права національних меншин. Члени УГГ вважали, що Україна має перейти до незалежності мирним шляхом, тобто відповідно до Конституції СРСР, вийшовши із Союзу завдяки вільним виборам, а українці, які жили в неволі, добившись незалежності, ніколи не впровадять колоніальної системи щодо інших народів.

Отже, вимоги УГГ були дуже поміркованими, далекими від радикалізму, але, як виявилося, несумісними з існуючим тоталітарним режимом. За даними дослідників, з 37 членів УГГ протягом 1977—1985 pp. 23 на основі сфальсифікованих звинувачень були засуджені за політичними і кримінальними статтями та відправлені у табори і на заслання, 6 позбавлені радянського громадянства. Решта стали членами групи, вже перебуваючи в ув'язненні.

21 березня президент США Р. Рейган підписав у Нью-Йорку прокламацію про День Української Гельсинської групи. Це був перший президентський акт, який безпосередньо стосувався України.

Переслідування дисидентів

У боротьбі проти дисидентського руху комуністична влада використовувала весь попередній свій арсенал моральних і фізичних розправ. Передусім, звичайно, вона вдавалася до таких випробуваних методів, як тюремне ув'язнення, відправлення до концтаборів, на заслання тощо. На поч. 80-х років, за даними Секретаріату Міжнародної амністії, кількість політв'язнів становила від 600 до 700 осіб, серед яких у різний час українців нараховувалося від 26 до 76 відсотків. Як бачимо, часи змінювалися, а ставлення режиму до українців та "квоти" для них у тюрмах залишалися стабільними . До того ж судді до українців були значно "щедрішими", ніж до представників інших націй: там, де росіянин, скажімо, отримував 4—6 років, українець діставав від 10 до 15. Після закінчення терміну спецслужби вдавалися до фабрикації нової справи. На собі це відчули М.Плахотнюк, С.Параджанов, В.Чорновіл, М.Горбаль, В.Січко та ін. На жаль, були й такі, що повернулися з неволі у рідні краї лишень у домовинах — Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко.

Щодо смерті В.Стуса, то один з його побратимів, Василь Овсієнко, стверджує, що вона була зініційована Кремлем. "Творчість Василя Стуса, — зазначає він, — у 1985 р. Генріх Бьоль висунув на здобуття Нобелівської премії. Вона була б присуджена 24 жовтня. Але її присуджують тільки живим, посмертно — ні. Отже, Кремль (уже Горбачов!) постав перед вибором: звільнити Стуса чи тримати лауреата Нобелівської премії в камері. У подібній ситуації в 1936 р. був Гітлер: премія була присуджена в'язневі концтаборів К.Осецькому. Гітлер його звільнив. Кремль же розв'язався з потенційним лауреатом Нобелівської премії Василем Стусом у традиційний спосіб: "Нет человека — нет проблемы"..." Василь Стус загинув у карцері в ніч з 3 на 4 вересня 1985р... У 1990р. В. Стус посмертно був реабілітований, йому була присуджена Державна премія ім. Т. Шевченка.

Ще грізнішим від тюрем видом покарань були т. зв. психушки — спеціальні псих лікарні з жорстоким режимом, що не поступався тюремному. (Ініціатором застосування психіатрії у каральних цілях на рубежі 60— 70-х років виступив голова КДБ СРСР Ю.Андропов. ЦК КПРС і уряд країни погодилися з його нелюдським планом розгортання мережі психіатричних лікарень "з метою захисту радянського державного і суспільного ладу".) Як справедливо зазначає Ю.Зайцев, коли у звичайного в'язня все ж була надія хай і за 10— 15 років вийти на волю, то у психлікарні могли "лікувати" хоч до смерті. Так режим ізолював найнебезпечніших для себе вільнодумців, особливо тих, кому не вдавалося приписати ні антирадянщини, ні аморальщини. Щоб деморалізувати дисидента, його поміщали у середовище вбивць та ґвалтівників, які у "психушках" рятувалися від заслуженого покарання; параноїків, нерідко під наглядом "санітара" з карних злочинців. До цього додавалися препарати для пригнічення волі, психіки, інтелекту, пам'яті, емоцій. Серед жертв такого мордування були П.Григоренко, А.Лупиніс, Л.Плющ, В.Рубан та ін. Загальна кількість в'язнів псих лікарень у СРСР, за підрахунками Л. Плюща, сягала 2000 осіб.

Колишній дисидент Василь Рубан так згадує про методи катування у "психушках": "Мене примістили в надзорці... для проведення активного курсу лікування, тобто введення в організм психотропних препаратів через уколи. Тоді було три головних методи лікування: електрошок, інсулін і психотропні препарати... Сірка з аміназином — це здебільшого катування з метою виштовхати злочинця на луда чи в зону. Курс сірки не витримують навіть ті, кому пахне 10років зони, навіть дехто з тих, кому загрожує смертна кара. Коли хворий проходить відповідні аналізи.., йому призначають невралептики по карті, тобто кожних два наступні дні збільшують дозу. Хворий потроху загальмовується, ось вже він ходить з потухлим зором, схиливши набік голову, доза збільшується. Ось вже з рота в нього тече слина і він її не витирає, бо йому вже байдуже, доза збільшується. Ось він уже почав мочитися — доза збільшується. Нарешті він обкалявся — це сигнал лікарю про те, що треба зменшувати дозу. Доза зменшується, і коли хворий приходить у такий стан, що ходить з перекривленою головою, але слину, яка тече з рота, витирає лише інколи, доза заморожується,і в такому стані хворий існує 6 місяців. Увесь цей час він отримує ліки в уколах — це активний курс. М'які місця на руках і на сідницях стають твердими, кровоточать від голочних пробоїн, бо кров погано згортається. Тоді йому цю саму дозу затверджують і дають у пігулках постійно... Якщо організм звикає до дози і відбувається рецидив, його знову переводять в надзорку на активний курс. Це триває від 5 до 25років..."

Описуючи дію ще одного невралептики — трисиділу — Рубан зазначає: "…бридкий ниючий щем наповнив усі мої кістки, здавалось, що кожен м'яз у моєму тілі живе окремо, трясеться і ниє. Відчув я також, що мої руки і ноги згинаються колесом, особливо ноги не хотіли мене носити і підгинались у колінах... Сидіти я не міг, коли ж уставав, ноги гнулися, коли ж починав ходити, тримаючись руками за бильця,руки не тримали, з них витекла вся сила. Я відчув, що в'яну, наче полите гасом дерево..."

Як ці люди витримували такі тортури? Той самий Василь Рубан пише: "Я знав, що на волю мені дороги нема. Принаймні чесної дороги. Хтось же повинен бути твердим, незламним. У всіх діти, мати, жінка. Якщо всі почнуть колотись і каятись, то ми ніколи не переможемо. Навіщо тоді це все? Так КДБ і буде завжди правим, завжди переможцем, а я не міг їм простити тих жертв, яких вони зав дали Україні в 1917,1922,1928,1933,1937,1940,1947 і так далі, аж до мого арешту в 1972 р." (В.Рубану вдалося вийти на волю лише у 1978 р.).

Цькування дисидентів не обмежувалося в'язницями, таборами, засланнями, "психушками". Активно використовувалися й адміністративні переслідування, зокрема звільнення з роботи, виключення з партії, комсомолу, творчих спілок, навчальних закладів, заборона публікацій тощо. Переслідування поширювалися також на батьків дисидентів, дітей, близьких родичів, друзів.

Не цуралася комуністична влада влаштовувати проти дисидентів провокації, їм підкидали антирадянську літературу, зброю, наркотики, інспірували зґвалтування, побиття і т. ін. Після кількаразового побиття у грудні 1963 р. помер 28-річний геніальний поет Василь Симоненко. Наприкін. листопада 1970 р. після усних погроз за нез'ясованих обставин у Василькові, на Київщині, по-звірячому було вбито 41-річну талановиту художницю Аллу Горську. У травні 1979 р. загадково вбито під Львовом популярного 30-річного композитора Володимира Івасюка, автора широко відомої пісні "Червона рута". Знищувався цвіт української нації, її совість.

Переслідуючи українську історію, культуру, мову, національну еліту, комуністичний режим прагнув остаточно перетворити Україну у денаціоналізовану російську провінцію. Але на захист української самобутності піднялося хоч і нечисленне, та самовіддане нове покоління борців. Зорганізувавши український дисидентський рух, воно засвідчило, що з розгромом ОУН-УПА традиції руху опору в Україні не припинилися, що ідея Української самостійної соборної держави — невмируща. А їхні твори, передані на Захід і оприлюднені там, знову нагадали світовій громадськості про існування України.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте передумови, характерні риси та основний зміст періоду "відлиги".

2. Чим було викликане приєднання Кримської області до УРСР?

3. Охарактеризуйте особливості процесу десталінізації в Україні.

4. Дайте оцінку економічним експериментам М. Хрущова.

5. Якими були причини і наслідки зародження руху шістдесятників та дисидентів?

6. Назвіть прояви системної кризи тоталітарного режиму в другій половині 1960-х — середині 1980-хроків.

7. Що ви розумієте під поняттям "неосталінізм" ?

8. До чого зводився офіційно проголошений КПРС курс на прискорення "злиття націй"?